- •1.Поняття ‘’Культура’’,методологія вивчення історії культури
- •2. Предмет і завдання курсу «Історія української культури»
- •3.Українська культура як історичний феномен: загальна характеристика.
- •4.Культурно-еволюційні процеси на території України в прадавні часи(до середини 1 тис. Н. Е.)
- •5.Матеріальні і духовні цінності населення Київської Русі. Язичництво. Прийняття християнства.
- •6. Вплив Візантії на культурні процеси в Русі.
- •7. Культурне життя Русі-України в XIII – першій половині XVII ст.
- •8. Ідеї гуманізму в Українській культурі XV – XVIII ст.
- •9. Українське культурно-національне піднесення другої половини XVI – першої половини XVII ст.
- •10. Вища освіта в Українських землях XVII – XVIII ст.
- •11.Соціально-побутова культура українців XVII – XVIII ст.
- •12. Освіта в середньовічній Україні: освітні заклади та суспільна значимість освіченості.
- •13. Розвиток наукових знань в українських землях XVII – XVIII ст.
- •14. Українське мистецтво XVII – XVIII ст.
- •15. Винекнення книгодрукування.
- •16. Вплив західноєвропейської реформації на культурно-релігійне життя українців в XVI – XVII ст.
- •17. Православна реформація в українських землях.
- •18. Вплив Української культури на культурно-освітні процеси в православному світі в XVII – XVIII ст.
- •19. Українська культура у цивілізіційному просторі XVII – XVIII ст.
- •20. Розвиток в українських землях культури барокко.
- •21.Національні цінності в історичній свідомості українського панства
- •22. Українська художня література кінця XVIII – першої половини XIX ст.
- •23. Творчість т.Г.Шевченка Рання творчість
- •Період «Трьох літ»
- •Період заслання
- •Творчість останніх років життя
- •24. Мистецтво першої половини XIX ст.: музика, архітектура, живопис.
- •25.Політична культура українських дворян першої половини XIX ст.
- •29. Соціальна культура суспільних верств другої половини XIX – початку XX ст.: поміщики, бюрократії, підприємці, селянство.
- •26. Культура українського селянства
- •27.Соціальні цінності інтелігенції 19-20ст
- •28. Видатні представники укр інтелектуальної еліти
- •29. Соціальна культура суспільних верств другої половини XIX – початку XX ст.: поміщики, бюрократії, підприємці, селянство.
- •30. Розвиток освіти 19-20 ст.
- •31. Експресіонізм, кубізм…
- •32. Розвиток науки 19-20 ст.
- •33. Українська література 19-20 ст.
- •34. Театральне мистецтво 19-20 ст.
- •35. Музичне мистецтво 19-20 ст.
- •36. Образотворче мистецтво 19-20 ст.
- •37.Ціннісні орієнтації українців в період неПу
- •38. Культурна революція та її наслідки
- •39. Політика українізації та її наслідки
- •40. Культура українців епохи сталінізму
- •41. Пит. Нац. Розвитку в сусп. Свідомості 1950-1980 рр.
- •42. Культ. Населення урср 1960-1980 рр.
- •43. Шістидесятники
- •44. Дисиденти
- •45. Культура українських земель у складі польщі, румунії…
- •46. Українська література 20-30 рр.
- •47. Освіта і наука 1920-1930 рр.
- •48. Театр та кіномистецтво радянської доби
- •49. Освіта і наука урср 1940-1980 рр.
- •50. Українська література 1940-1980 рр.
44. Дисиденти
У 1950—70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав. Помітний вплив на формування інакодумства справляли зовнішні фактори. Передусім це стосується антикомуністичних виступів у країнах «соціалістичного табору», зокрема 1956 р. в Угорщині, потім Польщі, НДР, Чехословаччині, розгортання світового правозахисного руху, стимульованого прийнятою ООН у 1948 та розповсюдженою в Україні з 1963 року «Загальною декларацією прав людини» (СРСР не голосував за неї). Українські дисиденти були дуже різноманітні у своїх поглядах та цілях. Іван Дзюба, літературний критик і один з найвидатніших дисидентів, однаково прагнув здобути як громадянські свободи, так і національні права. Націонал-комуніста Дзюбу непокоїла велика розбіжність між радянською теорією та дійсністю, особливо в галузі національних прав, тому він закликав власті усунути її для блага як радянської системи, так і українського народу. На відміну від нього історик Валентин Мороз продовжував інтелектуальні традиції українського націоналізму, відкрито виражаючи свою відразу до радянської системи та надію на її крах. Проте взагалі українські дисиденти закликали до проведення в СРСР реформ, а не до революції чи відокремлення, й виступали проти національних репресій в Україні та за громадянські права в СРСР. Перші прояви цього руху мали місце наприкінці 1950-х та на початку 60-х років, коли на Західній Україні було організовано кілька невеликих таємних груп. Виділялася серед них так звана «Група юристів» на чолі з адвокатом Левком Лук'яненком. Вона закликала до здійснення законного права України на вихід із Радянського Союзу. Після виявлення цих груп їхніх учасників на закритих процесах було засуджено до тривалих термінів ув'язнення. Побоюючись, щоб події не вийшли з-під контролю, Кремль вирішив ударити по дисидентському рухові в усьому Радянському Союзі. Наслідком цієї політики в Україні став арешт наприкінці 1965 р. близько двох десятків тих, хто протестував особливо голосно. Щоб залякати інших, влада вирішила судити дисидентів відкритим судом. Проте ця тактика бумерангом ударила по них самих, викликавши ще сильніші протести й опозицію. На початку 1980-х рр. в Україні інтелігентський дисидентський рух було практично розгромлено. Незважаючи на всю відвагу, натхненність та ідеалізм дисидентів і на одіозну поведінку їхніх гонителів, цей рух не набув широкої підтримки в Україні. Однією з причин цього стало те, що, крім засудження режиму й вимог дотримуватися законів, дисиденти не сформулювали виразної політичної програми. Питання, які вони порушували, не були проблемами щоденного життя, що хвилюють більшість населення. Але вирішальною причиною невдачі дисидентського руху була природа системи, що протистояла йому. На дисидентів ополчилися всі потужні сили радянської системи й особливо всемогутній КДБ. Дисиденти зайняли помітне місце у світогляді населення. Завдяки їх самовідданій боротьбі у громадський свідомості поступово стверджувалася думка, що український народ є не просто придатком до «великого брата», що можливе створення незалежної держави. З середовища дисидентів вийшло багато видатних політиків часу перебудови, серед яких учасник Народного Руху України В'ячеслав Чорновіл.