Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Рабочий стол / 004. 0417835_9E574_gricenko_t_b_kulturologiya.pdf
Скачиваний:
11
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
4.18 Mб
Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУЛЬТУРОЛОГІЯ

За редакцією Т. Б. Гриценко

2 ге видання

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

Київ "Центр учбової літератури"

2009

УДК 008:99(075.8) ББК 63.03(0)я73

К 90

Гриф надано Міністерством освіти і науки України

(Лист № 14/18–Г–1487 від 26.12.2006)

Рецензенти:

Афанасьєв Ю. Л. – доктор філософських наук, професор, завідувач кафед=

ри мистецтвознавства та експертної діяльності Державної академії керівних курсів культури і мистецтв;

Білик Б. І. – доктор історичних наук, професор кафедри філософії Київсь=

кого національного торговельно=економічного університету; Карабанов М. М. – доктор історичних наук, професор кафедри української історії

та етнополітики Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

Станкович Є. Ф. професор Національної музичної академії, академік Ака= демії мистецтв;

Черній А. М. – доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри соц=

іології Національного аграрного університету.

Культурологія/[Гриценко Т. Б., Гриценко С. П., Кондратюк А. Ю. та ін.];

К90 за ред. Т. Б. Гриценко. – [2=ге вид.]. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 392 с. – ISBN 978=966=364=810=1

Викладено теоретичні положення і концепції культурології, питання природи і

сутності культури, властивості культурних форм, проблеми типології культури та

провідні тенденції сучасного світового і вітчизняного культурного розвитку. Подано тести до розділів, «Тести для визначення рівня знань студентів» за

трьома модулями, запитання і завдання для самоконтролю та списки рекомен=

дованої літератури до основи розділів.

Рекомендовано викладачам і студентам денної та заочної форм навчання,

усім, хто займається самоосвітою, цікавиться культурологічними знаннями.

 

УДК 008:99(075.8)

 

ББК 63.03(0)я73

ISBN 978=966=364=810=1

© Гриценко Т. Б., Гриценко С. П.,

 

Кондратюк А. Ю., та ін., 2009.

 

© Центр учбової літератури, 2009.

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6

Розділ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДИСЦИПЛІНИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7

1.1. Предмет і завдання дисципліни . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7 1.2. Культура як предмет культурології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 1.3. Основні концепції культурології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13

Розділ 2. КУЛЬТУРА НА РАННІХ ЕТАПАХ РОЗВИТКУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19

2.1. Культура первісного суспільства як історичний тип. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19 2.2. Світосприйняття первісної людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25

Розділ 3. КУЛЬТУРА НАРОДІВ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32

3.1. Культура Стародавнього Сходу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32 3.2. Культура Месопотамії, її основні досягнення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33 3.3. Культура Стародавнього Єгипту . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34 3.4. Стародавня культура Індії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35 3.5. Культура Давнього Ізраїлю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36 3.6. Культура Стародавнього Китаю. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37

Розділ 4. АНТИЧНА КУЛЬТУРА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39

4.1. Культура античного світу, її характерні риси й особливості. . . . . . . . . . . . . . 39 4.2. Давньогрецька культура. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41 4.3. Елліністична культура . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48 4.4. Давньоримська культура (VIII ст. до н. е. — V ст. н. е.) . . . . . . . . . . . . . . . . . 51

Список рекомендованої літератури до І—IV розділів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 58

Розділ 5. КУЛЬТУРА В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59

5.1. Загальна характеристика культури Середньовіччя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59 5.2. Культура Візантії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 60 5.2.1. Освіта та наукові знання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 61 5.2.2. Література. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63 5.2.3. Архітектура . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63 5.2.4. Образотворче мистецтво. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67 5.2.5. Музика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67 5.3. Середньовічна культура Західної Європи (V—XV ст.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . 69

5.3.1. Каролінзьке відродження (VIII—IX ст.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 70 5.3.2. Світогляд. Теологія та філософія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71 5.3.3. Освіта. Школи та університети . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73 5.3.4. Наукові знання. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 74

