ЛЕКЦІЯ ПРО ВИШИВКУ

У мистецтвознавстві вважається що, рушники жінки вишивали для того, щоб прикрашати свою хату, про це написані статті, наукові роботи. Насправді рушники вишивалися для супроводження ритуалів чи обрядів. Тобто всі ці речі у першу чергу несуть на собі обрядову сакральну функцію, а вже у другу чергу вони є речами декоративними.

Мудрі говорять:

“Бог – це краса, і той, хто промовить слово “краса”, спасенним буде”.

Тут нема суперечностей, але треба розуміти, що краса – вторинне, вона підпорядкована первинній сакральній функції, яку несе дана вишивка. Те саме зрештою і на одязі.

Давня вишивка несе на собі священні знаки світу, її узори геометричні, вони повторюються і гармонійно укладаються у певній послідовності, у певному порядку на рукавах, на манишках, інших вишивках.

Серед вчених 20-го століття існує думка, що жінки вишивали те, що бачили навколо себе, тобто дерева, кущі, трави, мальви, горобину, калину і т. ін. Тоді як пояснити походження геометричного орнаменту, який не має навіть віддаленої схожості з вищенаведеними предметами? І хто може сказати, що ці речі не красиві?

Більш пізня вишивка дійсно має у своєму арсеналі натуралістичні орнаменти. Але все наше давнє шитво геометричне. В рушниках є рослинні форми, ми бачимо дерева, але ніхто не може визначити, що це за вазон. Видно, що він росте у горщику, а на що воно схоже? Це говорить про те, що нема конкретно вишитої якоїсь мальви, нема калини і т. д., а є символічне дерево, яке росте з горщика, пнеться угору. Чим давніша вишивка, тим більше видно по ній її ритуальне призначення.

Рушник – сакральна полотняна криптограма, на якій записана певна інформація. Рушник супроводжує людину від народження до самої смерті.

Дитину приймають на рушник, але частіше на шматок білого полотна, який називається крижмо. І в останню путь у полотно загортали небіжчика у так званий саван. Протягом усього життя людини є багато моментів, де потрібен був рушник, і потрібна була ця ритуальна тканина. Якщо смерть і роди не знають години, то такий обряд як весілля наперед планувався, і до нього ретельно готувалися. У колекціях музеїв найбільше весільних рушників. У них вкладено багато праці, багато часу.

Однак існує багато обрядів, де рушник виготовлявсяза один день. Наприклад, збирається син на війну. І мати за день-два готувала йому рушник. Тому вишивка не могла бути багатою. Що може вишити мати своєму синові за один день, а може тільки за одну ніч? Такі рушники називались обиденними (повсякденними) і вготовлялись вони за час від заходу сонця й до сходу.

Це дуже давня традиція. Там зображені необхідні знаки і символи і необхідно було сконцентруватися піл час роботи над тим, заради чого робиться цей рушник. Зараз коли ми вишиваємо якісь речі на уроках праці, пригадуючи відповідні вірші про прокляте Богом шиття, де вишивала кріпачка, яку заставляли це робити, то виникає і відповідне “бажання” це робити. Але в основному вишивані речі випромінюють добро, випромінюють любов.

Людина, що вишивала, завжди концентрувалась на об’єкті, заради чого це робила. Весільні рушники вишивали дівчата наперед програмуючи собі долю, то і їхня увага цілком була зосереджена на тому, що вони робили, а не на те, щоб як-небудь скоріше пошити, закинути десь у куток того рушника, та мерщій побігти на вулицю. Ці знання баби й матері передавали своїм дочкам і внучкам, вони говорили, що дівчина сама готує ( програмує) собі долю. Потрібно думати про свого нареченого, який він буде гарний, який добрий, який розумний, який працьовитий, які в них будуть гарні діти, як вони будуть заможно й щасливо жити, і все це, як код, зашивається в рушник.

Те ж саме відноситься до будь-якого шитва. Взагалі, шитво є процес магічний. У даному випадку слово “магія “ перекладається як дія. Це дія нанесення знаків на тканину. Зараз ніхто не може сказати хто перший придумав оті знаки і сказав, що їх треба саме так вишити.

Традиції це те, що ще не зовсім у нас втрачено і чим ми можемо хоч трохи пишатися.

Цивілізований світ давно вже повністю втратив свої традиції. Європа почала вишивати технікою “рішельє”, квіточки та картини “хрестиком” і нам їх почала дарувати. Ми назвали такі види вишивки “брокарівськими”, завдяки французькому парфумеру миловару Генріху Брокару.

Але первинні витоки мистецтва вишивки губляться в незапам’ятних часах, коли люди ще напряму мали спілкування з Всевишнім, коли були відкриті духовні органи. Наші предки бачили, що світ населений невидимими духами, але в кого відкрите третє око, він їх бачить і сьогодні. Є духи двох категорій – добрі і злі, світлі і темні, конструктивні, які творять і деструктивні, які все руйнують.

Якщо ми звернемо увагу на наш герб, то побачимо, що це Трійця, у центрі якої є пряма вісь, далі йде ліва і права сторона – Ява – Нава; плюс- мінус; Янь- Инь; еволюція і інволюція. Центр – Абсолют, це Творець, який створив світ і Він на ній усе тримає правом , космічними законами

Зрештою дерево життя – це те ж саме.

Програму Творця обслуговують різні сили і духи на фізичному плані, які є, як мінусовими, так і плюсовими. Ми з вами також маємо в собі плюс і мінус. Ніхто не може жити на цьому світі в одному плюсі бо він просто згорить.

Є такі геніальні люди, але вони горять у житті, вони не можуть довго протриматись у цьому світі. Так само не може існувати один мінус. Якщо подивитись на китайський символ-монаду Лао Цзи – “інь-ян”, то там зображені дві рибки чорна і біла, але у білої чорне очко, а у чорної біле. Предки наші бачили, що ми в собі маємо плюс і мінус, причому рівно половину.

Якщо взяти наше тіло і зокрема сонячне сплетіння, саме те місце де ми маємо носити пояс, То від пояса вгору йде плюс, а униз мінус, тобто мінус у ногах, а плюс у голові.

Якщо взяти ліву і праву сторону, то можна сказати теж саме, відомо хто сидить на правому плечі, а хто на лівому. Отже права сторона – плюс, а ліва мінус. Або часто на древніх зображеннях бачимо, що на правому плечі – сонце, а на лівому – місяць. Тут , на правому плечі - чоловіче начало, а тут, на лівому, жіноче.

Коли чоловік і жінка беруть шлюб, то жінка стоїть завжди зліва від чоловіка, якщо вони стануть навпаки, то священик їх обов’язково поміняє. Все повинно бути в гармонії, Якщо навіть по вулиці йти справа від чоловіка то можна просто посваритися. Це тому, що немає контакту, не йде правильно енергообмін. Хоча з цього правила є винятки, коли може бути жінка плюсова, а чоловік мінусовий. У такому випадку подружжю навіть не можна спати в одному ліжку, щоб один одного не розряджати. У процесі життя це може відшліфуватися.

Світ населений двома категоріями духів – творчими і деструктивними.

Предки наші бачили, що існує певна система знаків, які працюють, як коди, ключі, для того, щоб тримати цих світлих духів, світлих сил, для того щоб вони були в аурі вашого організму чи в атмосфері вашого дому, скажімо рушники, щоб вони притягували світлі сили, а темних духів відштовхували, відлякували. Або, якщо вони вже проникли, їх нейтралізувати, чи створити для них таку нестерпну атмосферу, щоб вони бігом утікали.

