Лекція № 3

Тема. Педагогічний процес.

Мета: розкрити сутність педагогічного процесу, його закономірності; засвоїти особливості педагогічного процесу як системи; ознайомити з організацією педагогічного процесу.

План:

1. Суть педагогічного процесу

2. Педагогічний процес як система

3. Закономірності педагогічного процесу

4.Організація педагогічного процесу

Література:

1. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник / Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди. – 2 вид., випр. і доп. - Харків: «ОВС», 2002. - С 154 - 174.

2. Максим'юк СП. Курс лекцій з педагогіки.— Рівне, 2002.

3. Освіта України. Нормативно-правові документи. - К.: Міленіум, 2001.

4. Педагогіка / Під ред. З.Н. Курлянд. - Одеса, 2001.

5. Педагогіка: Навчальний посібник / В.М. Галузяк, М.І. Сметанський, В.І. Шахов. – Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2006. – 400с.

6. Підласий І.П. Практична педагогіка, або Три технології: Інтерактивний підручник для педагогів ринкової системи освіти / М-во освіти і науки України. - К.: Слово, 2004. -616 с.

7. Сорока Г І. Сучасні виховні системи та технології: Навчально-виховний процес-методичний посібник для керівнкиів шкіл. -Харків: Веста, Ранок, 2002. - 128 с.

8. Фіцула М.М Педагогіка: Посібник. К.: ВЦ «Академія», 2001. – 546 с.

9. Щербань П.Н. Прикладна педагогіка: Навч. мет. посіб. – К.: Вища шк., 2002. – 215 с.

1. Суть педагогічного процесу

Термін процес (від лат. processus — просування) означає рух уперед, послідовну зміну станів, стадій розвитку; сукуп­ність послідовних дій з метою досягнення якогось результа­ту. Словосполучення педагогічний процес означає виховний рух, проходження, просування вперед.

В педагогіці провідним та найширшим поняттям є «педагогічний про­цес» (у низці джерел вживається си­нонім — «навчально-виховний про­цес»). Його зміст і організація є однією з основних функцій будь-якої освітньо-виховної системи. Ті системи, що організовують педагогічний процес, визнача­ються як «педагогічні системи». До них відносять: школи, вищі навчальні заклади, військові підрозділи і частини тощо.

Саме поняття «процес» походить від латинського слова prosessus, яке означає походження, просування вперед. У словнику іншомовних слів даються такі визначення проце­су: 1). Послідовна зміна предметів і явищ, що відбувається закономірним порядком.

2). Сукупність ряду послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату.

В педагогіці цей термін почали використовувати на по­чатку XX століття. Вперше обгрунтував поняття «педа­гогічний процес» відомий російський педагог П.Ф. Каптєрев (1849—1922) — автор численних праць з історії та теорії педагогіки — в книгах «Дидактичні нариси» (1895) і «Педагогічний процес» (1905), де наголосив на необхідності цілісності та єдності навчання й виховання. Наприклад, У роботі «Педагогічний процес» він так визначає це поняття. все, що відбувається в школі щодо навчання і виховання, тобто сукупна навчально-вихована діяльність, — це і є пе­дагогічний процес.

До такої думки долучився й О. П. Нечаєв, який разом з П.Ф.Каптєревим розробив основи психологічної дидактики, а також Н. К. Крупська. У своїй праці «Виховання» вона визначила необхідність єдності двох основних процесів - навчання і виховання. Автор підручника «Педа­гогіка» А- Ґ. Пінкевич (1884—1939) також відстоював ідею єдності та цілісності навчально-виховного процесу.

