15-09-2015_13-06-10 / 50-51
.docАРХЕТИПИ І КОЛЕКТИВНЕ НЕСВІДОМЕ
ПРО АРХЕТИПИ КОЛЕКТИВНОГО НЕСВІДОМОГО
51
повноти життєвого досвіду народжується вчення, яке батько передає синові40.
-
Мудрість і дурість у ельфійській сутності не лише виглядають одним і тим самим, але і є одним і тим са мим, — допоки їх представляє аніма. Життя дурне і значуще водночас. І Якщо не сміятися над одним його аспектом і не розмірковувати над іншим, то життя стає банальним: тоді все має малі виміри. Тоді існує лише малий сенс і мала нісенітниця. По суті, все не має жод ного значення, адже доки ще не було мислячої людини, доти й не було того, хто б міг витлумачувати явища. А витлумачувати потрібно лише для того, хто не розуміє: значенням наділене лише незрозуміле. Людина пробу дилась у світі, який вона не розуміла, а тому вона й на магається витлумачити його.
-
Отож аніма, а завдяки цьому — життя, позбавлені значення: вони не пропонують жодного тлумачення. Однак вони мають придатну для витлумачення суть, адже в будь-якому хаосі є космос, у будь-якому безла ді — прихований лад, у будь-якому свавіллі — сталий закон, адже все дійсне ґрунтується на протилежності. Щоби все це розпізнати, потрібен дискримінуючий людський розум, що розчиняє все на антиномічні су дження. Коли він критично розглядає аніму, то її ха отична свавільність дає йому підстави здогадуватися про прихований у ній лад, тобто, виходячи поза межі її сутності, ми майже піддаємося спокусі сказати — «по стулювати» певні підстави, сенс і мету, однак це не від повідало б істині. Адже насправді людство від самого початку не наділене здатністю до холодного міркування, йому також не допомагала жодна наука чи філософія, а
40 Добрим прикладом цього є мала книга Schmaltz, Östliche Weisheit
Und westliche Psychotherapie.
традиційне релігійне вчення — лише дуже умовно. Ми втягнулися і заплуталися у безцільних переживаннях, наше судження з усіма своїми категоріями виявляє тут своє безсилля. Людська здатність витлумачення відмовляє, адже турбулентній життєвій ситуації не пасує жодне з традиційних пояснень. Це момент руйнування. Людина поринає в останні глибини, що, як правильно говорить Апулей, «асі іпзхаг уоіипіагіае тогііз»41. Тут ми маємо справу не із добровільно вигаданою, а з природно вимушеною відмовою від власних здатностей: не морально виряджена, добровільна покірність і смиренність, а цілковита, однозначна поразка, увінчана панічним страхом і деморалізацією. Коли зламались усі основи і опори і вже ніщо нас не підстраховує, не обіцяє жодного, навіть найменшого укриття, щойно тоді виникає можливість переживання архетипу, який до того моменту приховувався у перевантаженому значеннями безглузді аніми. Ним є архетип сенсу, як і аніма — архетипом життя.
Хоча й сенс завжди виглядає для нас нещодавньою 67 подією, оскільки ми дещо правомірно припускаємо, що власне ми й надаємо його, і оскільки ми, знову ж таки правомірно, віримо у те, що великий світ може існувати навіть не будучи витлумаченим. Але яким чином ми надаємо сенс? Звідки ми, врешті-решт, беремо сенс? Форми нашого надання сенсу є історичними категоріями, які сягають аж до туманної давнини, що ми, зазвичай, не цілком усвідомлюємо. Надання сенсу послуговується певними мовними матрицями, які, зі свого боку, знову ж таки ведуть своє походження від первісних образів. З якого боку ми б не бралися
41 Мetamorphoseos, XI, 21,'