Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
історія вся.docx
Скачиваний:
27
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
183.9 Кб
Скачать

32. Розвиток науки 19-20 ст.

У галузі історичної науки в Україні цього часу була продуктивною діяльність О.М. Лазаревського — автора численних досліджень, статей, розвідок, які не втратили своєї наукової цінності до наших днів. Наприкінці ХІХ ст. плідно працювала історик О.Я. Єфименко, в дослідженнях якої правдиво показані народні рухи, оцінено історичні події з демократичних позицій. О.Я. Єфименко виступала також як дослідник творчості Г. Сковороди, І. Котляревського, Т. Шевченка. Помітною була діяльність професора Київського університету В.Б. Антоновича — історика, археолога, етнографа і фольклориста. Він був головою «Історичного товариства Нестора-літописця» при Київському університеті, брав активну участь у підготовці до видання багатотомної праці «Архива Юго-Западной России». Високого рівня на кінець ХІХ ст. досягла філологічна наука. Особливо помітна заслуга у цьому професора Харківського університету О. Потебні і створеної ним філологічної школи. Мовознавчі праці вченого, дослідження з психології творчості, фольклористики й етнографії високо оцінювалися сучасниками і досі привертають увагу дослідників. У великій науковій спадщині О. Потебні гідними на увагу є його відгуки про творчість ряду письменників і видання їх творів. У розвиток української філологічної думки чимало цінного вніс також видатний учений, член-кореспондент Російської академії наук П.Г. Житецький. У ХІХ ст. значна увага приділялася розробці теоретичних питань української фольклористики. Роботи М. Максимовича, П. Куліша присвячені дослідженню української народної пісенної і поетичної творчості. Фольклорові присвячує свою дисертацію М. Костомаров. Етнографічні й фольклорні матеріали використовували українські письменники у своїй творчості, до того ж вони самі часто були збирачами усної народної творчості. І.Я. Франко поставив українську фольклористику на міцну науково-теоретичну основу. Збирання, вивчення та видання народної творчості І. Франко та його однодумці вважали завданням першорядної ваги. На народну творчість вони дивилися як на неоціненне багатство духовної культури, в якому відбилася національна і соціальна самосвідомість українського народу. Помітний внесок у розвиток науки, популяризацію позитивних знань робили наукові товариства. При Харківському університеті діяло 8 таких товариств. Пропагандою технічних знань займалися філії Російського технічного товариства в Києві, Одесі, Харкові та інших містах. У 1910 р. засноване київське товариство охорони пам’яток старовини та мистецтва, яке проводило археологічні розкопки, вивчало архівні документи тощо. У 1907 р. у Києві існувало Українське наукове товариство, що опікувалося розробкою та популяризацією українською мовою різних галузей науки.