Екзаменаційний білет №13

1. Класно-урочна система я.А. Коменського («Велика дидактика»).

У "Велшій дидактиці" Коменський не тільки розробив чітку систему навчання і виховання, але й розкрив суть основних й' принципів, таких як: наочність; свідомість і активність; послідовність і систематичність знань; міщість оволодіння знаннями і навичками.

В історії педагогіки відомо багато форм організації навчально-виховного процесу. Необхідно зазначити, що понятгя "урок" в історії педагогіки з'явилось порівняно пізно. На ранніх етапах організації навчання надавалась перевага індивідуальній формі роботи з учнями. Така форма навчання проіснувала до XVIII ст. Коменський детально вивчив досвід навчання з урочної системи, а також дав теоретичне обґрунтування класно-урочної системи шкільного навчання і сформулював ії основоположні принципи. Тому в історії педагогічної думки він вважається творцем класно-урочної системи навчання.

Коменський гостро критикував існуючий в той час індивідуальний метод як єдину форму навчання в школі. Він вважав катастрофічним для дітей становище, коли навчання в школі продовжувалось "із сходу сонця і до заходу". В роботі "Закони добре організованої школи" він визначив основні правила організації навчання, які не втратили свого значення до нашого часу.

2. Загальна характеристика епохи Середньовіччя. Система середньовічних шкіл.

Історичний період з VI по XII ст. у Західній Європі кваліфікується як епоха Середньовіччя. Учені-церковники Середньовіччя, відомі в історії під назвою "схоластів" (від слова "схола", тобто "школа"), - це професори, що прославилися своїми вченими богословськими творами. Усі існуючі в ті часи школи знаходилися на утриманні церкви. Церква ж і визначала програми навчання і обирала скпад учнів. Школи були трьох типів: монастирські, які відкривалися при монастирях для хлопчиків, що готувалися до релігійної діяльності (так звані "внутрішні школи"), та для синів світських феодалів ("зовнішні школи"); єпископські чи кафедральні, що відкривалися при єпископських резиденціях і також поділялися на дві категорії; церковно-приходські школи, які утримувалися повітовими священниками.

Повітові та "зовнішні" монастирські і єпископські школи відвідували хлопчики віком від 7 до 15 років, де їх навчали читати, писати, рахувати і церковному співу. Всі учні вчилися в одному приміщенні, але кожен виконував особисте певне завдання. Точно встановленого строку навчання і навчальних програм не існувало. Спочатку учні зазубрювали молитви і псалми, а потім вчилися читати релігійні книги, писати, співати, вивчали арифметику. Книжки були рукописні і перші з них навіть без великих літер і розділових знаків. Тому доводилося навчатися не тільки складати літери в слова, а й розмірковувати, яка літера до якого слова відноситься. Учні заучували відповіді на запитання, що ставив учитель, не розуміючи їхнього змісту. Дещо ширшим був зміст навчання у "внутрішніх" школах. Від своїх служителів церква вимагала: знати молитви, вміти читати латиною Євангеліє,знати послідовність проведенння церковних ршуалів. Античні дисципліни, що викладалися в церковних школах, називались "сім вільних мистецтв". Під ними розумілися: граматика, риторика, діалектика та арифметика, геометрія, астрономія, музика. Але "вільні мистецтва" Середньовіччя були лише віддаленою подобою того, що викладалося в античних школах.У ХІ-ХІІ ст. відбувається швидкий ріст та розвиток середньовічних міст. 3 часом міста почали відчувати велику потребу в освічених людях, які вміли б укладати будь-які торгівельні домовленості, працювати в органах місцевого самоврядування, складати різні ділові папери. Ця потреба викликала до життя нові типи шкіл, головною особливістю яких було те, що вони створювалися приватними особами. Міські купці і ремісники були невдоволені як монополією церкви на школу, так і релігійним навчанням і вихованням дітей. Тому вони вимагали відкриття своїх (гільдійських і цехових) шкіл, в яких навчання дітей проводилось би їх рідною мовою і допомагало б їм надалі у торгівельних справах та розвитку різних ремесел. Поступово такі школи були перетворені на міські початкові, які утримувались коштом міського самоврядування (магістрату). У цих школах учні вчилися читати, писати, лічити та знайомилися з основами релігійних знань. Викладачів цих шкіл називали магістрами. Існували вони коштами, які вносилися учнями у вигляді платні за навчання. 3 цього часу освіченість перестала бути привілеєм вузького кола представників церкви.