26

Лекція №

Тема:Поняття про педагогічну аргументацію. Види аргументації. Аргументативна оцінка та відмова.

Мета:ознайомити студентів із поняттям «аргументація», основними видами аргументів. Удосконалювати уміння використовувати здобуті теоретичні знання на практиці для доведення власних думок. Розвивати мовленнєві уміння, професійні якості студентів, уміння працювати в колективі, вести дискусію. Виховувати повагу до товаришів, майбутніх учнів.

Матеріали до лекції: роздаткові картки.

План лекції

1. Поняття про педагогічну аргументацію, її функції. Структура аргументації

2. Помилки аргументації.

3. Основні види аргументації. Структура доказу.

4. Переконання, пропозиція і порада як форми аргументації.

5. Аргументативна оцінка та відмова.

Література до заняття:

1. Брутян Г.А. Аргументация / Г.А. Брутян. – Ереван: Изд-во АН АрмССР, 1984. - 105 с.

2. Брутян Г.А. Очерк теории аргументации / Г.А. Брутян. – Ереван: Изд-во АН

Армении, 1992. – 299 с.

3. Григорьева В. С., Любимова М. К. Элементы теории и практики делового дискурса на материале немецкого и русского языков. – Издательство ТГТУ, 2006.

4. . Русланів Є. Г. Логіка, вид. «Герс». 1999 р . 275 з.

5. Хоменко І. В. Еристика. Мистецтво полеміки. – К.: Юрінком Інтер, 2001.

1. Поняття про педагогічну аргументацію, її функції. Структура аргументації.

Аргументативна або переконуюча комунікація характеризується наданням впливу на співрозмовника. Її мета - змінити, трансформувати, модифіковані «картину світу» комуніканта, яка є лише частиною об'єктивної картини ситуації і являє собою знання, переконання, віру, емоційний та інтелектуальний стан комуніканта. Ефективність переконання, удача чи невдача його як інтенціонального ходу відображається у відповідній реакції реципієнта немовним діям (або нездійснення) дії. Вибір засобів мовного впливу детермінується певною мірою характеристиками комунікативного акту, а також тієї логічної структурою, яку вибирає адресант.

У суперечці опонент висуває певну аргументацію. У найбільш широкому розумінні термін «аргументація» можна визначити як процес обґрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, слушності.

Обґрунтування може здійснюватися різними способами.

По-перше, положення можуть бути обґрунтовані шляхом безпосереднього звернення до дійсності (експеримент, спостереження тощо). Така аргументація називається емпіричною. Саме такий спосіб обґрунтування дуже часто застосовується у природничих науках.

По-друге, обґрунтування може здійснюватися за допомогою вже відомих положень (аргументів) шляхом побудови певних міркувань (доказів). У цьому випадку людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Така аргументація називається теоретичною. Саме такий спосіб обґрунтування переважно притаманний гуманітарним наукам.

Різниця між емпіричною та теоретичною аргументацією є відносною. Досить часто в реальних процесах комунікації зустрічаються аргументації, в яких поєднується і звернення до досвіду, певних емпірічних даних, і теоретичні міркування.

Аргументація в широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів і як результат—мистецтво дискусії. В основі аргументації лежить складна логічна операція, що є ланцюжком або комбінацією суджень як елементів доказу: теза (гр. thesis), аргумент (лат. argumentum), демонстрація (лат. demonstratio).

Теза (у перекладі з грецької положення) потребує доказу, а часто і додаткового розгортання. Теоретично кожна теза ніби має право на докази її істинності чи неістинності. Проте практично більшість тез приймаються без доказів як очевидно істинні для оперативної пам'яті. Спільні фонові знання формують «енциклопедичне середовище», з якого кожний учасник мовного спілкування в разі потреби шукає і добирає потрібні аргументи.

Теза створює базу для наступних міркувань. Вона може бути дуже стислою, але глибоко змістовною чи полемічно загостреною, або й просто примітивною. В античній риториці вимагалось від ораторів вміння аргументувати будь-яку тезу. Арістотель вважав, що треба вміти розвивати і аргументувати тезу в обидві протилежні (позитивну і негативну) сторони і під різними кутами зору, наприклад, шукати істинність і неістинність, корисність і некорисність, доцільність і недоцільність. Такі зумисне дискусійні ситуації у напрямках як "за" (pro), так і "проти" (contra) були, як правило, ігровими, тренувальними. В реальних мовних ситуаціях тези аргументуються в одному напрямку — істинності або неістинності.

Аргумент (у перекладі з латинської доказ) — це наступне положення (мовні висловлювання чи текст), яке стосується тези й обґрунтовує її чи переконливо доводить істинність тези. Аргументи бувають прямі (безпосередні) і непрямі (опосередковані), в ролі яких можуть виступати аксіоми, точки зору та думки авторитетних людей.