Проте були і такі приклади, коли окремі теоретики розділяли дидактику і теорію виховання, а в житті навчаль­них закладів відбувалося навпаки — виховання і навчання здійснювалися обопільне. Наприклад, М. В. Крупєніна, В.Н.Шульгін соціологізували цей процес. Вони під педа­гогічним процесом розуміли всю сукупність впливів, які формують людину, і були авторами «теорії» відмирання школи. Інші біологізували педагогічний процес, стверджую­чи, що розвиток людини не залежить від умов життя й ви­ховання, що це просто процес розкриття успадкованих лю­диною властивостей і здібностей. Окремі думки педології належать до цієї концепції. Деякі автори (наприклад А. Г. Калашников) намагалися обгрунтувати правомірність визнання обох цих основ, але відкидаючи крайності кожної з них. Прихильники такої думки людину розглядали як па­сивний продукт виховання, заперечували значення біогене­тичних законів для педагогіки.

Тільки в 70-х роках XX століття теорія повернулася до об'єднання виховання і навчання в єдине ціле. Важ­ливу роль у теоретичному визначенні цього поняття віді­грали вчені-дидакти Ю. К. Бабанський, М. О. Данилов, М. М. Скаткін, а згодом — С. У. Гончаренко, І.П.Підласий.

Ю. К. Бабанський дає таке визначення педагогічного процесу: «Педагогічний, навчально-виховний процес... є органічною єдністю процесів навчання, виховання та роз­витку. Суть його полягає у передаванні соціального досвіду старшими і засвоєнні його підростаючими поколіннями шляхом їх взаємодії, спрямованої на задоволення сучасного суспільства у всебічному, гармонійному розвиткові особистості”.

Практично цієї ж точки зору дотримується С. У. Гончаренко: «Педагогічний процес (навчально-виховний про­цес) — цілеспрямована, свідомо організована, динамічна взаємодія вихователів і вихованців, у процесі якої вирішуються суспільно необхідні завдання освіти й гармонійного виховання. Педагогічний процес — цілісний процес, що ор­ганічно поєднує навчання, виховання та розвиток вихо­ванців, Компоненти педагогічного процесу: мета, завдання зміст, методи, засоби й форми взаємодії педагогів і вихованців, результат».

Сучасне розуміння поняття «педагогічний процес» та його сутності є у підручнику «Педагогіка» І. П. Підласого:

«Педагогічним процесом називається розвиткова взаємодія вихователів і вихованців, що спрямована на досягнення за­даної цілі й приводить до заздалегідь наміченої зміни стану, перетворення властивостей і якостей вихованця. Інакше ка­жучи, педагогічний процес — це процес, у якому соціаль­ний досвід переплавляється в якості особистості... Забезпе­чення єдності навчання, виховання і розвитку на основі цілісності й спільності є головною сутністю педагогічного процесу».

Його основне завдання — формування і розвиток особи­стості вихованця на основі наукового світогляду, духов­ності, активної життєвої настанови, переконаності, сукуп­ності знань, навичок, умінь, основ професійної майстер­ності.

Структурно педагогічний процес складається з планових занять. Його безпосередніми похідними та умовою ефективності є самоосвіта та самовиховання. Системотвірні компоненти педагогічного процесу — це головне його при­значення і навчально-виховні завдання. Вони також визна­чають і його функції.

Основне призначення педагогічного процесу — формуван­ня і розвиток особистості вихованця, допомога в самоактуалізації, особистому і професійному житті. На думку І. П. Підласого, «предмет педагогічного процесу — форму­вання людини, яка на відміну від педагога перебуває на більш ранній стадії свого розвитку і не володіє необхідними для дорослої людини знаннями, вміннями, навичками, повідом. Своєрідність об'єкта педагогічної діяльності полягає також у тому, що він розвивається не у пропорційній залежності від педагогічного впливу на нього, а за законами, які властиві його психіці, — особливостями сприйняття, ро­зуміння, мислення, становлення волі та характеру».

Навчально-виховні завдання — це суперечливі педагогічні ситуації, які об'єктивно зумовлені потребами повсякденної життєдіяльності вихованців, їхньою майбутньою про­фесійною діяльністю.

Основне призначення педагогічного процесу визначає зміст його складових — виховання, навчання, розвитку, які водночас є його функціями. Безумовно, ці функції нерівно­значні.