Уявіть собі древню хату у якій над кожним з отворів, будь то вікна, двері чи щось інше висів шматок білого полотна з сакральними знаками, звідти й беруть походження рушники, які звуться обереговими і які розвішують на стінах у хаті.

Старі люди вішають такі рушники і досі. Рушник над дверима працює, як тест-контроль. Коли людина, заходячи в хату, несе якийсь негатив, то цей рушник її очищає. Недобра людина не могла дивитися на рушники в хаті. Вона опускала очі вниз або десь убік.

Чомусь Бог попустив так, що раптом такий значний пласт інформації втратився і його замінили на пишний декор з приходом брокарівської вишивки. Коли з’явилися рози, то ними почали зашивати геть усе - пишні смуги на рукавах, всуціль заквітчані рушники, серветки, наволочки... Вважалось, що чим більше нашито і чим пишніше, тим краща майстриня. По кількості нашитого теж цінили майстриню. Такі критерії призводили до аляпуватості вишитого виробу, було таке порівняння - гарні рукави, ніби у кров вмочені. Деяким з таких сорочок народ дав назву “узір “пекло”, бо він нагадує червоно-чорне місиво.

Сталася підміна сакральної вишивки і це співпало у часі з відчуженням людей від землі.

Коли життя було підпорядковане календарю і пов’язаному з ним циклу землеробства, то вишивка мала багато зображень і символів культів родючості, землеробських культів. У гармонійному зв’язку зображалися всі стихії – сонце, місяць , зорі, вогонь, повітря, земля і вода.

Коли люди працювали із землею, вони водночас працювали і з духами природи, з духами землі, вогню повітря, води.

Коли перестала бути ця потреба, коли почала процвітати індустріалізація, людина втратила сакральний зв’язок із землею. Уже не треба було одягати чоловікові на косовицю чи сівбу спеціальні сорочки, які носив дід-прадід зі спеціальними знаками, бо всі роботи виконувала техніка.

Форма та декор сорочок залишились, але орнамент почав грати суто декоративну роль. Чоловічі сорочки теж почали вишивати квітами, хоча переважна більшість узорів усе ж залишилась геометричною.

У фондах музеїв достатня кількість чоловічих сорочок вишитих розами, гвоздиками і навіть ліліями (символ лілії суто жіночий). Ці сорочки дуже декоративні, тому мистецтвознавці у захваті від них. Дуже часто їх рекламують працівники телебачення, не розуміючи сакрального значення істинно народного вишиття.

Такі узори називаються поза регіональними бо не мають нічого спільного з давніми традиціями, з колоритом, який був на тих теренах, тобто біло-сіре ткання, червоне ткання, вишивка червоно-чорна, червоно-синя, у різних комбінаціях геометричні орнаменти. Брокарівська вишивка зараз у музеях виділена окремо.

Більша частина українців вважає, що наша давня народна вишивка – це червоно-чорні крупні квіткові мотиви вишиті хрестиком. Це думка докорінно не вірна, бо саме через проникнення “хрестика” у нашу вишивку втрачені майже всі, окрім гладі, інші стародавні вишивальні техніки, які тепер ми повинні відроджувати.

Ніхто вже не знає про багатство наших швів. Колись і Європа вишивала червоно-чорним. Брокар і компанія виникла у середині 19 ст., тому вишивки з їх мотивами не належать до нашого старовинного народного мистецтва, хоч бувають кремі курйозні випадки, коли майстрині копіюють, відроджують саме такі вишивки, такі мотиви, вважаючи їх нашими народними, втраченими. У селянському середовищі “брокарівщина” поширилася у середині 19 ст. Найбільший розголос цих вишивок наступив у кінці 19, поч. 20 ст.

Сумно також що такі речі демонструються і за кордоном, як наше старовинне народне мистецтво. Усі натуралістичні рози, вази, пави, папуги, пір’я, китиці або їх елементи – відносяться до брокарівських вишивок. Ці речі видно здаля. На старих фотографіях де сфотографовані, наприклад мама, дочка і бабуся, старше покоління у традиційних сорочках, а молоде по новій моді. Згубний вплив виявили і театральні колективи, які виготовляли для сцени костюми, стилізовані під народний одяг. Брокарівську вишивку добре видно здаля зі сцени. Навіть видатні актори та актриси вдягали на сцені таке вбрання. Добре відомо, що саме актори часто являються законодавцями мод, і всі, особливо молодь переймають їх стиль.

Є видання старих народних узорів, цим займалась мати Лесі Українки – Олена Пчілка, яка збирала стародавні українські узори, вона багато писала про псування нашого українського хисту, і що та мода йде згори, з модних журналів аж до простих швачок.

Майстри, які розібралися з цим питанням, відмовляються від вишивання “хрестиком”, він для них уже не цікавий, вишивати ним нудно, узори ним вишиті грубі, і саме головне, що не на користь “хрестика”, це те, що він дає однобічну поверхню. Якщо ми подивимося на наші давні вишивки, то вони майже ідентичні з обох боків, що дуже важливо для ритуальних речей, а “хрестик” такої поверхні не дасть. На рушниках лице і виворіт мають бути однакові.

Справжні майстрині, оцінюючи як свою так і чужу роботу, завжди дивляться на її зворотний бік, чи є там вузлики, чи є там перетяжки, чи не висять там нитки. Виворіт не для того, щоб там заховати щось погане від сторонніх очей. Це стосується не тільки рушників, а й сорочок.

Вишивка філософськи символічно в цьому вбачає такий момент, що лицева сторона, це наші з вами вчинки, наше фізичне буття, це життя про “людське око”, тобто його видима сторона, яку ми показуємо людям,-

а виворіт це наша невидима сторона буття, наші думки, почуття, ми їх можемо приховати.

Є такий термін “люди з подвійним дном”. Наші мудрі предки бачили що перед Богом не сховаєшся Він бачить і наші вчинки, і наші думки, і почуття і серце наше перед ним відкрите. Оцей момент і відображає наше відношення до виворітної сторони виробу.

Якщо виворіт роботи неякісний то у вишивальниці наступає дисбаланс, дисгармонія в душі. Таким чином людина сама себе заганяє у глухий кут. Виворітний бік вишивки – це проекція нашої підсвідомості, тому потрібно вишивати акуратно.

Вишивання не просто робота для виставки, де вас похвалять, а це робота для Бога. Тому це важливо не тільки для естетичного боку, а й для внутрішньої гармонії. Має значення , хто вишиває, як вишиває, з яким серцем вишиває.

Ці речі не пояснюються з матеріалістичної точки зору, а пояснюються тільки з тонкої духовної точки зору. Тому не можна вдягати сорочку “з чужого плеча”, бо давить інша енергетика. Відомі випадки, що актрисам доводилося перевдягатися посеред концерту в інші речі, бо сорочка починає душити. Є люди, що дуже чутливі до цього.

Дуже часто у наш час рушникові орнаменти вишиваються на сорочках і навпаки. Композиція перевертається догори чи донизу, і це вже є готовий рушник чи сорочка.. Якщо це декоративний рушник, то це не так важливо. Якщо ж це річ ритуальна, то перш, ніж вишивати необхідно трохи вивчити і історії, і теорії, і багато чого іншого...

Як традиційно мист.-знавство оцінює вишивки?

Для чого люди вишивали рушники ?

Що включає поняття " САКРАЛЬНИЙ ?

священні знаки світу,

існує думка, вишивали те, що бачили навколо себе...

як пояснити походження геометричного орнаменту, який не має навіть віддаленої схожості з вищенаведеними предметами? І хто може сказати, що ці речі не красиві?