Отже, у структурі аргументації розрізняють тезу та аргументи.

Теза - це положення, яке необхідно обгрунтувати.

Аргументи - це твердження, за допомогою яких обґрунтовується теза.

Наведемо класичний приклад аргументації, відомий ще з часів середньовіччя: «Усі люди смертні. Сократ - людина. Отже, Сократ є смертним». Перші два висловлювання, що складають цю аргументацію, будуть аргументами, а третє - тезою.

Наприклад, визначте тезу та аргументи в наступному тексті:

1. Кожного дня на вулиці, у парку, на набережній можна побачити тих, хто катається на роликах. Серед них і дорослі, і маленькі діти. Ролерський дух, що вже давно охопив Європу та країни інших континентів, поширюється й в Україні і досяг уже рівня справжнього виду спорту.

У чому ж секрет його популярності? Кожен ролер відповість щось своє, але все це можна звести до надзвичайно позитивних емоцій, до відчуття драйву, швидкості, а значить, і свободи. Для тих, хто засвоїв правила катання, ролики поступово стають способом життя. Такі люди постійно носять за спиною рюкзак з «найулюбленішим взуттям» і за будь-якої нагоди не відмовляють собі у тренуванні. Приходячи з роботи, приміром, беруть ролики і всією сім’єю йдуть покататися, приємно і з користю для здоров’я відпочивають.

У цих прикладах неважко було знайти аргументи і тезу, тому що аргументації тут були представлені, по-перше, у повному вигляді, по-друге, невеликими текстами. Однак у житті, як правило, ми так не міркуємо. У процесах реальної комунікації ми можемо опускати деякі аргументи, а іноді навіть і тези аргументацій, тобто скорочувати їх, а можемо для обґрунтування своєї тези наводити досить великі за обсягом тексти. У зв'язку з цим виникають два запитання:

• Чи вмієте ви відновлювати аргументації супротивника у повному вигляді, тобто чи можете ви швидко з'ясувати усі аргументи і тезу опонента?

• Чи вмієте ви у великому за обсягом тексті віднайти основні/похідні аргументи і основні/похідні тези?

Розглянемо ці питання докладніше.

Враховуючи той факт, що скорочені аргументації - це і є ті тексти, які звичайно застосовуються співрозмовниками у суперечках та в інших комунікативних процесах, людина повинна вміти відновлювати аргументації своїх опонентів.

Запам'ятайте таке правило: якщо ви хочете зрозуміти співрозмовника, грамотно розкритикувати його точку зору, виявити помилки, наявні в його міркуваннях, побудувати обґрунтоване спростування його позиції з якогось питання, перш за все треба відновити аргументацію супротивника у повному вигляді, тобто з'ясувати усі його аргументи і тезу.

З першого погляду здається, що нічого складного в такій елементарній операції немає. Однак, як свідчить досвід, дуже багато людей не тільки не вміють цього робити, а й навіть не замислюються над цим. У результаті ми маємо дискусії, де кожний учасник говорить про своє, бо сприймає аргументацію супротивника як певний потік слів, навіть не намагаючись проаналізувати його.

Давайте для прикладу розглянемо випадок з життя давньогрецького філософа Сократа. Одного разу до нього прийшов молодий чоловік за порадою. Його цікавило питання: «Чи слід йому вже одружуватися?». Сократ подивився на нього і відповів: «Одружишся ти чи не одружишся, все одно каятимешся!» Довго розмірковував молодий чоловік, щоб з'ясувати, що мав на увазі Сократ. Спробуємо разом з ним відновити аргументацію давньогрецького філософа у повному вигляді, тобто з'ясуємо усі його аргументи і тезу.

Але перш ніж ви приступите до роботи, одне зауваження: не намагайтеся, виконуючи це завдання, наводити свої власні думки щодо одруження. Пам'ятайте, нас цікавить лише точка зору Сократа.

А тепер правильна відповідь. Повна аргументація Сократа має такий вигляд: «Якщо ти одружишся, то каятимешся. Якщо ти не одружишся, то есе одно каятимешся. Ти одружишся чи не одружишся. Отже, ти каятимешся». Перші три висловлювання - аргументи, четверте висловлювання - теза.

Ще один приклад. Свого часу давньоримський філософ Лукрецій Кар, автор відомої книги «Про природу речей», навів таку аргументацію: «Те, що змінюється, руйнується і, отже, гине». Відновимо її у повному вигляді: «Те, що змінюється, руйнується. Те, що руйнується, гине. Отже, те, що змінююється, гине». Перші два висловлювання - аргументи, третє висловлювання - теза.

