1Модуль

1. Українська мова – державна мова в Україні. Державна мова і мова національних меншин.

Мова є найважливішим засобом людського спілкування та інтелектуального розвитку особистості, визначальною ознакою держави, безцінною і невичерпною скарбницею культурного надбання народу. Відповідно до ст. 10 Конституції України, держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Конституцією України статус державної мови надано українській мові. Вона є рідною для 67,5% населення України.

Мови національних меншин України — мови, поширені серед населення України, крім державної мови та мов корінних народів України. Україна •— багатонаціональна країна, в якій прожи¬вають громадяни близько 100 національностей. Згідно зі ст. 10 і 11 Конституції в Україні гарантуєть¬ся вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин, сприяння розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. До найпоширеніших відносять російську, білоруську, польську, чеську і інші.

2. Походження назви «Україна», «український». Основні етапи розвитку і становлення української мови.

Як назва держави Україна офіційно закріпилася з часів виникнення Української Народної Республіки в 1918 р. Але саме іменування дуже давнє.

Існують три версії про походження назви Україна, кожна з яких по-своєму тлумачить її.

1. Поляки пояснювали назву як окраїна Польщі, пограниччя їх держави, периферія: окраїна.

2. Пояснює назву Україна у зв’язку з дієсловом краяти:, тобто це та частина території, що належить нам, наш украй – Україна.

3. Третє пояснення подає назву Україна як складне слово: від слова анти ( ути)+ від слова країна: уть країна.

Українська мов є продуктом тривалого розвитку з VII ст. і до наших днів. У її історії виділяємо п’ять періодів. 1) Спільнослов’янська мова (III тис. до н.е. – VI ст. н.е.) 2) Давньоруська мова. Становлення усної форми (VII – IX ст.).3) Давньоруська мова (X – перша пол. XIII ст.).4) Староукраїнська мова (друга пол. XIII – XVIII ст.). 5) Нова українська мова (XIX – XXI ст.).

3. Літературна мова як вищий щабель розвитку мови. Поняття мовної норми. Види норм.

Літературна мова – це особлива форма національної мови. Літературна мова усвідомлюється носіями національної мови як її зразкова форма. Сучасна літературна мова складається з загальнонаціональних мовних елементів, культурно оброблених. Розвиток літературної мови насамперед пов"язаний з розвитком художньої літератури. За нормальних умов функціонування в державі саме цей тип мови є обов’язковим у шкільній і вищій освіті, в церкві, в державних інституціях, засобах масової інформації, пресі. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв

Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні види норм: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передача звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків).