15-09-2015_13-06-10 / 34-35

34

АРХЕТИПИ І КОЛЕКТИВНЕ НЕСВІДОМЕ

ПРО АРХЕТИПИ КОЛЕКТИВНОГО НЕСВІДОМОГО

35

називає «серцем», розуміючи його, між іншим, місцем, з якого походять усі злі думки. Саме у його камерах засіли злі духи крові, вибухи гніву і почуттєві схильності. Та­ким виглядає несвідоме із перспективи свідомості. Але свідомість, по суті, виглядає справою головного мозку, що все розкладає на частини і розглядає їх поодинці, — це стосується й несвідомого, яке сприймається як ціл­ком моє несвідоме. Тому-то загалом вважають, що той, хто спускається у несвідоме, потрапляє у переповнену тісноту егоцентричної суб'єктивності і у цьому глухому куті віддається на поталу всім злим звірам, які, напевно-таки, заселяють печеру душевного підземного світу.

43. Однак той, хто заглядає у дзеркало води, спершу ба­ чить лише свій власний образ. Хто йде до себе самого, той таки ризикує зустрітися зі самим собою. Дзеркало не лестить, воно правильно відображає те, що загля­ дає у нього, а саме обличчя, яке ми ніколи не показує­ мо світові, прикриваючись персоною, маскою актора. Та дзеркало відбиває те, що за маскою, воно показує справжнє обличчя.

44. Це перше випробування на мужність на внутріш­ ньому шляху, випробування, якого достатньо для того, щоби відлякати більшість, адже зустріч зі самим собою належить до найнеприємніших речей, яких ми уника­ ємо доти, доки ми можемо проектувати все негативне на оточення. Якщо ж людина спроможна поглянути на власну тінь і витримати знання про себе саму, тоді вже якась, хоча й мала, частина завдання є вирішеною: ми схопили, принаймні, своє особисте несвідоме. Однак тінь є живою частиною особистості, а тому прагне у якійсь формі жити разом із нами. Ми не можемо запе­ речити її чи перераціоналізувати у нешкідливу форму. Ця проблема є надто важкою, адже висуває на передній

план не лише цілу людину, а й, водночас, нагадує їй про її безпорадність і слабкість. Сильні натури (чи радше нам слід було б сказати — слабкі?) не люблять таких на­тяків, а тому вигадують собі якесь героїчне потойбіч-чя добра і зла, розсікаючи гордіїв вузол, замість того, щоби його розв'язати. Та рано чи пізно за це потрібно буде розплачуватися. Ми мусимо зізнатися перед со­бою в тому, що існують такі проблеми, які ми просто таки не можемо вирішити власними силами. Таке ви­знання має перевагу щирості, істини й дійсності, що закладає підвалини компенсаторної реакції колектив­ного несвідомого, тобто: тоді ми схильні до того, щоби прислухатися до рятівної ідеї чи сприйняти ті думки, яким ми до цього не давали слова. Можливо, ми зва­жатимемо на сни, які з'являються у такі моменти, або замислюватимемось над певними подіями, які саме у цей час відбуваються в нас. Коли ми дотримуємося та­кої настанови, тоді рятівні сили, що дрімають у глиб­шій природі людини, пробуджуються і втручаються, адже безпорадність і слабкість є вічним пережиттям і вічним запитанням людства, і на нього існує також і вічна відповідь, інакше людина вже давно б загинула. Коли ми зробили вже все, що могли зробити, тоді за­лишається лише одне, що ще можна було б зробити, якби ми це знали. Але скільки людина знає про саму себе? Згідно з усім досвідом — дуже мало. А тому для несвідомого залишається так багато простору. Молит­ва, як відомо, вимагає такої самої настанови, а тому й має відповідну дію.

Необхідна і така потрібна реакція колективного 45 несвідомого виражається в архетипово оформлених уявленнях. Зустріч зі самим собою означає, насампе­ред, зустріч із власною тінню. Однак тінь є тісниною,