3. Значення теорії й практики вільного виховання л. Толстого.

Критикуючи сучасну йому школу, Л.М.Толстой протиставив їй свою систему виховання, побудовану на принципі свободи, поваги до особистості дитини, розвитку й активності та творчості. Л.М.Толстой підкреслював, що вільне виховання повинно сприяти розвитку природних задатків дитини, допомагати самостійно формувати світогляд і моральні переконання. Високий моральний ідеал, на його думку, треба шукати у поглядах селянських мас.

Школа при невтручанні у виховання, на думку Л.М.Толстого, ставить собі за мету передачу відомостей, знань без намагання вплинути на моральну область переконань. Якщо ти хочеш наукою виховувати учня, люби свою науку і знай її'. й учні полюблять тебе і науку, і ти виховаєш їх, але якщо ти сам не любиш ії, то скільки б ти не примушував вчитися, наука не матиме виховного впливу. I тут одне мірило, одне спасіння - знову свобода учнів слухати чи не слухати вчителя. сприймати або не сприймати його виховного впливу, тобто їм одним вирішувати, чи знає він і чи любить свою науку. Говорячи про свободу в справі організації народної освіти, Л.Толстой вказував, що неможливо насаджувати в країні систему шкіл, яких не бажає народ, не можна нав'язувати школі теоретично надуманого плану навчальних занять,який має складатися природним шляхом,з існуючого кола знань у відповідності до вимог народу.

Він прийшов до висновку, що, поки в суспільстві немає єдиної думки про зміст і методи навчання, питання про те, чому і як навчати в народній школі, повинні вирішувати не діти, а їх батьки, тобто народ, якому треба надати право свободи в організації школи. Свобода у вихованні та навчанні не є правилом. межі її в школі визначаються вчителем, його вмінням керувати дітьми.

Єдиний шлях для покращення освіти, на думку Л.МТолстого, полягає у тому. щоб вчителі і учні мали спільну основу, яка б визначала вибір предметів, що вивчаються в школі. Такою основою, за ЛЛолстим, мала бути релігія .Л.МЛолстой стверджував, що необхідним є моральне виховання на основі релігійної моралі, бо не може бути моралі без релігії. Незважаючи на відхід Л.М.Толстого від ідеї «вільного виховання» своэю релігією, виникає суспільно-педагогічна течія «вільне виховання». Таким чином ми бачимо, що педагогічна діяльність мислителя мала широкий резонанс. Його праці та думки пробудили інтерес суспільства до виховної роботи, до дитячої індивідуальності Можна стверджувати, що Л.М.Толстой, став людиною, яка значно вплинула на формування нового образу дитини.

Екзаменаційний білет №2

1. Виникнення перших шкіл та організація виховання в них у світовій цивілізації.

Найдревнішими у людській цивілізації вважаються піктографічні школи (мальоване письмо ). Ці школи виникли за 7 тис.років до н.е. на території Мексики. У той час там проживали племена інків та майя. Тому цей період називають культурою майя.

За пізніших часів перші школи з'являються в країнах Сходу: Ассирії, Єгипті, Китаю, Індії. Саме у цих країнах зростала роль міст, розвивались ремесла, торгівля.. Поступово виникли писемність, основи математики, астрономії та прикладних наук. Все це вимагало довготривалого и планомірного навчання.

Приблизно у 4 тисячолітгі до н.е. відбулося створення держави Єгипету. Саме у цей період і з'являються два типи шкіл: школи жерців (їх називали школами каліграфічного письма) та школи писців (школи ієратичного письма).

Загалом в школах жерців навчалися хлопчики із жрецьких родин(не більше 10учнів) . Вони вивчали ієрогліфи (читання), письмо, рахунок. арифметику, асірономію, астрологію, давньоєгипетський релігійний культ Школи ці влаштовувалися при храмах. Термін навчання сягав до десяти років, оскільки надто складно давалося оволодіння магією, чаклунством, народною медициною, а також навичками зображення ієрогліфів. Всіма цими знаннями, уміннями володіли жреці, що становили пануючу касту у Єгипті. Однак потреби господарського, суспільного житгя, управління державою спонукали до створення у 3-му тисячолітгі шкіл писців. Саме у цих закладах готували майбутніх державних чиновників Єгипту.Зміст навчання у перших школах древнього Китаю передбачав оволодіння такими знаннями: мистецтвом, етикетом, письмом, лічбою, музикою, стрільбою з лука. керуванням колісницею. Загалом, навчалися у школах понад 15 років. Лише біля 10 років хлопчики витрачали для того, щоб навчитися читати й писати ієрогліфи ( З, 4 тисячі знаків ).

3 часом у країні виник нечуваний культ писемності, ієрогліфа, культ освічених, вчених-чиновників, які вміють читати, розуміти і тлумачити мудрість священних книг, які зосередили в своїх руках монополію на знання, освіту й керівництво, зайнявши в Китаї місце яке в інших суспільствах посідало дворянство, духовенство, бюрократія разом узяті.