3

5.3.5. Лицарська культура . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 75 5.3.6. Міська культура . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 76 5.3.7. Образотворче мистецтво. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 77 5.3.8. Музика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81 5.4. Культура Київської Русі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82 5.4.1. Писемність і освіта . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 83 5.4.2. Наукові знання. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 84 5.4.3. Література. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 85 5.4.4. Музика і театр. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 87 5.4.5. Архітектура . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 87 5.4.6. Образотворче мистецтво. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90

Список рекомендованої літератури до V розділу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 94

Розділ 6. КУЛЬТУРА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ І РЕФОРМАЦІЇ . . . . . . . . . . . . . . . .

. 96

6.1. Визначення і хронологічні межі епохи Відродження й Реформації. . . . . . . . .

96

6.1.1. Світоглядні основи доби Відродження. Ренесансний гуманізм, його еволюція

й характерні ознаки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

97

6.2. Соціально-економічні й духовні перетворення в Європі XIV—XVI ст. . . . . .

98

6.2.1. Християнський антропоцентризм . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

101

6.3. Італійське Відродження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

102

6.3.1. Періодизація італійського Відродження. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

103

6.3.2. Місто Флоренція — «Афіни італійського Відродження» . . . . . . . . . . . . .

104

6.3.3. Гуманізм італійського Відродження. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

105

6.3.4. Флорентійський неоплатонізм . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

107

6.3.5. Антична й середньовічна спадщина в культурі італійського Відродження 108

6.3.6. Філософія італійського Відродження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

110

6.4. Архітектура італійського Відродження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

112

6.4.1. Образотворче мистецтво італійського Відродження . . . . . . . . . . . . . . .

114

6.5. Північне Відродження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

139

6.5.1. Визначення терміну «Північне Відродження» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

139

6.5.2. Гуманізм Північного Відродження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

139

6.5.3. Відродження у Нідерландах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

143

6.5.4. Відродження у Німеччині . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

148

6.5.5. Відродження у Франції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

152

6.5.6. Відродження в Англії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

155

6.6. Українське культурне піднесення (кінець XV — перша половина XVII ст.)

156

6.6.1. Освіта і культура . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

157

6.6.2. Братства та їх роль у національному й культурному піднесенні України

161

6.6.3. Архітектура та образотворче мистецтво. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

162

6.6.4. Література і книгодрукування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

165

6.7. Реформація та контрреформація. Передумови становлення та розвитку протес-

тантської культури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

168

6.7.1. Передумови й початок реформаційного руху. Мартін Лютер. . . . . . . . . .

168

6.7.2. Основні соціальні, політичні й релігійні ідеї реформаційного руху. . . . . . .

168

6.7.3. Контрреформація. Виникнення ордену єзуїтів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

170

Список рекомендованої літератури до VІ розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

172

Розділ 7. КУЛЬТУРА ЕПОХИ АБСОЛЮТИЗМУ ТА ПРОСВІТНИЦТВА . . . . . . . . .

174

7.1. Соціально-економічні зміни у Західній Європі ХVІІ—ХVІІІ ст.. . . . . . . . . . 174 7.2. Стиль бароко в європейському мистецтві. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 177 7.3. Витоки та основні засади Просвітництва . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 190

4

7.4. Стильові і жанрові особливості мистецтва ХVІІІ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 196 7.5. Українська культура в XVIІ—XVIII ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 209

Список рекомендованої літератури до VІІ розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 232

Розділ 8. КУЛЬТУРА В ЕПОХУ ПРОМИСЛОВОГО ПЕРЕВОРОТУ ТА СОЦІАЛЬНИХ ЗРУШЕНЬ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 234

8.1. Загальна характеристика розвитку країн Європи та Північної Америки у другий період нової історії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 234

8.1.1. Матеріальна цивілізація у країнах Європи та Північної Америки ХІХ ст. 234

8.1.2. Розвиток науки й техніки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 235

