Культурологія: теорія та історія культури

Православний напрям в українській культурології розвинув І. Огієнко (митрополит Іларіон). Він підкреслював, що вся українська культура – це культура православна. Вона створена Українською православною церквою, яка протягом тривалого часу була тією основою, на якій творилося все національно культурне життя. Те, що українська культура вижила, незва жаючи на роки пригнічення її розвитку іншими державами, І. Огієнко пояснював досить сильним релігійно духовним стрижнем, який протягом віків запобігав асиміляції та знищенню української культури. Саме церква відіграла провідну роль у збереженні й плеканні культурної та національно державної традиції. Вчений доводив, що ця функція церкви не була втрачена за умов монголо татарського нашестя та часів Середньовіччя, у найтяжчі часи церква охороняла духовну рівновагу народу та виступала потужною підоймою його культурно національних і державних сил.

Наступний етап у розвитку української культурології пов’язаний з відродженням України як самостійної та незалежної держави (1991). У нових умовах потрібно було подолати жанровість у висвітленні національної культури, переглянути її періодизацію та співвідношення з європейською і світовою культурами, зламати усталені методологічні підходи до інтерпретації культурних явищ. У нових умовах з’явилось чимало грунтовних праць з історії, філософії та соціології культури. І. Дзюба, Я. Ісаєвич, А. Макаров, В. Овсійчук, М. Попович, В. Смолій та ін. розглядають українську культуру із засадних принципів світової культурологічної думки.

Нині українська культурологія вийшла з наукової кризи та депресії. Свідченням тому є академічне, фундаментальне видання “Історії української культури” у 5 ти томах. Уже побачило світ три томи. Авторський колектив відійшов від фрагментарності та зайвого фактологізму, уникнув захоплення художньо стильовою специфікою мистецтва та надмірної теоретичності. Культура розглядається як духовно культурний феномен, як система зовнішніх “предметних” та внутрішніх “суб’єктивних” цінностей. Теоретична і джерельна база “Історії української культури” є тим поштовхом, який спричинить сплеск культурологічних досліджень та появу новаторських ідей.

4. Запитання для самоконтролю знань

1.Назвіть основні концепції культури, розкрийте їхню сутність.

2.У чому полягає феномен діонісійського та аполлонійського начал культури?

3.Чому культурі притаманні суперечності? Які виходи з духовної кризи пропонує “філософія життя”?

4.Схарактеризуйте етапи становлення української культурологічної думки. Назвіть її найяскравіших представників.

5.У чому полягає особливість українського культурно історичного типу?

44

РОЗДІЛ I. Основи теорії культури

5. Література

Бердяев Н. Смысл истории. – М.: Мысль, 1990.

Введение в культурологию. Учеб. Пособие для вузов / Рук. автор. кол. Е. В. Попов. . – М.: Владос, 1995.

Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста.– М.: Наука, 1988. Витаньи И. Общество, культура, социология: Пер. с венгр.– М.: Прогресс,

1984.

Гуревич П.С. Культурология: Учеб. для студ. вузов.– З е изд., перераб. и доп. – М.: Гардарики, 2002.

Данилевский Н. Европа и Россия. – М.: Книга, 1991.

Історія української культури: У 5 ти т. – Історія культури давнього населення України. – т.1. – НАН України. – Патон Б.Є. (гол. ред.). – К.: Наукова думка, 2001.

Ницше Ф. По ту сторону добра и зла // Собр. соч. в 2 х т. – Т. ІІ. – М.: Мысль, 1990.

Огієнко І. Українська культура: коротка історія культурного життя українського народу. – Довіра, 1991.

Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс // Избр. тр.: Пер. с исп. – М.: Весь мир, 1997.

Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992. Тайлор Э.Б. Первобытная культура: Пер. с англ. – М.: Политиздат, 1989. Тойнби А. Дж. Постижение истории: Сборник / Пер. с англ. – М.: Прогресс,

1996.

Українська культура: Лекції за ред. Дм. Антоновича. – К.: Либідь, 1993. Фромм Э. Бегство от свободы: Пер. с англ. – М.: Прогресс Универc, 1995. Шпенглер О. Закат Европы: В 2 х т. – Новосибирск: ВО “Наука”, 1993.

45