Екзаменаційний білет № 7

1. Виникнення перших університетів у Західній Європі. Організація та методика навчання в них.

У зв'язку з необхідністю поширення знань і з економічним розвитком Європи в ХІІ-ХІП ст. почала складатися особлива форма вищих навчальних закладів -університети .Це були корпорації вчителів-магістрів та учнів-школярів. Університетська вчена спільнота - аналог цеху середньовічних ремісників: школяр - учень, бакалавр - підмайстер, магістр чи доктор - майстер. Навчаючи вчитися - формула середньовічної освіти.

Навчання в середньовічному університеті велося латинською мовою. Університети мали чотири факультети. "Молодший", або "артистичний".Це був загальноосвітній факультет зі строком навчання 5-7 років, протягом яких вивчались "сім вільних мистецтв". Крім того було ще три "старших" факультети: медичний, юридичний, богословський (строк навчання 5-6 років), на які студентів приймали лише по закінченні "артистичного" факультету.

До15 років хлопець навчався латинській мові, читанню, письму та рахунку в монастирській чи місцевій школі. По закінченню школи він - учень університетського магістра загальноосвітнього факультету, тобто "семи вільних мистецтв»(2р). Юнака вчили Аристотелевій логіці та фізиці, залучали до участі в студентських диспутах, а потім випробували на ступінь бакалавра. Наступні два роки відводилися на слухання лекцій з метафізики, психології, етики, політики .Вивчалась космологія і математика. Далі студент починав вчителювати. Він ставав помічником магістра, який вів диспути, де виступав у ролі відповідача..Середньовічні університети були автономними установами, які мали органи самоврядування Завдяки своєму статусові, університети відігравали значну роль у розвитку культури, руйнуванні феодальної обмеженості.

2. Педагогічна теорія і практика М. Монтессорі.

Своєрідною різновидністю ідей гуманістичного, вільного виховання стала і концепція італійського педагога Марії Монтессорі. Першопочатково ця концепція була розроблена з метою розвитку сенсорних здібностей у розумово відсталих дітей. Поступово М. Монтессорі прийшла до висновку, що створена нею методика стане у нагоді і в роботі з нормальними дітьми. Вона закликала до надання дітям свободи для «самовиховання і самонавчання», стверджуючи, що «ми так само мало здатні створювати внутрішні якості людини, як і зовнішні форми тіла» .

Свої педагогічні ідеї М. Монтессорі почала застосовувати у 1907 році у дошкільних закладах, створених «Громадою дешевих квартир» для бідних. Однією з провідних ідей, що реалізовувалась у цих закладах, була ідея єднання школи і сім'ї, що мало сприяти «відродженню людства» шляхом нового виховання, емансипації жінки, підвищенню культурного рівня населення. У «будинках дитини», дітям пропонувалась свобода вибору будь-якого матеріалу для занять, який би відповідав їх «внутрішнім потребам». Але кожне заняття повинно було бути педагогічно виправданим, тобто мати певну мету і відповідний напрям. М. Монтессорі підкреслювала, що під час вправ з дидактичними матеріалами не стільки важливі самі знання, скільки внутрішні процеси психічного і фізичного розвитку, набуття нового «бачення», яке допоможе розпізнати предмети та їх властивості. Самостійне виправлення дитиною помилок у діях потребує зосередженої уваги, спостережливості, терпіння, волі. Система М. Монтессорі має і певні суперечності. Недостатня увага приділяється такому природному виду діяльності дітей, як гра.

3. Погляди на виховання у Древній Греції, що актуальні й нині.

У Стародавній Греції, яка складалась з невеликих рабовласницьких держав-міст, найбільш оригінальними системами виховання були Спартанська та Афінська. Спартанців виховували в жорстких умовах, прагнучи виростити з хлопців суворих, безжалісних воїнів, а з дівчат» - воїтельниць-амазонок, які б мало в чомупоступалисячоловікам: Головним завданням було виховання жорстокості, ненависті до рабів у підростаючих рабовласників.

Афінська система виховання залишила слід в історії педагогіки як провісниця високої духовної культури, формування гармонійної людини, основними якосгями якої були духовне багатство, моральна чисгога та фізична досконалісгь. До семи років діти обох статей виховувались вдома, в сім'ях. Потім хлопчики вступали до школи, а дівчатка проводили весь час у жіночій половині будинку - гінекеї. Тут їх навчали читати, писати, грати на музичних інструментах, а головне - займатися рукоділлям. 

Юнаки 17-18 років з родин найзаможніших аристократів виховувалися в гімнасіях (гімназіях), де вивчали філософію, політику, літературу, для того щоб підготуватися до участі в керуванні державою.

Юнаки 18-20 років готувалися до військової служби в групах ефебів, де продовжувалося їх військово-фізичне виховання.

Зазначимо, що загальним для обох виховних систем був класовий характер освіти і виховання та презирливе ставлення до фізичної праці. Діти рабів не мали можливості відвідувати будь-які школи, і їх виховання відбувалось у праці нарівні з дорослими.