8.1.3. Соціальні й політичні системи другого періоду Нового часу. . . . . . . . . . . 237 8.1.4. Картина світу у другий період Нової історії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 239 8.1.5. Світоглядні засади європейської культури ХІХ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 240

8.1.6. Універсалізм культурного процесу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 242 8.2. Неокласицизм — рушійна стильова форма художнього розвитку європейського мистецтва кінця XVIII — початку ХІХ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 247 8.2.1. Англія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 249 8.2.2. Скандинавські країни. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 251 8.2.3. Росія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 251 8.2.4. Україна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 252 8.3. Романтизм як одна з основних естетичних і світоглядних моделей XIX ст. 253

8.3.1. Основні принципи романтизму як ідейно-художнього напрямку . . . . . . . . 253 8.3.2. Романтизм як художня течія в літературі та мистецтві. . . . . . . . . . . . 256 8.4. Реалізм — історично-конкретна форма художньої свідомості . . . . . . . . . . . 275

8.4.1. Основні принципи реалістичного методу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 277 8.4.2. Втілення реалістичного методу в літературі й образотворчому мистецтві . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 277

8.5. Імпресіонізм та його сутність. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 294

8.5.1. Імпресіонізм — визначне явище у живописі та скульптурі . . . . . . . . . . . . 294

8.5.2. Імпресіонізм у музиці. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 296

8.5.3. Імпресіонізм і символізм у літературі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 296

8.5.4. Постімпресіонізм . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 300

Список рекомендованої літератури до VІІІ розділу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 303

Розділ 9. КУЛЬТУРА XX — ПОЧАТКУ XXI СТ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 304

9.1. Основні тенденції розвитку культури в XX ст.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 304 9.2. Особливості культурного розвитку України в XX ст.. . . . . . . . . . . . . . . . . . 320

Список рекомендованої літератури до ІХ розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 340

Словник термінів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 341

Тести для визначення рівня знань студентів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 358

Варіанти контрольних запитань для визначення рівня знань студентів. . . . . . . . . . 374

Тематика індивідуальних завдань для самостійної роботи студентів. . . . . . . . . . . . . 387

Список ілюстрацій. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 388

5

ПЕРЕДМОВА

Навчальний посібник для вивчення дисципліни «Культурологія» підготовлено на допомогу студентам-бакалаврам вищих навчальних закладів освіти ІІІ та IV рівнів акредитації. Він містить теоретичні матеріали, контрольні запитання до кожної теми, обов’язкову й додаткову літературу, а також включає тестовий контроль.

Приступаючи до вивчення культурології, студент передусім повинен усвідомити, що ця наука народилася на перехресті філософії, історії, психології, мовознавства, релігієзнавства й соціології. Її джерелами виступають окремі науки про культуру, у межах яких досліджуються конкретні явища духовної культури людства. Вивчення культурології передбачає раціональне засвоєння інтегральноїкультури народів світу, розкриття їх багатства через призму національної культури як домінуючої складової, усвідомлення того, що тільки діалог світових культур дає можливістьосягнути глибинуйособливості власноїнаціональної культури.

Вивчення людського суспільства через його культуру надзвичайно актуальне в наш час, оскільки сьогодні стало очевидним, що лише економічні й політичні характеристики не можуть дати повного розуміння соціальних явищ. Культурологічний підхід дає можливість всебічного усвідомлення важливості таких феноменів суспільної свідомості, як мистецтво, література, релігія, філософія тощо. Аналіз духовних цінностей, що переважають у тому чи іншому суспільстві, допомагає виявити не тільки рівень його розвитку і стан, а й зрозуміти, чому те чи інше суспільство живе так, а не інакше.

Вивчення культури як суспільного явища допоможе пояснити численні процеси духовного й соціального життя. Виявлення комплексу взаємопов’язаних культурних явищ у суспільстві допоможе дати пояснення багатьом культурним явищам у суспільстві, дасть можливість систематизувати, класифікувати та впорядкувати велике різноманіття форм людської діяльності.

