- •Передмова
- •Тема 1. Основи управлінського обліку
- •1.1. Історія розвитку управлінського обліку
- •1.2. Сутність, завдання та функції управлінського обліку
- •1.3. Об’єкти, методи та принципи управлінського обліку
- •Реалізація елементів методу бухгалтерського обліку в підсистемах фінансового та управлінського обліку
- •1.4. Користувачі бухгалтерської інформації
- •1.5. Порівняльна характеристика різних видів бухгалтерського обліку
- •Порівняння фінансового, управлінського та податкового обліку
- •Тема 2. Організація управлінського обліку на підприємстві
- •2.1. Причини необхідності впровадження управлінського обліку
- •2.2. Заходи щодо формування організаційно-методологічної моделі
- •2.3. Перехід до фінансової структури підприємства
- •2.4. Формування механізму взаємодії управлінського та фінансового обліків
- •2.5. Роль та функції бухгалтера-аналітика в управлінському процесі
- •Тема 3. Склад витрат виробництва, їх групування та класифікація
- •3.1. Економічний зміст витрат на виробництво та завдання їхнього обліку
- •3.2. Поглиблена класифікація витрат в управлінському обліку
- •1) Оцінки запасів та визначення фінансових результатів:
- •2) Прийняття рішень і планування:
- •3) Контроль за виконанням:
- •3.3. Поведінка витрат
- •3.4. Функція витрат
- •Тема 4. Система калькулювання собівартості
- •4.1. Собівартість продукції: її складові та види
- •4.2. Роль калькуляції собівартості продукції в управлінні виробництвом
- •4.3. Принципи калькуляції, її об'єкт і методи
- •1. Науково обґрунтована класифікація витрат на виробництво.
- •4.4. Способи калькуляції
- •4.5. Організація системи калькулювання собівартості
- •Тема 5. Методи обліку витрат і калькулювання фактичної собівартості продукції
- •5.1. Позамовний метод обліку витрат
- •5.2. Попередільний метод обліку витрат
- •5.2.1. Метод фіфо
- •5.2.2. Метод середньої зваженої собівартості
- •5.3. Нормативний метод обліку витрат
- •Фактичні витрати
- •5.4. Система «стандарт-кост» як зарубіжний аналог нормативного методу
- •5.5. Облік і калькулювання собівартості продукції за неповними витратами («директ-костинг»)
- •5.6. Калькулювання за основними видами діяльності
- •Тема 7. Калькулювання собівартості продукції
- •7.1. Аналіз взаємозв'язку «витрати - обсяг – прибуток»
- •7.1.1. Аналіз беззбитковості
- •7.1.2. Аналіз прибутковості продажу
- •7.1.3. Аналіз чутливості прибутку
- •7.1.4. Аналіз взаємозв’язку «витрати - обсяг – прибуток» за умов асортименту
- •7.2. Аналіз витрат і вигод
- •7.2.1. Рішення про спеціальне замовлення
- •7.2.2. Рішення про розширення або скорочення сегмента
- •7.2.3. Рішення «виробляти чи купувати»
- •7.2.4. Рішення «продавати чи обробляти далі»
- •7.2.5. Оптимальне використання обмежених ресурсів
- •7.3. Формування ціни та рентабельності продукції
- •7.4. «Директ-костинг» і цінова політика підприємства
- •Тема 8. Бюджетне планування і контроль
- •8.1. Фінансове планування та бюджетування
- •8.2. Методи складання бюджетів
- •8.3. Підходи до організації бюджетування
- •8.4. Управління бюджетуванням
- •8.5. Складання та взаємоузгодження бюджетів
- •8.6. Контроль виконання бюджетів
7.2.5. Оптимальне використання обмежених ресурсів
Оптимальне використання обмежених ресурсів (Optimal Use of Limited Resources) – це рішення, спрямоване на складання виробничої програми, яка забезпечить максимізацію прибутку за умов наявних обмежень.
Обмеження (Constraints) – чинники, що обмежують виробництво або реалізацію продукції (послуг).
Приклади обмежень: попит на продукцію, робоча сила (чисельність, кваліфікація), матеріальні ресурси, виробнича потужність, грошові кошти та ін.
Діючи за умов наявних обмежень, підприємство змушене обирати ті види продукції або послуг, виробництво яких найвигідніше.
З огляду на це менеджери мають вирішити, які продукти або послуги є найприбутковішими.
Аналіз для прийняття таких рішень залежить від кількості обмежень.
За наявності лише одного обмеження аналіз задля оптимального використання ресурсів підприємства базується на показнику маржинального доходу на одиницю обмежувального чинника.
Маржинальний дохід на одиницю обмежувального чинника (Contribution Margin per Limiting Factor) – маржинальний дохід на одиницю продукції, виражену в одиницях обмежувального чинника (машино-годинах, людино-годинах та ін.).
Приклад 7.11.
Підприємство виготовляє три види продукції, про які є така інформація:
Показник |
Продукція | ||
А |
Б |
В | |
Ціна за од., грн |
50 |
72 |
30 |
Змінні витрати на од., грн |
30 |
40 |
15 |
Маржинальний дохід на од., грн |
20 |
32 |
15 |
Час виготовлення одиниці продукці, годин |
4 |
8 |
2 |
Попит, одиниць |
15 000 |
10 000 |
12 000 |
Для забезпечення попиту необхідно витратити 164 000 годин робочого часу:
[(4 х 15 000) + (8 х 10 000) + (2 х 12 000) ]
Припустімо, потужність підприємства становить лише 100 000 годин.