все наше давнє шитво геометричне.

є символічне дерево ,але ЯКЕ...

Рушник – сакральна полотняна криптограма, на якій записана певна інформація

народження - смерть

існує рушник виготовлений за один день.

Людина, що вишивала, завжди концентрувалась на об’єкті, заради чого це робила

Весільні рушники -дівчина сама готує ( програмує) собі долю

шитво є процес магічний. У даному випадку слово “магія “ перекладається як дія.

з якої глибини віків ці знаки ?

Що собою являє БРОКАРІВСЬКА вишивка?

наш герб...

китайський символ-монаду Лао Цзи – “інь-ян”, то там зображені дві рибки чорна і біла, але у білої чорне очко, а у чорної біле. Предки наші бачили, що ми в собі маємо плюс і мінус, причому рівно половину.

Світ населений двома категоріями духів – творчими і деструктивними.

існує певна система знаків, які працюють, як коди, ключі, для того, щоб тримати цих світлих духів, світлих сил а темних духів відштовхували, відлякували.

Уявіть собі хату:

Рушник над дверима працює, як тест-контроль

Ще раз про брокарівську вишивку...

Сталася підміна сакральної вишивки і це співпало у часі з відчуженням людей від землі

зображалися всі стихії – сонце, місяць , зорі, вогонь, повітря, земля і вода

Люди спілкувалися і з духами природи, - з духами землі, вогню повітря, води

Зараз людина втратила сакральний зв’язок із землею.

через проникнення “хрестика” у нашу вишивку втрачені майже всі, окрім гладі, інші стародавні вишивальні техніки, які тепер ми повинні відроджувати.

Усі натуралістичні рози, вази, пави, папуги, пір’я, китиці або їх елементи – відносяться до брокарівських вишивок.

Згубний вплив виявили і театральні колективи, які виготовляли для сцени костюми, стилізовані під народний одяг

Олена Пчілка, про стародавні українські узори

відмовляються від вишивання “хрестиком

На рушниках лице і виворіт мають бути однакові

лицева сторона, це наші з вами вчинки, наше фізичне буття, це життя про “людське око”, тобто його видима сторона, яку ми показуємо людям,-

а виворіт це наша невидима сторона буття, наші думки, почуття, ми їх можемо приховати.

Якщо виворіт роботи неякісний то у вишивальниці наступає дисбаланс, дисгармонія в душі.

Виворітний бік вишивки – це проекція нашої підсвідомості, тому потрібно вишивати акуратно

Вишивання - це робота для Бога

Має значення , хто вишиває, як вишиває, з яким серцем вишиває.

Розглянемо, як же рушник супроводжував людину від народження до смерті.

Перший її рушник був крижмом на яке дитину брала бабка-пупорізка. Він міг бути здебільшого простим шматком полотна, що символізував прихід душі з іншого світу у цей світ. Біле чисте крижмо символізувало світлу дорогу, життєвий шлях новонародженої дитини. Коли земне життя закінчувалося, людину загортали в саван, знову ж таки у чисте біле полотно, яке символізувало чистий білий шлях у її подальших зоряних світах і мандрівках.

Найбільшого розквіту здобуває рушник на весіллі. Для весільного обряду потрібно безліч рушників.

Тема весільного рушника дуже важлива і хвилююча для всіх людей, особливо для дівчат, але часто і хлопці переймаються проблемою, де знайти таку дівчину, яка б хотіла вишити весільний рушник і вміла це зробити.

Якщо для родин і на смерть не треба було готувати ніяких особливих рушників, лише крижмо й саван, бо смерть і родини не знають години, і необхідні для цього речі зберігались у вузлику, то до весілля готувалися заздалегідь. Дівчата з малих літ готували собі посаг. Спочатку вишивали невеликі пробні рушники, і потрібно було добре поуправлятися, щоб досягти неабиякої майстерності.

На конференції у Мінську піднімалися питання про побутування рушника на теренах слов’янських народів та у Балтії. Прогалини у пластах інформації взаємозаповнювалися. Наприклад у білорусів багато інформації збереглось щодо використання обиденних (буденних) рушників для зцілення, які вишивалися “како день”, протягом одного дня по-російськи це словосполучення має значення “буденний, повсякденний”. Такі рушники вишивалися від сходу до заходу сонця протягом дня або в іншому варіанті від заходу до сходу сонця за одну ніч.

Наприклад, рушник з Красноокнянського району Одеської області. Ми бачимо два рядка вишитих червоними нитками дівчаток, які взялися за руки. Подібного плану рушники є в музейних колекціях. Дівчата або жінки, взявшись за руки ведуть хоровод. Ці рушники вишивалися жінками, які збиралися в непарній кількості в одній хаті і повністю концентрувалися на роботі, заради якої вони зібралися.

Якщо була якась трагедія в родині, хтось захворів невиліковно з точки зору офіційної медицини і відправлений додому вмирати, то народна медицина використовувала метод вишивання таких рушників. Такі рушники вишивалися, коли ні лікарські трави не допомагають, коли вже ніщо не допомагає. Наприклад мати разом із двома дочками могла вишити такий рушник для когось із рідних.

Якщо загрожувала проблема поширення епідемії якоїсь страшної хвороби, то могла зібратись для виготовлення рушника 21 жінка, але вони обов’язково повинні були працювати в одній хаті. За роботою жінки не промовляють ні слова, частіше така робота робиться уночі. На перший погляд може здатися, що це якась магія, ворожба.

Насправді, справа в тому, що нічний час перебуває під покровительством Місяця, а Місяць – це жіноча планета, яка захищає жінок, покровительствує їм, зміцнює та збільшує їх силу (саме тому й дівчата збиралися на вечорниці, де вишивали).

Сонце уособлює духовне й чоловіче начало в природі, а Місяць, навпаки – жіноче, матеріальне начало. Якраз тут необхідно зрозуміти, чому ця робота робиться саме між сходом і заходом двох світил – денного й нічного. Це пояснюється тим, що з моменту сходу одне із світил повністю вступає в свої права і починає своє покровительство.

Зв’язок жінки із місяцем дуже прямий і дуже сильний, це і її очищення, а через неї очищення усієї родини, бо через жінку проходять усі енергетичні потоки. Саме тому жінку називають жрицею домашнього вогнища. Не чоловік – жрець, а жінка жриця.

Чоловік повинен дбати про жінку, носити її на руках, жінка повинна завжди бути в чудовій фізичній і душевній формі. Утриманню такої форми сприяє процес вишивання, бо працюючи з голкою і ниткою прочищаються енергетичні канали через кожен палець жінки. Обмін енергіями проходить саме через руки.

Якщо жінка на кухні готує з поганим настроєм, у цей час сердиться, злиться, то заболить живіт в усіх домочадців, тому готувати їжу потрібно з бажанням і хорошим настроєм. Якщо енергетичні потоки в руках гальмуються через важку роботу, через постійне прання в гарячій воді, що теж порушує потік енергії, через рубання дров та інші роботи, що приводять до тремтіння рук, жінка вже не справляється зі своїми обов’язками. Тому колись такі знаряддя праці, як сокира, коса, ціп, були табуйованими для жінки. У мирний час до них жінкам не дозволялось навіть доторкатися.

Жінка не повинна перебирати на себе чоловічі функції, бо через це страждає вся родина. На жаль, люди це не завжди знають і розуміють. Жінка повинна мати гарну пральну машину з повним циклом прання, машину для миття посуду. Якщо цього немає, то чоловік повинен допомагати виконувати цю домашню роботу. Особливо це стосується мешканців міст. Тому саме жінкам покладено вишивати. Звичайно є й чоловіки, які прекрасно вишивають, але це швидше виняток. Жрицею і хранителькою домашнього вогнища є в домі жінка. У вишивку жінка також вкладає свою енергетику, своє духовне єство.