Культурологія відкриває цикл гуманітарних дисциплін, що викладаються у вузі. Вона дає уявлення про роль філософії, політології в соціальному житті, знайомить із методикою аналізу різноманітних політичних культур. У даному контексті культурологію можна розглядати як певний напрям у соціальній філософії або політичній теорії.

Особливістю культурології є те, що вивчення суспільства пов’язано із заглибленням у світ його мистецтва, літератури, духовних цінностей. Культурологія дає можливість осягнути як єдиний комплекс живопис, поезію, релігію та інші сфери творчості того чи іншого народу, робить доступним осягнення глибин його естетичних пристрастей та вподобань у конкретний історичний період. Оскільки навчальний посібник призначений передусім для студентів аграрних спеціальностей, його мистецтвознавча орієнтація повинна частково компенсувати нестачу гуманітарних знань, необхідних для формування естетичних поглядів особистості, а також усвідомлення важливості духовних сфер соціального буття. Отже, розділи, що складають цей навчальний посібник, більш-менш повно знайомлять з історією різних культур. Винятком є розділ «Культура на ранніх етапах її розвитку», який дає загальну картину доісторичних стадій становлення будь-якої культури. У той же час певну увагу приділено розгляду пам’яток археологічних культур, що знайдено на території сучасної України, які своїм існуванням і досі продовжують справляти певний вплив на культуру, мистецтво й свідомість людей.

Посібник рекомендовано викладачам та студентам, усім, хто цікавиться проблемами культури.

6

Ðîçä³ë 1

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДИСЦИПЛІНИ

Для усвідомлення специфіки культурологічного знання студентам необхідно мати чітке уявлення про предмет і завдання дисципліни, місце культурології у системі гуманітарних та природничих наук, ознайомитися з основними методами й принципами дослідження культурології, що відкривають ширші можливості пізнання життя та глибин істини, ніж кожна наука окремо. Серед основних наукових концепцій культурологічного знання в розділі відзначено три напрями української культурології. Велика увага приділяється розкриттю поняття «культура» як предмета культурології.

1.1. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ

Формування культурології як своєрідної галузі наукових досліджень розпочалося наприкінці ХХ ст., коли розмежування, уточнення та поглиблення досліджень світоглядних дисциплін призвело до виокремлення напрямів різноманітних знань. У процесі свого становлення та розвитку культурологія узагальнювала й зводила до спільного знаменника понятійний апарат, єднала культурно-мистецькі дисципліни, надаючи можливість цілісно осягнути культурологічне сприйняття світу й діяльності людства. Таким чином, культурологія — це система знань про закономірності й розвиток культури, засоби усвідомлення її суті. Вона відкриває цикл гуманітарних предметів, що викладаються у вузах. Основні функції культурології полягають у тому, що, не підміняючи викладання філософії, історії, політології й релігієзнавства, вона знайомить читачів із методикою аналізу й вивчення духовних здобутків народів світу, певний внесок до яких зробив український народ. Отже, культуро-

логія — це комплексне гуманітарне дослідження явищ і законів культури.

Культурологія розширює історичний аспект культури філософськими, антропологічними1, соціологічними підходами до аналізу, вивчення та узагальнення теоретичних проблем, явищ та феноменів культури.

Культурологія — це особлива галузь гуманітарного знання, що синтезує у собі філософські, історичні, антропологічні, етнографічні, соціологічні та інші дослідження культури, тобто специфічний спосіб життєдіяльності людини, головним змістом якої є гуманізація природи й суспільства. Культурологічний підхід до вивчення естетичних явищ характеризується своєю багатоплановістю. Це не тільки комплекс історичних, філософських і культурознавчих дисциплін, а й самостійна наукова дисципліна в системі соціально-гуманітарних знань. Та-

1 Антропологія — букв. наука про людину. Комплекс наук про людину, суспільство й культуру.

7

ким чином, культурологія — це наука, яка вивчає специфіку розвитку матеріальної та духовної культури цивілізацій, етносів, націй у конкретно-історичному періоді, їх взаємозв’язки та взаємовпливи. Культурологія могла б концептуально впливати на формування культури суспільства, розробляти засоби втілення її у життя, а також розробляти основи державної політики, направленої на задоволення духовно-культурних потреб як усього суспільства, так і конкретної людини.

