- •1.Поняття ‘’Культура’’,методологія вивчення історії культури
- •2. Предмет і завдання курсу «Історія української культури»
- •3.Українська культура як історичний феномен: загальна характеристика.
- •4.Культурно-еволюційні процеси на території України в прадавні часи(до середини 1 тис. Н. Е.)
- •5.Матеріальні і духовні цінності населення Київської Русі. Язичництво. Прийняття християнства.
- •6. Вплив Візантії на культурні процеси в Русі.
- •7. Культурне життя Русі-України в XIII – першій половині XVII ст.
- •8. Ідеї гуманізму в Українській культурі XV – XVIII ст.
- •9. Українське культурно-національне піднесення другої половини XVI – першої половини XVII ст.
- •10. Вища освіта в Українських землях XVII – XVIII ст.
- •11.Соціально-побутова культура українців XVII – XVIII ст.
- •12. Освіта в середньовічній Україні: освітні заклади та суспільна значимість освіченості.
- •13. Розвиток наукових знань в українських землях XVII – XVIII ст.
- •14. Українське мистецтво XVII – XVIII ст.
- •15. Винекнення книгодрукування.
- •16. Вплив західноєвропейської реформації на культурно-релігійне життя українців в XVI – XVII ст.
- •17. Православна реформація в українських землях.
- •18. Вплив Української культури на культурно-освітні процеси в православному світі в XVII – XVIII ст.
- •19. Українська культура у цивілізіційному просторі XVII – XVIII ст.
- •20. Розвиток в українських землях культури барокко.
- •22. Українська художня література кінця XVIII – першої половини XIX ст.
- •23. Творчість т.Г.Шевченка Рання творчість
- •Період «Трьох літ»
- •Період заслання
- •Творчість останніх років життя
- •24. Мистецтво першої половини XIX ст.: музика, архітектура, живопис.
- •25.Політична культура українських дворян першої половини XIX ст.
- •29. Соціальна культура суспільних верств другої половини XIX – початку XX ст.: поміщики, бюрократії, підприємці, селянство.
- •26. Культура українського селянства
- •27.Соціальні цінності інтелігенції 19-20ст
- •28. Видатні представники укр інтелектуальної еліти
- •29. Соціальна культура суспільних верств другої половини XIX – початку XX ст.: поміщики, бюрократії, підприємці, селянство.
- •30. Розвиток освіти 19-20 ст.
- •31. Експресіонізм, кубізм…
- •32. Розвиток науки 19-20 ст.
- •33. Українська література 19-20 ст.
- •34. Театральне мистецтво 19-20 ст.
- •35. Музичне мистецтво 19-20 ст.
- •36. Образотворче мистецтво 19-20 ст.
- •37.Ціннісні орієнтації українців в період неПу
- •38. Культурна революція та її наслідки
- •39. Політика українізації та її наслідки
- •40. Культура українців епохи сталінізму
- •41. Пит. Нац. Розвитку в сусп. Свідомості 1950-1980 рр.
- •42. Культ. Населення урср 1960-1980 рр.
- •43. Шістидесятники
- •44. Дисиденти
- •45. Культура українських земель у складі польщі, румунії…
- •46. Українська література 20-30 рр.
- •47. Освіта і наука 1920-1930 рр.
- •48. Театр та кіномистецтво радянської доби
- •49. Освіта і наука урср 1940-1980 рр.
- •50. Українська література 1940-1980 рр.