Справа в тому, що голка дуже сильний магічний інструмент, який використовувався у магічних практиках усіх народів світу. Ними користуються і цигани, і всякі відьми - добрі й недобрі, китайці за допомогою голкотерапії лікують усілякі хвороби, втикаючи голки у відповідні точки на енергетичних меридіанах.

Чому ж голка являється таким сильним інструментом? Виявилась цікава закономірність: якщо взяти шматочки сталевого дроту і один із них залишити, як є, а другий загострити з одного кінця, а з другого зробити вушко, як у голки то провідність біоенергії після такої простої процедури зростає у сотні разів.

Древні мудреці казали, що на голці перехрещується простір і час. Коли ми беремо голку в руки, то все, що ми подумали, побажали, через наше біополе стікається на кінець голки. Голка дуже сильно магнітиться, до всього чіпляється, отже на всьому, до чого вона доторкається, залишається її енергетичний слід.

Якщо майстриня вишиває без настрою, думаючи якнайшвидше закінчити шиття, то все це на тому шитві і лишиться. Слава Богу, коли жінка роздратована, то вишивання у неї не йде. Починають плутатися нитки, починають в’язатися вузли, це дається знак, що треба себе вгамувати і заспокоїтись. Вишивання дуже сильний психотерапевтичний процес, воно настроює на молитовний чи медитативний стан.

Чому часто вражають саме прості вишивки, з багатократним повторенням елементу? Там ніби немає ні особливої краси, ні особливої складності, але коли людина увесь час шиє одне й те саме, та ще й червоною вовняною ниткою, вона в цей момент може співати, молитися, то і її піднесений стан переходить у вишивку.

При вишиванні рушників роботу ніколи не порють, бо там уже зашита молитва. Коли уважно розглядати рушники, ми ніколи не побачимо на них ідеальної симетрії, один кінець обов’язково буде відрізнятися від другого. Якщо під час вишивання думати тільки про технічну довершеність, точність стібків, чітку симетрію, щоб нею когось підкорити, вразити, то така вишивка дуже багато втрачає. Тут важливо передати дух, передати характер, внутрішню енергетику.

Наш розум робить вишивку технічно ідеально бездоганною, але в духовному плані вона буде мертвою. Коли дивишся на старі речі, від них іде якийсь промінь, тепло, а нові виставочні роботи - вони ніякі, холодні, логічні, бо вишивальниця думкою своєю була сконцентрована, щоб його рівно вишити.

Логіка – це чоловічий тип поведінки. Тому чоловік – голова, а жінка – серце, бо в неї інтуїція більш розвинена, вона приймає космічну інформацію, яка стосується Духа сюди на цей рівень і тільки серцем дешифрує її. А якщо постійно працює мозок то інформація не пропускається по інтуїтивному каналу. Але серце може дешифрувати те, що отримує мозок. Мозок, як комп’ютер, перемелює те, що в нього закладено. Коли ми запитуємо у Господа щось, то Він завжди дає нам відповідь. Можна плакати, ридати, а можна впустити в себе енергетику, щоб її прийняло серце. Тоді коли хвилі вгамуються можна включити свій мозок., який почне переводити інформацію на мову думки, на мову земну. У цей момент можна подумки звернутися до мозку і чекати відповіді. Не можна аналізувати в цей момент, краще записати думки, які приходять ніби з боку, але вашою мовою, ви пишете, пишете, і раптом настає такий момент, що думки покінчались. Коли записуєте, інформація може здатися чужою з незрозумілими книжними словами, але це не має значення, потрібно писати все. Врешті думки покінчалися, можна відкласти ручку і починати аналізувати написане як завгодно, вздовж, упоперек. Якщо щось взагалі незрозуміле, то можна записувати ще і ще. Так можна навчитися вирішувати багато різних питань навіть під час поїздки у транспорті.

У Бога є ієрархія службових духів, які проводять інформацію як знизу вверх, так і зверху вниз. Ця ієрархія відображена на рушниках найчастіше у стрічкових орнаментах, по яких і проходить інформація у два боки. Це відбувається миттєво, а не так, що запит послали і чекаєте півдня на відповідь. Для нас це незбагненно.

Тому в давнину рушники й убруси розвішували у гаях та дібровах, щоб спілкуватися з Богом. І дійсно це так, бо на природі контакти з духами кращі. А якщо врахувати наше жахливе міське середовище з його електромагнітними полями, липким смогом, постійною ізоляцією через асфальт, через бетон, наше гумове взуття, синтетичний одяг, то не важко собі уявити наскільки ми відірвані від усього, нас ніби у капсули якісь позакладали. Тому вириваючись на природу ми так швидко відновлюємося.

Спілкування з Богом – це і зустріч сходу сонця, який є дуже сильним енергетичним процесом.

Наші предки арії - сонцепоклонники, вогнепоклонники вишивали рушники на чисто вибіленому полотні. Білий колір – є одним із атрибутів арійської цивілізації. Вони чисто вибілювали хати ззовні і зсередини, носили білий одяг. Довга біла сорочка, білі полотняні штани – це елементи архаїчного слов’янського одягу. Білими були також і свити, і, навіть, шапки шилися з білого хутра. Тобто білому кольору у давнину надавалося великого значення.

Повернемось до жрецької функції жінки. Жінками вишивались обидені рушники під час епідемій хвороб. Рушник, виготовлений за одну ніч, на світанку з певними молитвами і замовляннями обносився кілька разів навколо церкви, а вже після цього його заносили у саму церкву. Після цього хвороба або епідемія відступала.

Існує багато прикладів лікування такими рушниками людей, від яких уже відмовилась офіційна медицина. Обидені рушники робилися жінками усього села під час проводів чоловіків на війну, щоб вони повернулися живими і неушкодженими. Під час такого дійства необхідна повна концентрація. Коли жінка тримає у руках голку й нитку, вона не думає ні про що стороннє, вона бути сконцентрована на тому, заради чого вона це робить.

Тепер можна перейти до теми весільних рушників. Найважливішим, найсильнішим з усього набору весільних рушників, а їх може бути близько двадцяти, є один – це той, ставання на який є кульмінацією усього весільного обряду.

Весільний обряд триває цілий тиждень і недарма. Починається він із заручин, а закінчується дякуванням. Кожен день тижня відведений певній планеті. І весільна пара у космічному плані програє цілу містерію, спілкуючись із сімкою планет.

Понеділок – день Місяця, купують голки, щоб було добре ними вишивати. Запам’ятайте, що набір голок, призначений для вишивання ви не маєте права нікуди діти. Для кожної голки відразу призначається свій колір нитки. Цими голками ніщо інше не вишивається, доки не закінчиться почата робота. Борони Боже загубити голку, якою вишивається весільний рушник, це вважається недобрим знаком.

Вівторок – день Марса, чоловіча планета. Тому чоловічі сорочки треба починати вишивати у вівторок, щоб чоловік був у них здоровий. Колись у вівторок починалися війни. Вишивати всякі речі починають зранку, коли сонце йде вгору, а не з обіду коли воно спадає, щоб ухопити саме ту ранкову зростаючу енергетику. Взагалі астрологічна доба змінюється о 12 дня, а не о 12 ночі. Зачин – це дуже важливий процес і робити його потрібно на піку енергетики.