Методи й принципи культурології. Оскільки культурологія базується на стику багатьох наук, спектр методів і принципів дослідження її досить широкий. Він становить епістемологію культури1, представлену загальною системою методологічних підходів, принципів і методів пізнання, систематизації й аналізу світових культурних процесів:

Діахронний — виклад явищ, фактів і подій світової та вітчизняної культури у хронологічній послідовності.

Синхронний — порівняльне дослідження в одному обраному проміжку часу без звертання до історичної ретроспективи або перспективи.

Порівняльний — виявлення загальних та особливих закономірностей, тенденцій розвитку, сфери взаємовпливу культур, визначення їх своєрідності або спорідненості.

Типологічний — виявлення типологічної близькості історико-культурних процесів.

Археологічний вивчення загального стану розвитку культури минулих поколінь на підставі матеріальних знахідок.

Семіотичний — ґрунтується на вченні про знаки, що дає змогу вивчити знакову систему, структуру або текст будь-якого артефакту.

Психологічний — вивчення суб’єктивних механізмів функціонування культури, індивідуальних якостей людини та несвідомих психічних процесів.

Біографічний — тлумачення явищ культури через відображення біографії та особливостей творців культурних цінностей.

Цивілізаційний — осмислення явищ культури через інтегративні галузі спеціалізованих гуманітарних і природничих знань у контексті культурної епохи.

У 2003 р. на відміну від курсу «Українська та зарубіжна культура», що обмежувався рамками історії культури, «Культурологію» було введено як базову навчальну дисципліну в перелік предметів, що вивчаються у вищих навчальних закладах України.

Термін «культурологія» у 1909 р. запропонував німецький філософ і фізик В. Освальд, який виявив різницю між культурологією й соціологією2, а також використав цей термін для опису специфічних явищ, яким є культура як феномен суто людської діяльності. У 1939 р. американський філософ Леслі Уайт (1900—1995 рр.) увів цей термін у контекст антропологічних досліджень про культуру. Його праця «Наука про культуру» (1949 р.) сприяла виділенню культурології в окремий напрям досліджень, поставила питання про необхідність визначення предмета культурології як науки та започаткувала цілісний підхід до вивчення явищ культури. Однак у західноєвропейській науковій традиції культурологія у розумінні цілісного сприйняття культури не утвердилася. Феномен культури розглядався там із соціальноетнографічних позицій. Тому провідними науками про культуру у Європі та Аме-

1Епістемологія — це теорія пізнання. Гносеологія — розділ філософії, що вивчає джерела, форми й методи наукового пізнання, умови його істинності, здатність людини пізнавати дійсність; теорія пізнання.

2Соціологія — наука про суспільство, суспільні відносини й проблеми соціальної взаємодії.

8

риці стали соціальна та культурна антропологія, соціологія, структурна антропологія, історична культурологія, семіотика1 і посткультурна лінгвістика. Як окремий напрям наукового дослідження «культурологія» закріпилася в Україні та ряді країн СНД, поєднавши у собі культурно-історичний, філологічний, просвітницький та ідеологічний аспекти культури, філософію, міфологію, етнографію, психологію, художню практику.

В українській культурології визначилися три напрями дослідження:

Перший. Традиційна історична культурологічна школа. Вона займається ви-

явленням та описом фактів, подій і досягнень світової, національної або регіональної культури чи певної культурно-історичної епохи (Середньовіччя, Відродження, Просвітництва та ін.).

Другий. Філософія культури або теорія культури. Її завдання полягає, поперше, в осмисленні та поясненні культури через її найзагальніші й найістотніші риси, по-друге, у розкритті провідних тенденцій в еволюції культури, причин розквіту або кризових явищ.

Третій. Соціологія культури досліджує функціонування культури в цілому або наявні у ній субкультури — масову, елітарну, міську, сільську, жіночу, молодіжну та ін. Цей напрям дослідження вивчає зрушення та зміни, що відбуваються у культурі, а також реакцію на них різних верств населення.

