Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
історія вся.docx
Скачиваний:
35
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
183.9 Кб
Скачать

1.Поняття ‘’Культура’’,методологія вивчення історії культури

Культура (пер обробка, розвиток, виховання) – з 18 ст. у двох смислах:

У широкому смислі – до культури відносять все, що створене людством. Сукупність духовних і матеріальних цінностей.

Це історично-сформований рівень розвитку суспільства, виражений у різноманітних формах життєдіяльності людей. Це система життєвих цінностей людей, суспільства в цілому чи окремих суб’єктів, які реалізуються в результатах діяльності. Культура не перебуває поряд з іншими сферами життя, вона проникає в них, є формою їхнього втілення. Продукти культури не існують окремо від продуктів інших типів діяльності. Процес розвитку культури не піддається свідомому управлінню. Для визначення характеру суспільств, етносів і соціальних груп використовують : соціальна культура, політична культура, економічна культура, правова культура, моральна культура. Соціальна культура – складова культури людини. Принципи, цінності, логіка мислення характерні для певних соціальних груп. Соціальна культура має форми свого існування : політична – принципи, цінності і логіка якими користуються люди у своїй політичній діяльності, економічна - _.._

У економічній діяльності, правова - _.._ у правовій діяльності, а також це юридичні знання людини, моральна – усвідомлені норми і правила поведінки, уявлення про позитивне й негативне, добро і зло.

У вузькому смислі – духовне життя людини. Форми : наука, література, архітектура, дизайн.

Методологічні принципи дослідження культури:

-Велике значення має психологічний підхід на основі принципу історичного матеріалізму. До речі, національна психологія в офіційній політиці, ідеології раніше ігнорувалася. Проте відомо, що одним з елементів соціальної психології є проблема самосвідомості, етнічної, • соціальної (класова самосвідомість трудящих навіть у підході до прекрасного), групової (самосвідомість будь-якої групи, суспільства) та індивідуальної (самосвідомість особистості).

-При аналізі розвитку культури не можна обійтися без одного з основних принципів філософії — принципу історизму, тобто об'єктивного дослідження витоків художнього витвору чи навіть мистецької течії, всеохоплюючої духовності, їх місця в суспільстві, їх впливу на суспільне життя.

-До конкретних методів дослідження слід віднести порівняльно-історичний метод, до якого входять діахронічний, що застосовується при зіставленні різних за жанром хронологічних джерел, наприклад билин, дум та літописів, і синхронічний, коли виділяється певна проблема і розглядається не в історичному, а в змістовому зіставленні. Так, можливе зіставлення Європейського Ренесансу з національним Відродженням у народів Центральної та Півден-но-Східної Європи в другій половині XVIII — середині XIX ст. та епохою так званого Східного Ренесансу XII—XIII ст. в країнах Середньої Азії та Закавказзя.

На думку сучасних філософів, у вивченні культури слід застосовувати метод структурно-функціонального аналізу, коли об'єкт, що вивчається, немовби розкладається на складові частини, виявляються співвідношення між цими частинами, правила їх поєднання в групи і виведення певних парадигм (стійких визначаючих модулів).

За допомогою методу структурно-функціонального аналізу можуть бути виділені як саме поняття «культури», так і різні функціональні компоненти її. Так, розглядаючи сутність культури у співвідношенні із суспільними процесами, виділяють первинні складові культури — етнічні, національні та вторинні — соціальні, класові, які в певних умовах виступають як співвідношення змісту та форм.

Важливим методом дослідження і вивчення історії культури є метод системного аналізу, коли всі феномени культури розглядаються у взаємодії її складових частин як основи, на якій формуються нові якості.

Системний метод нерозривно пов'язаний з типологічним підходом до явищ культури, коли незалежно від хронологічних рамок виділяються такі особливості культури, які притаманні, хоча і не збігаються у часі, різним регіонам (той самий Західний Ренесанс XVI ст. і Східний Ренесанс XII—XIII ст. в його гуманістичній, антиклерикальній спрямованості).

У дослідженні явищ культури широко застосовуються методи конкретних наук — семіотики, соціології, демографії, психології, антропології, біології, математики тощо).