15-09-2015_13-06-10 / 22-23

22

АРХЕТИПИ І КОЛЕКТИВНЕ НЕСВІДОМЕ

силу довела тим, що, задля захисту від жахливої життє­вості видіння, перетворила його на прекрасну наочність ідеї Трійці. Втім, витлумачення могло відбуватись і на цілком іншому підґрунті самого видіння та його мото­рошної фактичності: цілком імовірно, — на шкоду хрис­тиянському поняттю Бога і, безсумнівно, на ще більшу шкоду самому братові, який тоді б став не святим, а, ціл­ком імовірно, єретиком (або й узагалі — хворим) і своє життя скінчив би, найпевніше, на вогні.

18. Цей приклад демонструє корисність догматичного символу: він формулює те потужне і, водночас, небез­ печно-впливове переживання (яке, з огляду на його владність, можна виправдано означити як «досвід Бога») у доступний для людської спроможності усві­ домлення спосіб, суттєво не обмежуючи при цьому обсяг пережитого і не завдаючи шкоди його першо­ рядній значущості. Лик Божого гніву, на який ми — у певному сенсі — натрапляємо також у Якоба Бьоме, важко поєднується з новозавітним Богом, люблячим Отцем Небесним: тому це видіння могло легко стати джерелом внутрішнього конфлікту. І це навіть цілком відповідало б духові того часу — кінця XV століття, — часу Миколи Кузанського, який із допомогою формули «complexio oppositorum»* намагався запобігти загрозі схизми! Незадовго після нього яхвівське поняття Бога пережило цілу низку відроджень у межах протестан­ тизму. Яхве — це те поняття Бога, яке ще містить у собі нерозділені протилежності.

19. Брат Кляус вийшов поза панівні звички і традиції, полишивши дім і сім'ю, довго живучи на самоті і гли­ боко заглядаючи у темне дзеркало чудес і жахіть пра- досвіду. У цій ситуації розвинений протягом багатьох століть догматичний образ божества діяв як рятівний

ПРО АРХЕТИПИ КОЛЕКТИВНОГО НЕСВІДОМОГО 23

цілющий трунок. Він допоміг йому асимілювати фа­тальний прорив архетипового образу і, завдяки цьому, запобігти власному руйнуванню. Анґелюс Сілєзіус не був настільки щасливим: внутрішній контраст роз'їв його зсередини, адже у його час міцність Церкви, яку гарантувала догма, уже похитнулася.

Якоб Бьоме знає Бога як «гнівне полум'я», а також — 20 як воістину absconditus*. Утім, він спромігся подолати цю глибоко пережиту протилежність завдяки христи­янській формулі Отець-Син, спекулятивно включив­ши її у свій хоча й гностичний, та все ж у всіх суттєвих пунктах таки християнський світогляд: інакше він став би дуалістом. Окрім того, йому на допомогу, безсумнів­но, прийшла алхімія, яка вже тривалий час приховано готувала поєднання протилежностей. Однак ця проти­лежність усе ще залишила виразні сліди у його доданій до «Vierzig Fragen über die Seele»¹⁹ мандалі, яка, представ­ляючи сутність Бога, залишається поділеною на темну і світлу половини, а її відповідні півкола, замість того, щоби замикатися, розвернені спиною одне до одного²⁰. Формулюючи колективне несвідоме, догма замі­щає його собою. Саме тому католицька форма життя 21 у принципі не знає психологічної проблематики. Жит­тя колективного несвідомого практично без залишку розчинилось у догматичних, архетипових уявленнях і, як неприборкана ріка, тече у символіці credo* й об­ряду. Його життя маніфестує себе в нутрі католицької душі. Колективне несвідоме, яким ми знаємо його нині, взагалі ніколи не було психологічним, адже до христи­янства існували ще античні містерії, які сягають своїм

т.д.

²⁰ Порівн. Zur Empire des Individuationsprozesses [розділ XI цього тому].

т.д.

19 Virzig Fragen von der Seele Verstand, Essentz, Natur und Eigenschaft і