Основною функцією є виховна, яка являє собою вищий рівень педагогічного процесу. В ній синтезуються всі інші структурно-функціонально-змістові компоненти і реалізу­ються як загальні (формування особистості громадянина України, закладення основ саморозвитку й самоактуалізації), так і специфічні (підготовка конкретного фахівця до певного виду професійної діяльності) завдання цього процесу.

Педагогічний процес передбачає певні відносини між його учасниками — вихователями і вихованцями, які є його центральними постатями. Ефективність цього процесу в основному залежить від характеру і змісту взаємодії, що виникає між ними. Вона повинна бути активною, змісто­вною, усвідомленою. Сучасні гуманістичні педагогічні концепції — гуманістична педагогіка, педагогіка співробітни­цтва і особистісно-орієнтована педагогіка — особливу увагу вертають на формування між вихователями і вихованцями суб'єкт-суб'єктних взаємин. Характер цієї взаємодії є суттєвою характеристикою сучасного педагогічного процесу.

Вихователі, які організують педагогічний процес, керують ним і контролюють його перебіг, оцінюють результати та вносять певні необхідні корективи, повинні усвідомлювати високу відповідальність за організацію і кінцеві результати всіх видів діяльності вихованців (навчальної, громадської) і особистої поведінки; поєднувати функції вчителя та вихователя.

Вихованці в руслі сучасних гуманістичних педагогічних концепцій обов'язково мають бути суб'єктами учіння, виховання, розвитку й самовиховання. Тому вихователям необхідно добре знати їхні індивідуально-психічні особливості. Незнання або недостатнє врахування їх у педагогічному процесі може звести нанівець зусилля вихователів, бо лише за активної участі всіх вихованців у педагогічному процесі можна досягти певних позитивних результатів, а в протилежному разі — взагалі втрачається його сенс. Безу­мовно, поряд із загальними й типовими необхідно враховувати також національні, регіональні, професійні особливості вихованців, різний життєвий досвід, рівні підготовленості. Найголовніше завдання вихователів — зробити вихо­ванців активними, свідомими, зацікавленими та самостійними учасниками цього процесу.

Основними компонентами моделі сучасного педагогічного процесу, окрім вихователя і вихованця, є: цільовий; стимуляційно-мотиваційний (на сьогодні, на жаль, недостатньо обгрунтований); процесуальний (методичний, діяльнісний, організаційний чи організаційно-управлінський, змістовий; контрольно-регулювальний; оцінково-результативний.

Всі ці складові створюють сучасну систему педагогічна процесу. Отже, ця система об'єднує процеси виховання, на­вчання і розвитку разом з усіма умовами, формами та методами їх перебігу. Суттєвою характеристикою цієї системне її динамічність, тобто наявність різноманітних зв'язків, взаємозалежностей, якісних і кількісних змін всіх її компо­нентів. Наприклад, це можуть бути інформаційні, організаційно-діяльнісні, комунікативні, причинно-наслідкові, управлінські зв'язки, які проявляються в процесі педагогічної взаємодії. Знання й усвідомлення вихованцями такого прояву та відповідності сучасним особистісно орієнтованим педагогічним технологіям забезпечують ефективність виховання й навчання.

- Цільовий компонент визначається державними стандартами. Основні аспекти навчання і виховання підростаючого покоління в нашому суспільстві визначені Законом України «Про освіту», Державною національною програмою Освіти (Україна XXI ст.), Концепцією національного виховання. Національною доктриною розвитку освіти України в XXI столітті. Вони конкретизуються в освітньо-кваліфікаційних характеристиках і освітньо-професійних програмах підготовки відповідних фахівців для народного господарства. В основі цілей сучасного педагогічного про­цесу має бути таке методологічне положення: «...для сучас­ного суспільства буде характерний тип людини, в особис­тості якої сформоване позитивне ставлення до планети Зем­ля, до Вітчизни, до людства, до іншої людини і до самої се­бе, до праці, до власності, до сім'ї, до надбань матеріальної і духовної культури».