Середа – день Меркурія. У день Меркурія добре сприймається інформація. Він дає велику швидкість, бо недарма є посланцем богів. Це планета найближча до Сонця і найшвидше бігає. У нього крилаті сандалії або крилатий шолом і він передавав волю богів. Він є покровителем торгівлі.

Четвер – день Юпітера. Саме у четвер треба починати вишивати весільні рушники. Середа і четвер – це пік енергетичних можливостей тижня. У стародавній слов’янській міфології – це день Перуна, Верховного Бога. Тому у цей день починаються усі важливі весільні та ритуальні рушники. У четвер відбувалися також і заручини.

П’ятниця - день Венери, покровительки кохання. Це більш-менш вільний день і на нього планують багато мистецьких заходів.

Субота – Сатурн, планета злої карми. У суботу починають вишивати рушники на смерть, поминальні рушники. У цей день панує дух воздаяння.

Неділя – день Сонця. Оскільки Сонце – наше центральне світило і податель всякого тепла, і благ, і життя. То саме весілля повинне відбуватися саме у цей день. Колись це було загальним правилом. Зараз панує невігластво, а існуюча думка, що незнання позбавляє від відповідальності, є гріхом, бо невігластво – це також гріх.

. Приказка: “Знання – це сила”, є актуальною завжди.

Але я веду мову не про знання шкільної програми, де забивають голови теоремами, математичними формулами, законами фізики, які більшості людей ніколи в житті не згодяться, і лежать ці знання увесь вік баластом. Я вважаю що програму освіти необхідно змінити і дати дітям ті знання, які їм знадобляться в житті. Глибокі спеціальні знання, точні науки повинні, на мою думку, вивчатись у спецшколах талановитими дітьми, які до цього призвані, а ми повинні давати дітям знання про природу, про мистецтво, про культуру, про історію, але нормальну, а не на замовлення, про рукоділля і для дівчат і для хлопців, щоб майбутній чоловік не сидів на дивані з газетою, не вміючи забити в домі цвяха. Освіту треба перебудовувати кардинально.

За одинадцять років навчання дітям необхідно дати повний курс народних ремесел, щоб вони перепробували все: і писанкарство, і розпис, і вишивку, і ткацтво, при чому для цього повинна бути дуже гарна матеріальна база. Тому ми не повинні нюняти, а вірити у те, що колись настануть переміни, думати про це і про це говорити.

Наша думка – матеріальна, і ми не повинні про це забувати. Наприклад, яка сила в тостах? У келих наливається вино, але можна й інший напій, навіть компот, головне, щоб там була вода, яка зчитує і запам’ятовує інформацію. Над келихом проказали, задали певну програму, ви його випили, і ця програма вже в вас працює на здоров’я, на щастя, на благополуччя. Коли ви даруєте людині будь-який сувенір чи подарунок, то програма побажань також у ньому працює.

Колись дівчата виходили заміж дуже рано у 14 -15 років, 17 років – було в самий раз, а коли дівчині минало 20, то вважалося, що вона засиділась у дівках. Тому вишивати свій посаг вони починали з 11 –12 років. Тому свій найважливіший у житті весільний рушник дівчина вишивала таємно у цілковитій тиші і в гармонії. На вечорницях та досвітках дівчата такі речі не вишивали. На вечорницях скоріше була демонстрація їхніх вмінь і навичок перед хлопцями. Але коли приходили хлопці, то вишивання на цьому закінчувалося. Але хлопці уже по цих якостях дівчини, тобто вправності її у вишиванні могли судити, яка з неї вийде жриця домашнього вогнища. Сьогоднішні “жриці” ходять у заголених спідницях, з голим пупом. Такі “жриці” навряд чи справляться зі своєю жрецькою функцією.

Повернемось до весільного рушника. Отже дівчина вишивала його тільки вдома, подалі від сторонніх очей. Коли хтось чужий заходив у хату, вишивання ховалося. Той весільний рушник ніхто не мав права бачити. Але перш, ніж приступити до цієї роботи, дівчина повинна була мати власноручно, або в сім’ї вироблене і вибілене льняне чи конопляне полотно, бо його енергетика буде рідною. Куповане полотно для весільних рушників не використовувалось. Далі на цьому полотні рукою дівчини вишивалась уся програма її подальшого життя.

Полотно має бути правдивим, суцільним, необрізаним. Сучасні полотна мають ширину півтора метри, ми для рушника врізаємо десь третину, 50 см і тоді мусимо підрубити один поздовжній край. Але рушник – це уособлення шляху, дороги, і коли ткач тче полотно по основі човником піткання оцю саму дорогу, то дійсно нитка не переривається, вона проходить серпантином, суцільною стежкою. Рушники з обрізаного полотна годяться для використання тільки як декоративні, а для обряду вони повинні вишиватись на спеціальному цільному полотні. Обрізане полотно не буде дорогою – це буде, скоріше, драбина, бо кожна нитка піткання обрізана і треба карабкатися по тій драбині, перескакуючи з кожною новою ниткою на інший щабель. Але така ситуація, це ще півбіди, ні в якому разі не можна зшивати рушник упоперек з двох або кількох частин.

Я розповім вам дуже сумну історію про жінку з Донецька, яка зробила дві дуже грубі помилки, вишиваючи весільний рушник для свого сина. Вона його зробила зшитим із двох частин посередині, дуже гарно їх змереживши, а потім вишила з журналу “Радянська жінка” брокарівські рози, призначені для вишивки сорочки і зубчатий край з китицями, орнамент перевернула, букетики роз розсипала на тлі рушника. Їй цього здалось мало, вона захотіла зробити рушник багатшим і вишила таку саму смугу ще вище, на букетиками роз. Але у цій справі важливе не багатство, а правильність. Вона ж міркувала лише з суто декоративних позицій, Весілля відбулося, нормальний хлопець, нормальна дівчина, стали на рушник, як і годиться. Спільне життя не заладилося з самого початку. Вони ніяк не могли зачати дитину, а коли зачали, то дитя народилося мертве, потім попали в автокатастрофу, потім син позбувся роботи, проблеми сипались одна за одною, як із рогу достатку. Потім врешті решт хлопець витяг із шафи того рушника і приніс його до матері, з проханням, щоб вона його десь поділа. Мама до цього часу теж думала, що таке трапилось, чого так усе складається? Коли людина звертається до Бога з запитанням, то завжди отримує на нього відповідь, але не завжди спроможна прочитати, усвідомити її. Тоді Бог підкидає ситуації з різних боків, використовує різні засоби інформації, щоб до людини нарешті дійшло.

Наприклад, хтось до вас приходить і починає розповідати якусь інформацію про рушники, чи, наприклад, ви включаєте телевізор і перша фраза, яку ви там чуєте, дає вам відповідь на запитання, яке давно сидить у вас в голові. Чи навіть по вулиці ви чуєте від сторонніх людей якісь фрази, що вони говорять між собою, і отримуєте відповідь на своє запитання. Отак працює Всевишній з нами, якщо ми інакше його не сприймаємо. Я вже не пам’ятаю, як така інформація, якими шляхами дійшла до тієї жінки, але їй було сказано і показано дві грубі помилки, допущені у вишиванні цього рушника. Перша – це та, що в неї не було такого довгого шматка тканини і вона врізала два шматки по метру з чимось, посередині красиво їх змережила, але ця красивість не рятує, і як би їх не змережували, два шматки є два шматки. Красиво змережували таким чином рушники-божники, бо вони були вузенькими і дуже довгими, щоб покрити декілька ікон, але у цьому випадку вони відіграють більш декоративну роль. Особливо такі рушники робились на Чернігівщині, хоча, як на мене, то я думаю, що і для божника теж краще взяти суцільний шматок полотна. Взагалі з речами декоративними можна робити які завгодно експерименти, що ж стосується речей ритуальних, то тут потрібно дотримуватися усіх норм, усіх правил і всіх, як кажуть пунктів. Вона цього не знала і вийшло те, що спільний шлях подружжя перерубаний, краще вже не треба було ставати ні на який рушник, ніж стати на той, що символізує перерубаний, перерізаний шлях.

