15-09-2015_13-06-10 / 42-43

АРХЕТИІІИ І КОЛЕКТИВНЕ НЕСВІДОМЕ

навіть з'ява самого диявола. Вона є лукавою істотою, яка нам стрічається у багатьох Преображеннях і мас­куваннях, влаштовує нам різні витівки, щасливі і не­щасливі омани, депресії і екстази, неконтрольовані афекти і т.д. Навіть у вигляді опрацьованої розумом інтроекції русалка не позбувається своєї шельмівської сутності. Відьма не припиняє замішувати свої брудні любовні і смертельні трунки, хіба що її магічна отрута перетворена на інтригу і самообман: хоча й непомітна, втім — не менш небезпечна.

55 Але звідки ж ми беремо мужність назвати цю ель-финю анімою? Адже «аніма» означає «душа» і позначає щось чудове і безсмертне. Втім, так було не завжди. Ми не повинні забувати, що така душа є догматичним уяв­ленням, метою якого є схопити і закувати щось неймо­вірно самостійне і живе. Німецьке слово «душа», Seele, через свою готичну форму Saiwalo дуже близько спо­ріднене з грецьким словом αιολος,, яке означає «рухли­вий», «яскраво-барвистий», тобто щось на зразок ме­телика — по-грецьки ψυχη — який п'яно хитається від квітки до квітки, живучи їхньою любов'ю. У гностичній типології ανθροπος ψυχικος (психічна людина) стоїть нижче πνευματικς; (духовної), і, врешті, існують також погані душі, які мусять цілу вічність горіти у пеклі. На­віть і цілком невинна душа неохрещеного новонародже­ного щонайменше позбавлена можливості споглядання Бога. У примітивної людини вона є магічним подихом життя (звідси й — «аніма»), чи полум'ям. Як влучно висловлюється один із апокрифів: «Хто близький до мене, той близький до полум'я»³¹. У Геракліта душа на найвищому рівні є полум'яною і сухою, адже саме

³¹ Hennecke (ред.), Neutestamentliche Apokryphen, с. 35.

ПРО АРХЕТИІІИ КОЛЕКТИВНОГО НЕСВІДОМОГО 43

слово ψυχη найближче споріднене з «холодним поди­хом»: ψυχεινη означає «дихати», ψυχρος, — «холодний», а ψυχος — «прохолодний»...

56

Одушевлена істота є живою істотою. Душа є жи­вим у людині, тим, що живе зі себе самого і породжує життя: тому Бог вдихає Адамові животворне дихання, щоби той жив. Душа з допомогою хитрості і грайливо­го обману спокушає не прагнучу життя інертність ма­терії до життя. Вона наповнена сильцями і капканами, щоби людина впала, досягнула землі, зачепилася за неї і залишилася там, аби життя проживалося: як і Єва у Раю не могла втриматися від того, щоби переконати Адама в принадності забороненого плоду. Якби не ру­хомість і не барвистість душі, то людина зупинилася б на своїй найбільшій пристрасті — інертності³². її за­хисником є певний вид розумності, а певний вид мо­ральності благословляє на це. Володіння душею є ри­зиком життя, адже душа є життєдайним демоном, що веде свою ельфійську гру під і над людською екзистен­цією, тому-то в межах догми її лякають односторонні­ми покараннями і викуповують благословеннями, які виходять поза межі можливої для людини заслуги. Не­беса і пекло є долею душі, а не цивільної людини, яка у своїй наготі і дурості навіть не знала б, що робити зі собою у Небесному Єрусалимі.

Аніма не є жодною догматичною душею, жодною 57 аnima rationalis*, що є філософським поняттям, а — природним архетипом, що задовільно підсумовує всі промовляння несвідомого, примітивного духу, історії мови і релігії. Вона є «factor»⁺ у власному сенсі цього слова. З нею нічого не можна вдіяти: вона завжди є а

³² La Rochefoucault, Мaxime [supprimee] ОСХХХ, с. 264. [Порівн. Symbole der Wandlung, п. 253].

Ік.

і:н ■ Ж;