Отже, культурологія — це наука, що орієнтується на етику соціального й гуманітарного знання про людину й суспільство, вивчає культуру як цілісність, як специфічну функцію й модель людського буття.

1.2. КУЛЬТУРА ЯК ПРЕДМЕТ КУЛЬТУРОЛОГІЇ

Термін «культура» походить від латинських слів «colo», «cultio», що означає обробіток, «colore» — обробляти, вирощувати, а пізніше — поклонятися та вшановувати богів чи предків. До середини І ст. до н. е. ці слова пов’язувалися із землеробською працею, але Марк Порцій Катон (234—149 рр. до н. е.) у своєму трактаті «Про землеробство» уже пише не просто про обробіток землі, а про «обробіток окремої ділянки, яка неможлива без особливого душевного настрою» селянина. Поступово поняття «культура» поширюється на такі сфери людської діяльності, як виховання, навчання, тобто вдосконалення самої людини — у листах Марка Тулія Цицерона (106—43 рр. до н. е.), відомих під назвою «Тускуланські бесіди» (45 р. до н. е.), у вислові «культура духу є філософія» йшлося саме про це. В епоху Середньовіччя слово «культура» продовжує використовуватися у значенні аграрного виробництва («agri cultura»), але в інших сферах людського буття воно набуває значення «культу» («cultus»). У XVII ст. слово «культура» починає вживатися як самостійний термін для означення духовного світу людини, що здатна протистояти природі, а культурна європейська людина Нового часу починає протиставлятися «природній людині минулого».

Зараз культура — це складний суспільний феномен, що відіграє величезну роль у життєдіяльності людини: праця, побут, дозвілля, спосіб життя як окремої особи, так й усього суспільства, менталітет тісно пов’язані з рівнем розвитку культури. Культура впливає на характер поведінки, стиль і форми спілкування людей, їх свідомість, духовні потреби, ціннісні орієнтації. Рівень культури визначає подальшу долю людини, ціль її життя.

1 Семіотика — дисципліна, що досліджує властивості знаків і знакових систем.

9

Отже, культура — це специфічний спосіб організації та розвитку людської

життєдіяльності, представлений продуктами матеріальної й духовної праці, системою соціальних норм й настанов, духовними цінностями, сукупністю відносин людей з природою, між собою та ставленням до власної особистості, це система життєвих орієнтацій суб’єкта.

Культура та цивілізація. У значенні «культури» часто вживається поняття

«цивілізація». Цивілізація — це матеріальна культура або доцільна впорядкова-

ність людського середовища.

Поняття «культура» вживається:

для характеристики певних історичних епох (первісна культура, антична культура, середньовічна культура і т. ін.);

для визначення конкретних людських спільнот, народностей, націй (українська культура, культура племені майя, американська культура тощо);

для визначення специфічних сфер життєдіяльності (культура праці, політична культура, художня культура), у вужчому смислі — як сфера духовної життєдіяльності людей;

як сумарний термін, що характеризує предметні результати діяльності людини: машини, споруди, результати пізнання, твори мистецтва, норми моралі й права і т. ін.).

Під поняттям «культура» розуміють людські сили й здібності, що реалізуються

упроцесі життєдіяльності: знання, вміння, навички, рівень інтелекту, морального й естетичного розвитку, світогляд, засоби й форми спілкування людей.

Поняття «цивілізація» (< лат. civilis — громадянський, державний) подекуди вживається як синонім культури, у вузькому смислі — матеріальної культури. У даному випадку — це рівень, ступінь суспільного розвитку, матеріальної та духовної культури (антична цивілізація, християнська цивілізація, сучасна цивілізація).

Цивілізація виникає тоді, коли накопичення матеріальних і духовно-культурних здобутків призводить до необхідності організації їх у систему, що сприяє появі писемності, класової диференціації суспільства, утворенню держави, появі міст як окремих суспільних організмів, будівництву монументальних споруд.