Друга проблема з композицією орнаменту. На рушниках з деревом життя є три плани - підземний, земний і небесний, символічною смугою відділяється тільки підземний план, композиція спрямована уверх, до неба, до Бога, а на тому рушникові жінка другою смугою вишивки перекрила Божу благодать. Небеса перекриті, не сходить Божа благодать на Родове дерево, ні на Його дерево ні на Її дерево. Два кінця рушника символізують два родових дерева – Його і Її. До речі, кожне з цих дерев повинно стати ще й на свій кінець. На свій кінець повинні стати і наречений і наречена. Бо коли кінці поміняти, то чоловік-добутчик буде добувати тільки інформацію з газет, лежачи на дивані. Коли у жінки нещаслива доля, коли вона всю сім’ю тягне на своїй шиї, то часто кажуть, що вона не на той кінець рушника стала.

Ця історія закінчилася тим, що мама забрала цей рушник, знищила його і вишила їм другий.

Друга жінка на конференції розповідала, що стояла теж з чоловіком на рушнику, зшитому з двох кінців, і через три роки з ним розлучилась. Хоча вони любили один одного, просто не заладиться дорога спільного життя.

Обряд весілля продовжується сім днів, який складається з окремих ритуалів – ритуал ставання на рушник, ритуал роздачі короваю, ритуал скривання молодої і т. д. Отже ритуал – це поняття конкретне, значно вужче за обряд.

Вишивка у техніці “хрестик” створює дуже цікаве енергетичне поле, воно є дуже сильним, бо складається із багатьох хрестів. Але старовинні рушники завжди вишивались двосторонніми техніками, що дуже важливо. Видима й невидима сторони вишитого виробу повинні бути однаковими.

Ясновидющі коли бачать закохану пару, то бачать дві світлі нитки, що тягнуться одна до одної. Цю ситуацію необхідно відобразити і на рушнику. Кохання повинне бути взаємним, інакше щастя не буде.

Коли дівчина починає вишивати рушник, то робити це потрібно у четвер, зранку, сидячи лицем, або хоча б боком до сонця, але ні в якому разі не спиною. Перш ніж почати таку річ, то потрібно, як це роблять іконописці, поститись, молитись, причащатись, настроїтись на молитовний лад, так і тут, якщо починати таку важливу річ, то до неї треба настроїтися, треба помолиться, треба підготуватися, треба купити ті голочки, щоб вони вже лежали, нитки, все, що має бути. Треба те полотно мати, зрештою можна використати і гуцульське полотно бо воно виткане за всіма правилами.

Починати треба благоговійно з молитвою. Дівчина бере голку, заселяє в неї червону нитку і проказує молитву, проказує оту ментальну програму, заради якої вишиває цей рушник. Спочатку просить благословення, а потім просить все, що вона хоче, все, що вона бажає. І з першим уколом голки та інформація вже у рушник вшита. Бо все що накопичилось на вістрі голки, відразу входить у полотно. Уявіть, скільки тисяч разів проколює та голка полотно рушника, і якби ми мали яснобачення, то побачили б, як енергетично світиться той рушник, скільки в ньому закладено інформації, який там калейдоскоп думок і почуттів. Це видовище не йде ні в яке порівняння з тим, що ми бачимо фізичними очима. Машинна вишивка того ж орнаменту дає холодну, сіру картинку, бо енергетика там відсутня. Коли роботу переривають, бо такий рушник вишивається не один день, то її складають акуратно, не зминаючи, бо й життя буде таким зім’ятим, голку можна втикати в роботу, але ні в якому разі не втикати її без нитки. Якщо червона нитка закінчилась, а ви не хочете більше вишивати, то потрібно втягти нову нитку, і тільки після цього втикати її в рушник. Гола голка ніколи в рушник не втикається. Так само поступають і з другою голкою, у якій синя нитка. Все це акуратно складається. Моя мама ховала роботу в білу полотняну хустинку. У неї була чистота і фізична, і енергетична. Коли ви приступаєте до вишивання будь-чого, то обов’язково миєте руки, щоб змити з рук енергетичний бруд. Чужорідна інформація налипає на руки, як волохата рукавиця. Ще краще – стати під душ і очиститися повністю. Мило вживати не обов’язково. Роботу дівчина не показує нікому, крім своїх рідних. Кожен раз робота починається з молитви, з проказування побажання.

По закінченню усієї роботи дівчина знову молиться, проказує ще раз остаточно свої побажання і свої молитви і дякує Господу і всім ангелам, архангелам за поміч в роботі. Тобто повинна прозвучати молитва-подяка, бо коли дівчина вишиває, то вона знаходиться на потоці, на енергетичному каналі, як кожна творча особистість.

Коли йде процес вишивання, то вишивальниця концентрується на передачі інформації згори і якщо лінія пішла якось не так, трохи криво, то ні в якому разі не можна її пороти. Бо це вносить хаос, деструкцію у вашу роботу, так як не можна заново прожити вчорашній день. Виходить, що це бажання відшліфувати, підправити ваше життя, але це вносить хаос, який позначиться на вашому подальшому житті.

Тепер зупинимось на самому таїнстві шлюбу. Таїнство тому і називається таїнством, що воно передбачає ставання молодих на вишитий рушник для благословення молодят батьками на тому головному вишитому рушникові. Цей обряд описаний багатьма етнографами. Церква також залучилася до цього обряду, але туди під час вінчання приходять родичі, друзі, знайомі, чужі люди, що були на службі.

На мою думку, для церковного таїнства треба вибрати тиху церкву, яка вам до душі, а не великий храм, і там тихо скромно повінчатися без присутності дядьків і тіток. Дядьки й тітки нехай приходять до вас у хату на весілля, а туди ніхто хай не йде.

Коли відійде весільний поїзд, і молодий веде молоду, батьки зустрічають дітей хлібом-сіллю на рушникові. Від порогу до Престолу розстеляється довгий до 6 м. рушник з чистим білим тлом, і на ньому можуть бути вишиті невеликі деревця. Такі рушники не призначені для висіння на стінах, бо їх кінці волочитимуться по землі, а в музеях є вдосталь зразків таких рушників. Батьки проводять по такому рушникові або по чистому білому полотну, або по доріжці, яку вже пізніше почали стелити. За молодими ніхто не чалапає по тому рушникові, а свідки – старший боярин і старша дружка стоять на порозі перед входом у хату і нікого туди не пускають, бо в хаті, як у храмі, відбувається таїнство шлюбу. Там присутні отець, мати і син (віднині син складається із двох половинок: його самого і своєї дружини). Як сказано у Біблії: ”Да прилепится муж к жене своей, да будут двое – плоть едина”.

Ще з дохристиянських часів батько благословляв молодих двома хлібами, а мати - двома свічками і іконою Богородиці. На знак цього батько стуляє денцями один до другого випечений у печі хліб, що символізує ці дві половинки, обв’язує їх рушником у єдине ціле і благословляє молодят.

Молодята повинні стати навколішки на рушник, який вишила дівчина. Ні в якому разі не можна ходити по ньому у взутті, бо це велика неповага до святих речей.