Основною метою є формування особистості вихованця, якій підпорядковані всі інші цілі, наприклад набуття певної освіти, формування і розвиток конкретних якостей, не­обхідних для певного виду професійної діяльності тощо.

• В основі процесуального компоненту лежать цілеспря­мовані гуманні педагогічні впливи, під якими розуміють процес формувального впливу вихователів на вихованців. Вони здійснюються за допомогою методів виховання і на­вчання і можуть бути прямі (безпосередній вплив виховате­ля) та опосередковані (вплив через організацію навчальної діяльності, інших вихованців тощо). Всю сукупність впливів можна також розділити на вплив словом і вплив ділом.

Постійно діючими елементами педагогічного впливу ви­хователя на вихованця є:

• чітко поставлена педагогом мета;

• конкретне виокремлення і визначення змісту виховання її освіти, що необхідно опанувати;

• визначення методів, форм і засобів педагогічного пливу;

• врахування попереднього життєвого досвіду з метою визначення наступних навчально-виховних заходів.

Безумовно, основними формами педагогічного вплинь мають бути опосередковані прийоми і засоби. Звідси, вихователі основну увагу повинні звертати на відповідну організацію життєдіяльності освітньо-виховного закладу.

• Зміст структури педагогічного процесу становлять ко­лективні й індивідуальні пізнавальні та практичні дії вихо­ванців. Цей зміст визначається певною освітньо-квалі­фікаційною характеристикою відповідного фахівця, конкре­тизується в освітньо-професійній програмі та низкою інших документів. Сьогодні цей компонент має підлягати гу­манітаризації та наповненню загальнолюдськими й на­ціональними цінностями.

• Контрольно-регулювальний компонент потребує кон­кретизації, демократизації та опрацювання критеріїв оцінки результативності педагогічного процесу. Головний недолік цього компонента — суб'єктивізм.

• Оцінково-рсзультативний компонент віддзеркалюється в його функціях. На думку І.П. Підласого, основним про­дуктом педагогічної праці в глобальному масштабі має бути «...вихована, підготовлена до життя, суспільна людина». Безумовно, основним критерієм результативності цього процесу і його ефективності є формування всебічно й гар­монійно розвиненої особистості вихованця, з високою ду­ховністю, чіткими життєвими орієнтирами, позитивним ставленням до оточення і до самого себе, спроможної само-актуалізуватися у професійному й особистому житті. Оцінково-результативний компонент є обов'язковим, він водночас результат і критерій педагогічного процесу, а та­кож мірило для внесення в нього необхідних корективів.

Зміст, хід і ефективність педагогічного процесу зумов­люються і визначаються його особливостями — загально-педагогічними та професійними. Загальнопедагогічні особливості: залежність від індивідуально-психічних властивостей, педагогічної та професійної майстерності вихователів; від застосованих концепцій, технологій, методик і методів навчання й виховання; визначеність взаємостосунків у цьому процесі нормами державних документів тощо.

Професійні особливості, практична спрямованість; органічна єдність теоретичної та практичної підготовки вихованців висока технічна забезпеченість навчально-виховних заходів: єдність індивідуальної та колективної підготовки вихованців; багатопрофільний, багатоплановий і бага­торівневий характер тощо.

Характеристиками педагогічного процесу, на думку І.П. Підласого, є рівень організації, управління, продук­тивності (ефективності), технологічності, економічності, які дають можливість якісно та кількісно оцінити досягнуте. Кардинальна характеристика педагогічного процесу — це час, який є універсальним критерієм, що дає змогу надійно судній про те, наскільки швидко і якісно протікає даний процес.

Основні характеристики педагогічного процесу — це цілісність, спільність і єдність, які підпорядковують всі йо­го складові єдиній меті.

Складна діалектика взаємин усередині педагогічного процесу полягає: 1) у єдності та самостійності процесів, що його створюють; 2) у цілісності та підпорядкованості відокремлених систем, що входять у нього; 3) в наявності за­гального і збереженні специфічного.