39. Політика українізації та її наслідки
Розмах національно-визвольної боротьби в національних районах у 1917—1920 pp. підказував радянському керівництву, що без задоволення мінімальних національних вимог пригноблених народів доля більшовизму в республіках завжди буде під загрозою. Саме з урахуванням цієї обставини побудовано політику коренізації (українізації). Українізація означала виховання кадрів з представників корінної національності, впровадження в роботу партійного, радянського і господарського апаратів рідної для населення мови, розширення мережі шкіл та інших навчальних закладів з навчанням рідною мовою, розвиток національної культури. Багато більшовиків України сприйняли курс на українізацію з величезним ентузіазмом. Важливе значення мало й те, що керували ключовим у справі українізації Наркоматом освіти в 20-ті роки переконані прихильники національного відродження — Г. Гринько, О. Шумський і М. Скрипник. З самого початку проти українізації виступив партійний і державний апарат. Згідно з офіційними даними уряду УСРР, на початку 20-х років в органах радянської влади в Україні працювали в основному російські або російськомовні чиновники. Більшість з них не сприймали українізацію, вважаючи її політичним маневром, і всіляко саботували її здійснення. З великими труднощами в другій половині 20-х років вдалося перевести на діловодство українською мовою 75% місцевих державних установ і організацій. Повільно здійснювалась українізація партійного апарату. Уся організаційно-партійна і масово-політична робота Компартії України в першій половині 20-х років обслуговувалася російською мовою. Викладання в партшколах, видання партійних газет і журналів також здійснювали переважно російською мовою. У другій половині 20-х років ситуація дещо змінилася. Українізація почала поступово охоплювати найважливіші ланки партапарату. Проголошений радянською владою курс на українізацію відчутно позначився на роботі школи. Чисельність шкільних закладів з українською мовою викладання зростала. Якщо в 1925 р. їх було 79% від усіх шкіл, то в 1930 р. - 85%. У решті шкіл викладали мовами народів, які проживали в Україні: російською, грецькою, польською, німецькою, чеською, єврейською та ін. Проте українізацію її ініціатори не вважали самоціллю. Цей процес підпорядковувався "надзавданню" більшовицької партії — перебудові культури в Україні на ідеологічних принципах марксизму. Українізація була одним з найважливіших засобів досягнення цього завдання і допускалася лише в тих рамках, в яких не суперечила інтересам та ідеологічним орієнтирам вищого державного і партійного керівництва. З початку 30-х pp. починається відхід від українізації, активних її учасників репресують, і радянська влада повертається до активної русифікаторської політики царизму.
40. Культура українців епохи сталінізму
У 1929 до влади прийш Й. Сталін. Встановилася тоталітарна диктатура. Для культури це мало трагічні, руйнівні наслідки. Крок за кроком згорнули політику українізації. На початку 30-х років з метою полегшення контролю над розвитком культури були створені Спілки письменників, композиторів, художників, архітекторів. Було покладено кінець стилістичним, художнім пошукам, встановлена цензура, перервані контакти з діячами культури інших країн, в тому числі українськими емігрантами. У 1932 р. з'явився термін «соціалістичний реалізм», який був проголошений єдиним правильним методом літератури і мистецтва, що збіднювало, звужувало творчий процес. Прославляння міфічних досягнень, лакування дійсності, фальсифікація історії стали органічними якостями ідеологізованої літератури. Були зупинені авангардні пошуки й експерименти, які у всьому світі продовжували залишатися магістральною лінією розвитку мистецтва. Диктувалося верховенство історико-революційної, виробничої тематики. У живописі такі жанри, як натюрморт, пейзаж, портрет, відсувалися на другий план тому, що вони ніби не несли класового навантаження. В архітектурі провідним стилем став неокласицизм, який повинен був відображати стабільність режиму, непохитність влади. Найвідомішою будівлею, побудованою в стилі неокласицизму, є споруда Верховної Ради у Києві. Щоб придушити вільну думку, викликати страх, укріпити покору, сталінський режим розгорнув масові репресії. У сучасну публіцистику, наукову літературу увійшов образ «розстріляного відродження». З 85 вчених-мовознавців репресували 62. Лише наркомат освіти «очистили» від 2 тисяч співробітників. Примусова колективізація, загибель мільйонів селян під час голодомору завдало нищівного удару українській культурі в цілому, бо українське село — носій і хранитель традиційної народної культури, звичаїв, хранитель мовних традицій. Гонінням піддалася і церква. На межі 20-30-х років були арештовані керівники і заборонена Українська автокефальна церква, яка була створена на хвилі національного революційного піднесення. І все ж навіть у таких найважчих умовах не можна говорити про припинення розвитку української культури. Зростало міське населення, держава продовжувала розвиток системи освіти, охорони здоров'я, створювалися нові наукові установи, без чого неможливо було б здійснення індустріалізації, зміцнення обороноздатності при зростанні зовнішньої загрози. Після війни було відн пересл та ідеологічний тиск, нова хвиля бор з «українським буржуазним націоналізмом» припадає на 50-і роки. У 1947 на пленумі Спілки письм України огульній, кон'юнктурній критиці були піддані романи Ю. Яновського «Жива вода», І. Сенченка «Його покоління», повість П. Панча «Блакитні ешелони». У 1951 р. була розгорнута гучна камп проти вірша В. Сосюри «Любіть Україну», в якому нібито повн був відсутній класовий підхід. Критики зазнавала з цих же позицій творч М. Рильського, а С. Голованівського звинувачували в «безрідному буржуазному космополітизмі». Були пров кампанії по розвінчуванню кібернетики і генетики як буржуазн наук, що зумовило відстав вітчизняних вчених від світ рівня.