Рушник простеляє мати, орієнтуючи його кінці, де повинен стояти наречений і наречена (справа - наречений, зліва – наречена). Енергетично права сторона (+), ліва (-). Нагадаю, що чоловік – це (+), духовне начало, чоловіче начало, Сонце, а (-) жіноче матеріальне начало, Місяць. От оце Сонце й Місяць поєднуються. Кожен рушник без винятку має один кінець (+), а другий (-), це не раз замірялося біорамкою чи маятником. Посередині рушника значення нейтральне, там найчастіше чисте біле полотно. Це є класичний рушник.

Пізніше під впливом бароко рушники стали дуже густо зашитими. Раніше рушники часто замовляли в монастирях, бо монахині їх шили з молитвами і з чистим серцем.

Більшовики закрили монастирі, вигнавши усіх монахів на вулицю. Вони розбрелись і розселились межи людьми і продовжували вишиттям заробляти собі на хліб. Монастирські рушники відрізнялись певними мотивами в орнаментиці, наприклад було поширене дерево-крин, це лілея - квітка духовності і чистоти, але символізує вогонь. Часто траплялись у вишивці і корони.

Яким же чином дівчина могла відрізнити кінці рушника, саме на якому з них повинна вона стояти. Зрозуміло, що на кінці зі знаком (+) стоїть чоловік, а зі знаком (-) - жінка.

Коли ми заряджаємо батарейками будь-який прилад, то дуже чітко слідкуємо за тим, як їх зорієнтувати згідно позначок. Тому обов’язково необхідно правильно стати на кінці рушника, бо від цього залежить наше життя, якого ще залишилось ¾.

Для цього, щоб усе відбулося правильно, дівчина вишивала у певному порядку. Починається вишивка знизу з одного кінця аж до самої середини, а потім вишивається другий кінець. Не можна перескакувати під час вишивання з одного кінця на другий. Ми дослідили багато весільних рушників і виявили, що всі вони мають асиметрію і дуже багато позначок.

Відрізняються між собою центральні квітки, деякі деталі, які не дуже впадають у око сторонній людині, але їх дуже чітко видно. Чим старіші рушники, тим більше позначок, це як у грі “Знайди 10 відмінностей”.

Дівчина робила ці позначки для матері, яка повинна стелити рушник. Наприклад, в одному з кінців центральна квітка була червоною, а в другому з синьою серединою. Іноді, вишиваючи ці позначки, дівчина ще щось і примовляла, приказувала.

Як правило, після того, як вишитий один кінець, другий кінець уже не цікаво вишивати, для багатьох повтор – це нудна, неприємна, не творча робота, тому в багатьох дівчат створювався відповідний настрій на вишивку другого кінця, хоча технічно другий кінець виконати вже значно легше.

Це відчуття можна порівняти зі спуском з гори на санчатах, Спускатися було приємно й цікаво, а от піднімати саночки вгору не дуже...

Отже, для гармонії обов’язково треба довишивати і минуле.

Зважаючи на це, перший кінець (+) вишивався для нареченого, а вже другий (-) – для самої молодої.

На першому кінці вишивається дерево Його. Тут уже дівчина планує, яким Він повинен бути, як вони будуть добре жити, які гарні в них будуть діти і т.д. На ментальному полі вона вже сплела свою ситуацію.

Ми знаємо, що думки матеріалізуються, а коли вони ще й зашиті, то це вже могутня програма, згідно якої притягується до цієї сакральної тканини партнер, який максимально відповідає бажанням дівчини, та зашифрованій, зашитій у цьому рушникові криптограмі – інформації.

Є ще цікава перевірена інформація. Коли у жінки не заладилося життя, а вона, ще не стара і бажає знайти свою половину, а познайомитися з відповідною людиною немає де, та й нема коли, їй пропонується почати вишивати рушник. І буває таке, що вона не встигла ще вишити того рушника, а вже вискочила заміж.

Тобто під час роботи вона входить в те поле, де починає працювати сильна, потужна програма на шлюб.

Наш інститут сім’ї має страшенні проблеми, тотальні розлучення, ніхто нікого не терпить, випадкові зв’язки, “мимолетные увлечения”. Все це закінчується і що... А було весілля і всі той город городили, гроші витратили - в борги повлізали..., а все це на рік-два.

А колись усе йшло правильно, крок за кроком, згідно тієї прадавньої інформації, закріплюючись, а не просто випадково, не просто як-небудь, а дійсно так, як це мало бути.

Коли батьки благословляють на тому рушникові, все, що вони проказують, рушник записує, як диск, як касета, як дискета. Тобто крім програми, яку заклала у вишивку дівчина, починає працювати ще й батьківське благословення, яке навіки лишається у тому рушникові.

Після цього молоді встають, дівчина складає удвоє рушник і скручує його в сувій, потім його ховають у скриню чи у шафу і більше ніколи нікому не показують до кінця їхнього життя.

Ніхто не має права бачити той рушник, аж поки подружжя не помре. Навіть священики кажуть, що рушники, які використовувались в обряді вінчання не можна прати. Це робиться для того, щоб не змити інформацію.

Ви цей рушник нікому не показуєте, бо це тільки ваш спільний шлях, спільне життя, спільна дорога. Побачать уже цей рушник, мабуть, тільки онуки, щоб дізнатися про подружній шлях своїх дідуся й бабусі. Онуки і правнуки правильно зроблять, якщо перешиють цей рушник на нову тканину, збережуть родове дерево. Старий рушник використовувати в обряді молодих не можна, хоч це й наші предки, наші рідні, але то був їх шлях, їхнє життя.

Вздовж кайми на полтавських рушниках іноді вишиваються рогатенькі пташки, туроподібні елементи. Рогаті елементи залишилися в головних уборах українців, росіян та інших слов’янських народів у очіпках “рогатих кічках”, у способах пов’язування хусток “з ріжками”. З одного боку – це охорона, захист від зурочення. Молоду коли покривають у перший день весілля вив’язують поряд з вінком китайчану хустину “з ріжками” від “вроків” щоб ніхто її не зурочив, не завдав їй шкоди. З другого боку ці “ріжки” слугують антенами і говорять усім, що перед ними заміжня жінка, яку не можна зачіпати. На Київщині є цікаві конструкції очіпків, з виступаючими на чільній частині конструкціями, які сигналізують те ж саме.

У Київ часто приїжджають майстри вишивальниці на різні свята. Одного разу з с. Решетилівка привезли цікавий вишитий рушник. Він був вузенький, маленький, але на ньому була нашита вся необхідна атрибутика – червоне дерево життя, кайма. Постало питання для чого цей рушник, може щоб руки в’язати? А жінки відповіли, щоб на нього ставати у церкві під час вінчання. Така відповідь викликала здивування, бо рушники для цього обряду мають довжину понад 3 м і ширину – 0,5 м. Але розповіли, що на великий рушник іноді любить наступити якась бабера, ніби ненароком, щоб зняти з нього собі Божественну благодать, яка сходить під час шлюбу на молоду пару. Це вже зветься чорною магією. Тоді давайте замислимось для чого таке псевдо таїнство шлюбу, нащо робити той карнавал, щоб усе так сумно закінчилось. Таїнство повинно бути таїнством – без свідків, без дядьків і тіток, без нікого. Прийдіть у церкву вінчатися без нікого, вишийте для цього таїнства другий, церковний рушник, а той перший, на якому батьки благословили, залишається вдома.

