15-09-2015_13-06-10 / 56-57

-•

АРХЕТИПИ І КОЛЕКТИВНЕ НЕСВІДОМЕ

промовив дуже багато: він не повинен бути втрачений, навіть якщо й сновида його не збагнув.

76. Господар цього сну, вочевидь, намагався представи­ ти добро і зло у їхній спільній функції, — мабуть, у від­ повідь на все ще невирішений моральний конфлікт у християнській душі. Завдяки цій дивній релятивізації протилежностей виникає зближення із східними ідея­ ми, із «nirdvandva»* індуської філософії, із звільненням од протилежностей, яке виставляється як примирюю- ча конфлікти можливість рішення. Те, наскільки небез­ печно раціональною є східна релятивізація добра і зла, показує індійське мудре запитання: «Хто стоїть далі від досконалості, — той, хто любить Бога, чи той, хто не­ навидить Бога?» А відповідь така: «Хто Бога любить, той потребує сім реінкарнацій до досконалості, а той, хто Бога ненавидить, потребує лише три з них, адже той, хто Його ненавидить, думатиме про Нього більше, аніж той, хто Його любить». Передумовою звільнення від протилежностей є їхня функціональна рівноцін­ ність, що суперечить нашому християнському відчут­ тю. Тим не менше, як показує наведений нами приклад, припис щодо необхідності кооперації моральних про­ тилежностей є природною істиною, яку так природно визнає Схід: це, напевно, найяскравіше демонструє да- оська філософія. Хоча також і у християнській традиції існує кілька висловлювань, що наближаються до такої настанови: для прикладу я нагадаю хоча б притчу про невірного домогосподаря.

77. Наш сон не є унікальним у цьому сенсі, адже тен­ денція до релятивізації протилежностей є виявом яскравої своєрідності несвідомого. Однак слід одразу ж додати, що це стосується лише випадків загостре­ ної моральної чутливості: в інших випадках несвідо-

ПРО АРХЕТИПИ КОЛЕКТИВНОГО НЕСВІДОМОГО

ме може настільки ж невмолимо наполягати на несу­місності протилежностей. Як правило, воно займає позицію, співвідносну зі свідомою настановою. Тому, напевно, можна сказати, що передумовою нашого сну є специфічні переконання і сумніви теологічної свідо­мості протестантського типу. Це означає обмеження висловлювань певним проблемним колом. Але навіть і при такому обмеженні його чинності сон демонструє пріоритет своєї позиції. Тому його сенс належно ви­словлюється під виглядом думки білого чарівника, який з усіх поглядів значно перевищує свідомість сновиди. Маг є синонімічним із старим мудрецем, що прямо пов'язаний із шаманом примітивного суспіль­ства. Він, як і аніма, є безсмертним демоном, який світлом сенсу пронизує хаотичні темноти звичайно­го життя. Він є світочем, учителем і майстром, пси-хопомпом (проводирем душ), персоніфікації якого не зміг уникнути навіть і «розбивач скрижалей», Ніцше, який закликав його втілення у Заратустрі, того вищо­го духу мало не гомерівської епохи, бути носієм і про­вісником його власного «діонісійського» просвітлен­ня і захвату. Хоча Бог для нього й мертвий, втім демон мудрості став для нього, так би мовити, справжнім двійником, коли він каже:

Став другим перший, подруго, за мить! —

Й повз мене постать Заратустри промайнула.. ,⁴⁵

Заратустра для Ніцше є більш ніж поетичною фігу- 78 рою, він є мимовільним зізнанням. Він і сам заблукав у темряві відверненого від Бога, дехристиянізованого

⁴⁵ «Sils-Maria» із,Lieder des Prinzen Vogelfrei с. 360.