Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
0
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
28.93 Кб
Скачать

26

АРХЕТИПИ І КОЛЕКТИВНЕ НЕСВІДОМЕ

ПРО АРХЕТИПИ КОЛЕКТИВНОГО НЕСВІДОМОГО

27

ж нині Захід не повинен асимільовувати східні форми? Римляни ж задля посвяти ходили до Елевсина, Само-фракії та Єгипту. А у Єгипті, як виглядає, розвинувся справжній туризм.

22 Боги Еллади і Риму загинули від такої ж хвороби, як і наші християнські символи: як і нині, люди тоді вияви­ли, що зовсім не задумувалися над рідною релігійною символікою. Боги ж чужоземців несли у собі ще недо­торкану «мана». їхні імена були дивовижними і незро­зумілими, а їхні вчинки — підозріло незбагненними, на відміну від заяложеної chronique scandaleuse* Олімпу. Азійські символи ми, принаймні, не розуміли, а тому вони не були такими банальними, як наші зістарілі боги. Те, що нове було перебране настільки ж безогляд­но, як і — відкинене старе, тоді не було проблемою.

  1. Та чи стане воно проблемою нині? Чи зможемо ми одягнути готові символи, вирощені на екзотичному ґрунті, просочені чужою кров'ю, вимовлені чужими мовами, вигодовані чужою культурою, — як наше нове вбрання? Жебрак у королівському одязі, король одягну­ тий як жебрак? Це, без сумніву, можливе. Чи може десь у нашому серці ще живе вимога не влаштовувати маска­ рад, а можливо, навіть і самим шити своє вбрання?

  2. Я переконаний, що зростаюче зубожіння символі­ ки має свій сенс. Цей розвиток має свої внутрішні на­ слідки. Ми втрачаємо все те, про що не розмірковуємо і що через це втрачає значеннєвий зв'язок зі свідомістю, яка розвивається далі. Якщо ми тепер намагатимемося прикрити власну наготу пишнотою східного одягу, як це роблять нині теософи, то ми зрадимо власну ж іс­ торію. Ми ж догосподарювалися до стану жебрака не для того, щоби опісля позувати в одежині індійського театрального короля. Значно кращим, як я вважаю, є

рішуче визнання своєї духовної бідності і втрати сим­волів, аніж удавання володіння чимось, чиїми легітим­ними спадкоємцями ми у жодному випадку не є. Ми ж бо є правочинними нащадками християнської симво­ліки, хоча й ми, якимось чином, втратили цей спадок. Ми довели до руїни дім, який збудували наші батьки, а тепер намагаємося увірватися до східних палаців, яких наші предки ніколи не знали. Хто втратив історичну символіку і не може вдовольнитися «ерзацом», й справ­ді перебуває нині у скрутному становищі: перед ним зяє пустка, від якої ми зі страхом відвертаємося. Ба на­віть гірше: вакуум заповнюється абсурдними політич­ними і соціальними ідеями, ознакою чого є духовне за­пустіння. Однак той, хто не може задовільнитися цим школярським всезнайством, змушений всерйоз покла­датися лише на свою так звану «довіру до Бога», однак при цьому переважно відчувається значне посилення почуття страху. І це небезпідставне: де Бог найближ­че, там небезпека виглядає найбільшою. Бо зізнаватися в духовній бідності небезпечно: адже хто бідний, той жадає, а хто жадає, той накликає на себе судьбу. Швей­царське прислів'я висловлює це дуже виразно: «За ба­гатим стоїть диявол, але за бідним — два».

Як і у християнстві обітниця світської бідності від- 29 вертає наші чуття від благ світу, так і духовна бідність прагне зректися фальшивих багатств духу, аби відда­литися не лише від убогих залишків великого минуло­го, які тепер називаються «протестантською церквою», але й від спокус екзотичних ароматів, аби зануритися в себе, де у холодному світлі свідомості порожнеча світу розширюється аж до зірок.

Цю бідність ми успадкували від своїх батьків. Я ще зо добре пам'ятаю мою підготовку до першого причастя,

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в папке 15-09-2015_13-06-10