Підведемо тепер деякі підсумки. По-перше, будуючи власну аргументацію, ви повинні чітко знати, з яких аргументів ви виходите і яку тезу ви намагаєтеся обґрунтувати. По-друге, аргументацію супротивника в процесі суперечки треба сприймати не як потік слів та висловів, а вміти швидко (особливо якщо відбувається усна суперечка) аналізувати як її зміст, так і її структуру. По-третє, аналізуючи аргументацію опонента, не намагайтеся «навішувати» на неї свої власні уявлення щодо питання, яке розглядається (згадайте приклад з Сократом). Інакше ви будете критикувати не точку зору співрозмовника, а свої уявлення з приводу того, що ви почули або прочитали.

Якщо в процесі суперечки ви будете враховувати наведені вище поради, то, звичайно, у вас буде більше шансів розібратися в суті питання, навести аргументовані критичні зауваження і врешті-решт виграти суперечку.

Отже, мета аргументації - переконання співрозмовників в істині. Під час аргументаційного процесу активно проявляється принцип співіснування монологічності та діалогічності.

Аргументативне спілкування, як і всяке мовне спілкування підкоряється загальним принципам, виділеним П.П. Грайсом (постулатам кількості, якості, релевантності та способу, що регулює відповідно, обсяг, зміст, доречність і організацію переданої інформації, а також принципу ввічливості з його постулатами такту, великодушності, схвалення, скромності, згоди і симпатії. При порушенні деяких постулатів принципу ввічливості виникає суперечка. Тут також діалектично слідують один за одним «мова» і «контр-мова», проте чітко намічений обмін думками відсуває на другий план початково намічену ціль - захищати вже прийняту точку зору і прийти до спільної думки.

Широко поширеною аргументаційної формою діалогу є дискусія. По суті, вона слідує діалектично схемою зміни мотивацій зі своєю власною зміною перспективи. Дискусії також властиво однозначне дотримання центрального аргументу.

Дискусії поділяються на двобічні і багатобічні. У двобічній дискусії в обговоренні проблем бере участь один пропонент (всі проти одного). У багатобічній дискусії обговорюються декілька проблем від кількох пропонентів (кожний проти кожного).

У процесі обговорення теоретичних і практичних проблем завжди виникають різні підходи щодо їх розуміння і розв’язання. Таким чином обговорення переростає у дискусію. Логічною основою дискусії є правильно побудований процес доведення тези та її критики. Суб’єктами дискусії є пропонент, опонент та аудиторія.

Пропонент (від лат. propponens — той, хто щось стверджує, доводить) — учасник дискусії, доповідач, дисертант, дипломник, що висунув і відстоює певну тезу, ідею або концепцію.

Опонент (від лат opponens — той, що протиставляє, заперечує) — особа (учасник дискусії, співдоповідач або рецензент), яка заперечує або спростовує думки пропонента, чи оцінює дисер­тацію, дипломну, магістерську роботу. Він не завжди і не обо­в’язково є персоніфікованою особою. Можливі дискусії, коли офі­ційні її учасники погоджуються з пропонентом, але неофіційний опонент аргументовано критикує висунуту на захист роботу. Крім того, пропонент може створити собі «примарного опонента» за принципом: «Можуть виникнути певні заперечення».

Виникнення дискусії як спільного пошуку істини в ході бесіди і полеміки пов'язують з розвитком античної риторики. Саме це слово походить від грецького кореня і в буквальному перекладі означає "вести бесіду, суперечку або полеміку". Визнаним майстром діалогу в античній Греції вважався Сократ, який у своїх бесідах з моральним і політичним питань вчив, як можна спільними зусиллями шукати істину шляхом уміло поставлених запитань. Відповідаючи на них, співрозмовник висловлював певну думку з цього питання. З нього, як припущення, виводилося відповідне слідство, яке потім зіставлялося з фактами, свідченнями та іншими добре обгрунтованими істинами. Завдання людини, яка веде діалог якраз і полягала в тому, щоб привести його учасників в протиріччя з раніше висловленими ними думками і на цій підставі відкинути їх. В якості ілюстрації звернемося до простого прикладу. На запитання, чи є обман злом, багато хто, не замислюючись, дадуть відповіді на це ствердно. Але, якщо мова йде, скажімо, про обман ворога під час війни та інших подібних випадках, то очевидно, що цю думку доведеться змінити і сказати, що за деяких обставин обман цілком допустимий і не є злом. Те ж саме, в принципі, можна сказати про складні випадки, коли вміла постановка питань і аналіз отриманих відповідей допомагає знаходити рішення проблеми, шукати істину. Такий пошук, по-перше, пов'язаний із виведенням логічних наслідків з думки, і, по-друге, з прагненням спростувати його за допомогою очевидних фактів і добре встановлених істин.

Наприклад, спробуйте знайти аргументи до проблемного питання: «Дайвінг, стрибки з парашутом, паркур, альпінізм – це ризиковані види спорту».