Батьківське благословення сильніше від церковного. Дуже страшно, коли батьки не дають свого благословення на шлюб, або навпаки, діють наперекір бажанням молодих. Від таких слів іде дуже неприємна енергетика, і ця молода пара приречена на розлучення. За це батьки також отримають великі неприємності, бо не мають права не благословляти молодих. Якщо хтось комусь не подобається тесть чи теща зятю, невістка свекрусі чи ще якісь вимальовуються небажані зв’язки, батьки повинні відокремити молодих, щоб вони жили на свій розсуд, якщо притягнулися в силу якихось нам невідомих причин один до одного, а не бажати їм зла, розлучення і не робити пекла у своїй хаті.

Інститут сім’ї був дуже чітко вироблений у нашому народі. Колись давно батькам здебільшого подобався вибір дітей, вони були задоволені. Батьків радувало те життя, яке прийшло до їхньої дитини. У свою чергу дітям подобалися батьки, вони не мали нічого проти них і усе йшло на лад.

У вишитих рушниках такі відносини теж програмувалися, бо, вишиваючи “Його дерево роду”, дівчина думала про своїх майбутніх свекра та свекруху. Батьки заздалегідь не повинні думати , що їх син приведе невістку-кралю, що мотатиме з них нерви, а вони будуть їй відповідати тим же. Для чого робити таке програмування? Бо ця думка втілюється, а сила такої думки надзвичайна. Сила думки, закладеної в рушник, піднімає на ноги безнадійно хворих.

Запитання із залу: Чи можна користуватися купованими рушниками, що вони несуть у собі і який мають вплив на людей, які ними користуються?

Куповані рушники можна використовувати в усіх обрядах, крім обряду ставання на рушник. Цей рушник повинен бути виготовлений самою дівчиною. Якщо з якоїсь причини дівчина не може його вишити, хай їй вишиє мама, баба, хрещена мати, сестра, хто вміє вишивати, але на цьому рушнику бодай центральну квітку потрібно, щоб дівчина вишила сама. Під час вишивки нехай внесе сюди своє енергетикою оту свою молитву, прикладе до нього свою руку.

Є ще й деякі небезпеки у вишитих рушниках. Наприклад вишивається рушник на продаж, щоб було гарно, щоб було яскраво. Останнім часом для вишивання використовується акрил. Акрил для вишивки абсолютно неприпустимий.

Іноді баби вишивають рушнички, ставлячи на них дешеву ціну, зашиваючи у них свої хвороби. Людина може зцілитися через вишивання. Вишивання має не тільки психотерапевтичний, а й терапевтичний ефект. Щоб зцілитися від хвороби необхідно, попросивши у Бога благословення, помолитися, щоб одужати через вишивання. Звичайно, такий рушник ніхто удома не тримає, його відносять на кладовище і пов’язують на могильному хресті. У такому випадку піде заземлення і вся погана енергетика, вся та хвороба піде в землю, очиститься. Такий рушник ніхто ніколи з хреста не знімає, борони Боже, поки вітер, дощі, морози не знищать його. Якщо хтось і зніме, то собі на горе.

Другий варіант – спалити такий рушник, як спалюють ікони. Може другий варіант у даному випадку є кращим, щоб ніхто його не тягав.

Третій варіант – пустити такий рушник по воді, бо вода теж знімає погану інформацію, але краще все-таки на вогонь, тоді вже ніхто його не зніме.

Запитання: Якщо зашивають болячки і продають рушники, то хіба це не гріх?

Звичайно, гріх, то є чорна магія, але таке мислення у тих людей відстале, замість того, щоб звернутися до Бога, вони звертаються до якихось потойбічних сил.

Запитання: Якщо хочеться вишити якийсь рушник, то як краще вибрати орнамент серед безлічі візерунків?

Найкраще вишити те, що найбільше сподобалось. Ви входите в резонанс з орнаментом, символікою, кольором. Так само обираються і коштовні камені. Усім жінкам подобаються діаманти, бо вони мають величезну силу, цей камінь – білий, прозорий, а в білому найкраще відновлюються сили.

Так само і свою хату не треба оклеювати яскравими шпалерами, зробивши з неї картонну коробку, найкраще мати чисті білі стіни, з одного боку це найкращий фон для меблів і картин, а з другого ви ще й матимете енергетичне підживлення. Білими шпалерами можна оклеювати кімнату.

Якщо ви йдете у незнайоме, в людне середовище, то найкраще вдягати білий або червоний одяг. Це два кольори, які нам допомагають, які вас захищають.

Але повернемось до діамантів, той самий принцип входження в резонанс. Якщо внучка і перешиє бабин рушник, то він все одно буде іншим. Інші матеріали, полотно, нитки, інша рука, інше бачення, інша енергетика. Але конструкція залишиться , так і залишились зразки дивовижних речей до нашого часу, хоч їм багато сотень років. Так сталося тому , що було табуйоване розміщення і подача символів, знаків, елементів, конструкції, композиції як рушників, так і сорочок. Вільне поводження з орнаментом було заборонено, не можна було вишивати той чи інший орнамент де попало на власний розсуд, за власним бажанням. Все мало під собою сакральне підґрунтя.

Перший її рушник символізував прихід душі з іншого світу у цей світ. Коли земне життя закінчувалося, людину загортали в саван, символізувало чистий білий шлях у її подальших зоряних світах і мандрівках.

рушник на весіллі.

у білорусів багато інформації збереглось щодо використання обиденних (буденних) рушників для зцілення

Такі рушники вишивалися від сходу до заходу сонця протягом дня або в іншому варіанті від заходу до сходу сонця за одну ніч.

Магія під час епідемії

Чому вечером ?

Утриманню такої форми сприяє процес вишивання, бо працюючи з голкою і ниткою прочищаються енергетичні канали через кожен палець жінки. Обмін енергіями проходить саме через руки.

все , що порушує потік енергії жриці - щкодить всій сім_’ї ,

голка дуже сильний магічний інструмент, який використовувався у магічних практиках усіх народів світу.

Чому ж голка являється таким сильним інструментом?

Якщо з дротика зробити голку-

провідність біоенергії зростає у сотні разів.

Вишивання дуже сильний психотерапевтичний процес, воно настроює на молитовний чи медитативний стан.

Чому часто вражають саме прості вишивки, з багатократним повторенням елементу? -Там зашити молитва

важливо передати дух, передати характер, внутрішню енергетику.

Цікава думка автора

під час епідемій хвороб

Весільний тиждень

Незнання законів не звільняє нас від відповідальності. Космічні закони були, є і будуть, доки Сам Творець їх не змінить. Тоді увесь світ зникне і настане щось інше. Поки–що ці закони працюють незалежно від нашого знання, не нами вони встановлені і не нам їх змінювати

Важлива думка автора

Наша думка – матеріальна

дівчина вишивала його тільки вдома, подалі від сторонніх очей

Рушники з обрізаного полотна годяться для використання тільки як декоративні

не можна зшивати рушник упоперек з двох або кількох частин

Коли людина звертається до Бога з запитанням, то завжди отримує на нього відповідь, але не завжди спроможна прочитати, усвідомити її. Тоді Бог підкидає ситуації з різних боків, використовує різні засоби інформації, щоб до людини нарешті дійшло.

На рушниках з деревом життя є три плани - підземний, земний і небесний, символічною смугою відділяється тільки підземний план, композиція спрямована уверх, до неба

весілля продовжується сім днів, який складається з окремих ритуалів – ритуал ставання на рушник, ритуал роздачі короваю, ритуал скривання молодої

Машинна вишивка того ж орнаменту дає холодну, сіру картинку, бо енергетика там відсутня.