15-09-2015_13-06-10 / 14-15

14

АРХЕТИГІИ І КОЛЕКТИВНЕ НЕСВІДОМЕ

ПРО АРХЕТИПИ КОЛЕКТИВНОГО НЕСВІДОМОГО

15

Тут вони вже не є змістами несвідомого, а перетво­рилися на свідомі формули, яких тут традиційно на­вчають здебільшого у формі потаємного вчення, яке взагалі є типовим вираженням передачі колективних змістів, які первинно походять із несвідомого.

6 Іншим, добре відомим вираженням архетипів є міф і казка. Але й тут ідеться про особливі види форм, які передаються протягом тривалих проміжків часу. Тому поняття «архетип» лише непрямо пасує до «representations collectives», оскільки воно позначає, власне, лише ті психічні змісти, які ще не піддавалися жодному сві­домому опрацюванню, а отож, ще представляють со­бою безпосередню душевну данність. Будучи такою данністю, архетип відчутно відрізняється від істо­рично посталої і випрацьованої формули. Власне, на вищих сходинках потаємних учень архетипи прояв­ляються у такій оправі, яка, як правило, недвозначно вказує на осуджуючий і оцінюючий вплив свідомого опрацювання. Натомість їхній безпосередній прояв, який ми зустрічаємо у снах і видіннях, є значно інди­відуальнішим, незрозумілим чи наївним, аніж, напри­клад, у міфі. Архетип по суті своїй представляє несві­домий зміст, який, будучи сприйнятим і усвідомленим, змінюється, а саме — у сенсі відповідної індивідуальної свідомості, у якій він і зринає⁸.

Те, що мається на увазі під «архетипом», виразно показується на прикладі його щойно представлених зв'язків із міфом, потаємним ученням і казкою. Якщо ми, натомість, спробуємо психологічно дослідити, що

⁸ Для точності слід розрізняти між «архетипом» і «архетиповим уяв­ленням». Архетип представляє собою гіпотетичний, неспоглядуваний зразок, щось на кшталт відомого у біології «pattern of behaviour». Див. щодо цього Jung, Theoretische Uberlegungen zum Wesen des Psychischen.

таке «архетип», то справа стане складнішою. При дослі­дженні міфів ми досі завжди задовольнялися солярни­ми, лунарними, метеорологічними, вегетаційними та іншими допоміжними уявленнями. Але на те, що міфи є насамперед психічними маніфестаціями, які вияв­ляють сутність душі, ніхто досі практично не звертав уваги. Примітивна людина спершу мало зацікавлена в об'єктивному поясненні очевидних речей, натомість вона має неуникненну потребу, або, точніше висловлю­ючись, її несвідома душа відчуває нездоланне прагнення асимілювати у душевні події увесь зовнішній чуттєвий досвід. Для примітивної людини недостатньо бачити схід і захід сонця: це зовнішнє спостереження мусить водночас бути душевною подією, тобто сонце мусить у своєму перетворенні представляти долю якогось бога чи героя, який, по суті, мешкає ніде інде, а у душі лю­дини. Усі міфологізовані природні процеси, як-от літо і зима, зміна місяця, дощові періоди і т.д., є не стільки але­горіями⁹ власне цього об'єктивованого досвіду, скільки символічними вираженнями внутрішньої і несвідомої драми душі, яка збагачує людську свідомість шляхом проекції, тобто віддзеркалюючись у природних подіях. Проекція є настільки глибинним процесом, що потріб­ні були кілька тисячоліть культури, аби її хоча б яко­юсь мірою відділити від зовнішнього об'єкта. А щодо астрології, наприклад, то взагалі дійшло до абсолют­ного спаплюження цієї прадавньої «scientia intuitiva»*, бо тут людина не спромоглася відділити психологічну характерологію від зірок. А той, хто сьогодні ще чи зно­ву вірить в астрологію, той, майже як правило, знову

⁹ Алегорія є парафразою свідомого змісту, натомість символ — най­кращим із можливих виразів ще невідомого, неусвідомленого змісту, про який тільки починають здогадуватися.