РОЗДІЛ I. Основи теорії культури

її характерними ознаками є внутрішній запал і творчий імпульс. Культура – явище соціальне, тому вона завжди репрезентує духовну сферу соціального організму. Народження культури свідчить про насичення цього організму духовним змістом, про “пору цвітіння” людства. Втрата духовного в цьому організмі свідчить про “період збирання плодів”, а, значить, – і про надлам культури та її перехід у цивілізацію.

4. Традиційна і сучасна культура

Антропологічне вивчення культур обов’язково містить у собі явне чи неявне протиставлення, порівняння традиційного і сучасного типів суспільств. Традиційна культура (чи тип суспільства) – це культура, в якій регуляція здійснюється на підставі звичаїв, традиції, установлень. Функціонування сучасного суспільства забезпечується кодифікованим правом, зводом законів, які змінюються законодавчими органами влади, що обираються народом.

Традиційна культура поширена в суспільствах, у яких зміни непомітні для життя одного покоління – минуле дорослих стає й майбутнім їхніх дітей. Тут панує всеперемагаючий звичай, що зберігається, і традиція, що передається з покоління в покоління. Традиційна культура органічно сполучає в собі усі складові елементи, людина не почуває розладу із суспільством. Ця культура споріднена з природою, єдина з нею. Такий тип суспільства орієнтований на збереження самобутності, культурної своєрідності. Авторитет старшого покоління незаперечний, що дає можливість безкровно вирішувати будь які конфлікти. Джерело знань і умінь – старше покоління.

Сучасний тип культури характеризується досить швидкими змінами, що відбуваються в процесі безперервної модернізації. Джерело знань, умінь, культурних навичок – соціалізована система виховання і навчання. Типова родина – “діти – батьки”, третє покоління відсутнє. Авторитет старшого покоління не такий високий, як у традиційному суспільстві, у явній формі виражений конфлікт поколінь. Одна з причин його існування – культурна дійсність, що швидко змінюється, щораз зумовлюючи нові параметри життєвого шляху молодого покоління. Сучасне суспільство – анонімне, уніфіковано індустріальне, універсально подібне. Воно існує переважно в містах чи навіть у мегаполісах, у нескінченній урбаністичній дійсності типу східного узбережжя США. Культура такого суспільства знаходиться в стані дисгармонії з природою, глобального порушення балансу, що одержав назву екологічної кризи. Специфічною рисою сучасної культури є відчуження людини від людини, порушення спілкування, існування людей як автономних індивідів, клітинок гігантського суперорганізму.

Традиційна доіндустріальна культура, як правило, неписьменна, у якій основним родом занять виступає сільське господарство. Є культури, що дотепер перебувають на стадії полювання і збирання. Найрізноманітніші зведення про традиційні культури зібрані воєдино в “Етнографічному атласі”

19

Культурологія: теорія та історія культури

Дж. Мердока, що уперше вийшов 1967 р. Зараз створений комп’ютерний банк – “Ареальна картотека людських відносин”, що містить дані про понад 600 традиційних культур.

Традиційні суспільства дотепер існують у Південній Америці, Африці, Австралії. Реальне втілення індустріальної культури – США, урбанізована (міська) частина країн Європи. Правда, треба мати на увазі, що в сільській місцевості розвинутих індустріальних країн існує тенденція до збереження традиційного способу життя. Таким чином, в одній країні можуть поєд нуватися два типи культури – уніфіковано індустріальна та етнічно самобутня, традиційно орієнтована. Україна, наприклад, являє собою складне сполучення традиційної та сучасної культур.

Традиційна й сучасна культури – два полюси в широкому спектрі міжкультурних досліджень. Можна виділити також і змішаний тип культур, втягнених в індустріальну модернізацію, але таких, що зберегли свої культурні традиції. У змішаному традиційно індустріальному типі культури відносно гармонійно сполучаються елементи модернізації й етнічно зумовлені стереотипи поводження, укладу життя, звичаїв, національних особливостей світовідчуття. Прикладом таких суспільств є Великобританія, Японія, деякі країни Південно Східної Азії, Китай.

5. Запитання для самоконтролю знань

1.Як змінювалися підходи до визначення поняття “культура”?

2.Чим відрізняються філософський, соціологічний та антропологічний підходи до визначення поняття “культура”?

3.Які є основні структурні елементи культури?

4.У чому полягає сутність основних функцій культури? У яких формах культури виявляється кожна з них?

5.До якого рівня культури належить усна народна творчість?

20

РОЗДІЛ I. Основи теорії культури

6. Література

Введение в культурологию: Учеб. пособие для вузов / Рук. автор. кол. Е.В.Попова. – М.: Владос, 1995.

Витаньи И. Общество, культура, социология: Пер. с венгр.– М.: Прогресс, 1984.

Гуревич П.С. Культурология: Учеб. для студ. вузов.– З е изд., перераб. и доп. – М.: Гардарики, 1999.

Данилевский Н. Европа и Россия. – М.: Книга, 1991.

Культурология. ХХ век: Словарь. – С. Пб.: Университетская книга, 1997. Культурология: Учеб. для студ. техн. вузов / Под ред. Н.Г. Багдарьянс. –

3 е изд., испр. и доп. – М.: Высш. шк., 2001.

Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. вид./ За ред. А.В. Яртися , В.М. Шендрика, С.О. Черепанової. – Львів: Світ, 1994.

Межуев В.Н. Культура и история. – М.: Политиздат, 1977.

Огієнко І. Українська культура: Коротка історія культурного життя українського народу. – К.: Абрис, 1991.

Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс // Избр. тр.: Пер. с исп. – М.: Весь мир, 1997.

Павленко Ю. Історія світової цивілізації. – К.: Либідь, 1996. Самосознание европейской культуры ХХ века: Мыслители и писатели

Запада о месте культуры в современном обществе. – М.: Политиздат, 1991. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992. Тайлор Э.Б. Первобытная культура: Пер. с англ. – М.: Политиздат, 1989. Тейяр де Шарден П. Феномен человека: Пер. с франц. – М.: Прогресс, 1987. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Підр. / Н.Я. Горбач, С.Д.

Гелей, З.П. Росінська та ін. – Львів: Каменяр, 1992.

Тойнби А. Дж. Постижение истории: Сб. / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1996. Українська культура: Лекції за ред. Дм. Антоновича. – К.: Либідь, 1993. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник / За ред. М.М. Заковича.

– К.: Т во “Знання”, КОО, 2000.

Фромм Э. Бегство от свободы: Пер. с англ. – М.: Прогресс Универc, 1995. Шпенглер О. Закат Европы: В 2 х т. – Новосибирск: ВО “Наука”, 1993.

21