Для оптимізації прибутку доцільно визначити маржинальний дохід на годину робочого часу:
Виріб |
Маржинальний дохід на годину, грн |
А |
20 : 4 = 5 |
Б |
32 : 8 = 5 |
В |
15 : 2 = 7,5 |
Виходячи з цього, оптимальна виробнича програма матиме такий вигляд:
Виріб |
Обсяг виробництва, одиниць |
Час виробництва, годин |
В |
12 000 |
24 000 |
А |
15 000 |
60 000 |
Б |
2 000 |
16 000 |
|
|
100 000 |
Такий розподіл забезпечить максимальний прибуток в умовах обмеженого часу. За наявності кількох обмежень аналіз здійснюють за допомогою лінійного програмування.
Під час розподілу обмежених ресурсів потрібно зважати й на якісні чинники. Зокрема, якщо підприємство не забезпечить мінімальної потреби своїх клієнтів у всіх видах продукції або послуг, воно може втратити частину своїх постійних клієнтів, що, у свою чергу, призведе до скорочення обсягу продажу.
7.3. Формування ціни та рентабельності продукції
Визначення цін реалізації та рентабельності продукції в умовах нової методології калькулювання й обліку собівартості продукції здійснюється з урахуванням місткості та кон’юнктури ринку, що складаються на плановий період, та законів й інших нормативних актів, що регулюють ринкові відносини.
Цінова політика підприємства на плановий період базується на таких основних напрямках:
- орієнтація на збільшення збуту;
- орієнтація на збільшення прибутку;
- орієнтація на утримання свого фактично існуючого сегмента ринку;
- орієнтація на утримання витрат і прибутку на рівні, вже досягнутому на початок планового періоду.
Завдання ціноутворення має відповідати загальним стратегічним та тактичним цілям підприємства. У кожному випадку підприємства повинні підходити до розв’язування цього завдання та ретельного вивченням чинників, які впливають на остаточне рішення щодо ціноутворення.
В умовах ринкової економіки базою формування ціни має бути нормативна (планова) собівартість (або кошторис) продукції з планової номенклатури, асортименту та нормативів за станом на початок планового періоду з використанням калькулювання витрат методом «величини покриття». Причому вихідна база характеризує рівень витрат і прибуток, вже досягнутий на початок планового періоду. Йдеться про те, що ефекти від заходів минулого періоду повною мірою реалізується в плановому періоді, тобто він вже врахований в нормах, які використовуються при формуванні цін.
У харчовій промисловості, наприклад, є такі основні підходи до формування ціни на продукцію підприємств:
- встановлення ціни, яку можуть сплатити покупці;
- використання інформації про ціни конкурентів;
- використання інформації про собівартість продукції;
- використання інформації про витрати підприємства.
Найпоширенішими методами встановлення ціни є метод формування ціни на основі використання інформації про собівартість продукції та витрати підприємства. За такими методами ціна реалізованої продукції, яка планується, розраховується за формулою:
, (7.1)
де ЦР – ціна реалізації або відпускна ціна;
ЦО – оптова ціна;
АЗ – сума акцизного збору, в ціні продукції;
ПДВ – сума податку на додану вартість у ціні продукції.
Оптова ціна розраховується за формулою:
, (7.2)
де ВС – виробнича собівартість одиниці продукції, що визначається за даними звітних (планових) калькуляцій;
АВ – адміністративні витрати на одиницю продукції;
ВЗ – витрати на збут одиниці продукції;
П – сума прибутку на одиницю продукції.
Плановий розмір прибутку в оптовій ціні розраховується за формулою:
(7.3)
При цьому для визначення прибутку застосовується залишковий принцип, за яким покриваються всі витрати. Оптова ціна (ЦО) приймається як середньогалузева або ринкова, яка склалася у попередньому періоді.
За таким методом підприємство не враховує стратегічні та тактичні цілі відносно орієнтації у плановому періоді на збільшення прибутку, який є одночасно і об’єктом оподаткування.
З цією метою підприємство може встановлювати на плановий період рівень рентабельності реалізації або рентабельності виробництва (Р), який враховує прийняті орієнтири в ціновій політиці.
Ці показники розраховуються з використанням наступних формул:
(7.4)
(7.5)
або
(7.6)
(7.7)
Визначений рівень рентабельності реалізації або рентабельності виробництва приймається на плановий період як нормативний показник відповідно до бази розрахунку.
Виходячи з цього, плановий розмір прибутку в оптовій ціні реалізації визначається за формулою:
(7.8)
(7.9)
При цьому відповідні витрати коригуються за залишковим принципом, а саме:
(7.10)
(7.11)
Заплановані витрати коригуються до відповідних розрахункових витрат, які позначені у формулах 7.10 та 7.11 з підстрочним індексом.
Визначення суми акцизного збору та податку на додану вартість здійснюється у встановленому законодавством порядку.
Коригування відповідних розрахункових витрат може бути здійснено методом побудови графіку беззбитковості виробництва відповідної продукції з урахуванням точки беззбитковості, планового обсягу виробництва та отриманого прибутку. Різниця між обсягом продукції, що реалізується, та прибутком визначає абсолютний розмір витрат.