Базове значення поняття цивілізація лежить в уявленнях стародавніх греків і римлян про переваги існування людей за законами й у державі. Держава — це суспільство, у якому править закон, за яким живуть усі люди даного суспільства, отже, вони розглядаються як цивілізовані, тобто такі, що мають громадянські права й відповідні достоїнства. Народи, що не знали законів і були підпорядковані царю, стародавні греки не відносили до цивілізованих, вважаючи, що ці народи позбавлені таких доброчесностей вільної людини, як мужність, справедливість та людська гідність.

Значення поняття «цивілізація» змінилося у XVIII ст., коли французькі мате- ріалісти-просвітники стали визнавати цивілізованими тільки суспільства, побудовані на засадах розуму, справедливості й приватної власності. У подальшій історії людства стало очевидним, що цивілізація разом із культурою становлять суперечливу єдність, виступаючи у ролі її функціонального підрозділу: якщо

культура є системою смислу людського буття, то цивілізація становить предметний ресурс культури1.

Цивілізація й культура також становлять два різні способи реалізації творчих сил людини. Якщо в культурі усе матеріальне й практичне слугує духовному, то в рамках

1 Гуревич П. С. Современный гуманитарный словарь-справочник. — М.: Олімп; ООО «Фирма «Изд-во АСТ», 1999. — С. 486—487; Кононенко Б. И. Культурология в терминах, понятиях, именах. — М.: Изд-во

«Щит-М», 2001. — С. 254—255.

10

цивілізації дух слугує матеріальному й практичному. Цивілізація характеризується засобом і рівнем оволодіння силами природи, а культура виникає у результаті оволодіння людиною своєю власною природою. Відтворення робочої сили, збільшення вільного часу — це ознака цивілізації, а відтворення особистих структур людини шляхом виховання й навчання — ознака культури, її традицій, норм і цінностей.

Співвідношення культур. Культура — це фактор, що організовує усі рівні життя людей. Вони взаємопов’язані, але неоднорідні:

народна культура (корінна) створюється у глибинах народного духу, у повсякденній трудовій діяльності народних мас на основі багатого життєвого досвіду, накопиченого століттями;

«висока культура», до кращих зразків якої мають відношення окремі геніальні особи: художники, вчені, винахідники, проповідники, пророки, вожді, вони виховані народною культурою і справжні її носії;

елітарна культура — культура, притаманна еліті суспільства, до якої належать родова аристократія, фінансово-промислові магнати, політичні лідери з владними повноваженнями. Вона включає у себе ритуально-етикетні, мовні та моральноетичні особливості, запозичення елементів інших культур, дистанціювання від народу й зверхнє ставлення до нього;

демократична культура — культура, невіддільна від культурного буття трудового народу, цілий пласт його життя, культура вільна, майже не формалізована;

масова культура з’явилася на початку ХХ ст. Для неї характерні стандартизація культурної діяльності, профанація, активне тиражування за допомогою ЗМІ (мода, кіно, телебачення і т. ін.). «Масова культура» суперечлива: з одного боку, вона робить доступними культурні здобутки «високої культури», а з іншого — вульгаризує їх, підмінює оригінальність копією, робить пересічним спілкування з мистецтвом, наукою, породжує конформізм та посередність.

Культура як цілісне явище умовно поділяється на підгрупи: побутова, політична, правова, художньо-творча, технічна, виробнича.

Побутова культура характеризується особливостями народів, що тривалий час проживають на певній території;

Політична культура — важливий фактор суспільства, що формується відповідно до реальних соціально-економічних відносин, які сформувалися у різних народів у різні часи;

Правова культура — формується на базі перших двох, чим вищий рівень суспільства, тим вищий рівень правових відносин, але нині, з ускладненням соціальноекономічних умов і державних структур, дедалі важче стає впорядковувати правові відносини, які часто суперечать нормам побутової та етнічної культури і служать не людині, а потребам партій і великого капіталу, хоча подаються як загальнолюдські чи загальнонаціональні;

Художньо-творча культура уособлює багатоаспектність і багатовимірність людської художньої діяльності, охоплюючи народну художню творчість і професійну мистецьку діяльність. Якщо народна творчість не передбачає опанування певним видом діяльності на рівні професії, то для професійно-мистецької роботи потрібно пройти серйозну школу професійного навчання;

Технічна культура — оскільки нині техніка супроводжує людину протягом усього життя і відіграє суттєву роль у формуванні її характеру й поведінки, нагальним питанням є відносини та взаємозв’язки людини й машини, які визначає технічна культура;

Виробнича культура стосується проблем і норм етичних відносин між собою членів виробничих колективів та їх взаємин з керівництвом. Вона потребує вироб-

11

лення оптимальних моделей виробничих відносин із максимальною адресною прив’язкою, тому загальні етичні норми, розроблені в часи колишнього СРСР, не придатні нині, бо не враховують психологічні особливості людей, сформованих в одній політичній системі і раптом кинутих у іншу.

Форми вираження культури. У своїй багатогранності та розмаїтті культура має такі форми вираження: наукові, технологічні, мистецькі, світогляднорелігійні та ін.

Наука як уособлення і найвищий рівень розвитку культурного процесу узагальнює, класифікує, формує освітній процес. Це стимулює розвиток суспільної думки, що сприяє нагромадженню національного валового продукту, національного валового доходу та визначає суспільно-економічний рівень життя людей.

Технологічна культура забезпечується науковим рівнем розвитку суспільства. Вона полегшує працю людини, вивільняє кількість позаробочого й вільного часу, завдяки чому людина одержує більше можливостей для розвитку та самовдосконалення.

Світоглядно-релігійна культура розділилася на дві незалежні системи — партійну й релігійну. Якщо партійна обіцяє усі блага людині відразу, то релігійна, відволікаючи від земного буття, здійснення своїх програм переносить у потойбічний світ.

Мистецтво — це процес і сукупний результат людської діяльності, особлива форма суспільної свідомості, що являє собою вираження дійсності в художніх образах. Будучи складовою духовної культури, мистецтво дає можливість людині виявити свої художньо-творчі здібності, утвердитися на рівні самодостатнього суб’єкта. Мистецтво включає в себе всі види художньої творчості — літературу, архітектуру, скульптуру, живопис, графіку, декоративно-прикладне мистецтво, музику, танок, театр, кіно та інші види людської діяльності. Його суть полягає у чуттєвому вираженні надчуттєвого, воно є також естетичним освоєнням світу в процесі художньої творчості. Розкриваючи питання про співвідношення культури та мистецтва, студенти повинні враховувати характерні особливості мистецтва: поперше, його тісний зв’язок з переживаннями й чуттєвими емоціями, по-друге, його чуттєве сприйняття та суб’єктивне бачення дійсності, по-третє, образність і творчий характер, по-четверте, його неперевершене значення як могутнього засобу спілкування людей.

Функції культури слід зазначити такі:

людинотворча — засвоюючи досягнення культури, людина пізнає себе і визначає своє місце в суспільстві й у світі, мету свого життя;

інформативна— збагачення людини попереднім досвідом, тобто, щоб стати культурною, людинінеобхіднопройтичерезусіепохипопередньоїкультури(І. В. Гете);

регулятивна — культура створює норми і правила для організації спільного проживання людей;

аксіологічна — встановлення ціннісних пріоритетів;

гедоністична — спрямування на отримання задоволення, насо-лоди.

Таким чином, культура — це специфічна форма об’єднання людей і формування духовної свідомості окремої особи.

Історична типологія культури (< гр. typos — відбиток, зразок + logos — слово,

вчення) являє собою основні соціокультурні періоди людства: культура Стародавнього світу, культура Середньовіччя, культура Нового та Новітнього часу, які включають у себе культуру первісного суспільства, культуру народів Стародавнього Сходу, культуру Античного світу, культуру Середньовіччя, культуру епохи Відродження, культуру абсолютизму й Просвітництва, культуру епохи промислового перевороту і соціальних зрушень, культуру ХХ ст.

12

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в папке Рабочий стол