Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
історія вся.docx
Скачиваний:
25
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
169.57 Кб
Скачать

29. Соціальна культура суспільних верств другої половини XIX – початку XX ст.: поміщики, бюрократії, підприємці, селянство.

В цей період змінюється соціальна структура. Селяни отримують особисту свободу, розкладається класс поміщиків. Частина поміщиків стають підприємцями. Частина іде в інтелігенцію, бюрократію, з'являється в цей період суспільний клас промислових робітників та капіталістів. На початку XX ст. відбувається серія революційних вибухів. Така обстановка виробляє нові культурні цінності людей. В 2 половині XIX ст. було характерним орієнтація на вирішення проблем народних масс. Тенденція орієнтації на народ найкраще проявилася в народницькому русі. Це рух за обстоювання загально народних інтересів шляхом спрямування суспільного розвитку в некапіталістичному напрямку. Народники вважали капіталізм згубним для інтересів суспільства. Серед певної частини інтелігенції домінували національні цінності. Вони спонукали до пізнання національної мови, традицій, звичаїв. Цю частину інтелігенції називали українською, або українофілами. Діяльність цієї течії також вилилась в назві української історіографії, етнографії, а на початку XX ст. зумовила появу перших українських політичних партій. На початку XX ст. цінності інтелігенції стають більш різнобарвними. Поряд з ними з'являються прихильники ліберальних цінностей та марксисти. В 2 пол. XIX – на початку XX ст. відокремлюються промисловці і банкіри. Культурні цінності вони черпали з поміщицького життя. Вони мали комплекс залежності від бюрократії. Поміщики і бюрократи переживали соціальну кризу. В них домінували звички до заможного життя, доступу до державної влади. В ринкових умовах значна частина поміщиків розорювалися. Доходи поміщиків знижувались, не задовольняли їхні притензії до заможного життя, що і зумовлювало деприсивний стан. Частина дворянства втратила характерні для свого прошарку стремління і будувала свою поведінку як інтелігенція, чи бюрократія. Селянство жило традиціями і звичаями, які дісталися від предків. У моралі вони притримувались прадавніх форм. Основна увага була прикута до землі. Вони були переконані, що земля належить їм. Селяни поступово переходили на покупну продукцію, поступово знайомилися з новою технікою та організацією господарства. На початку XX ст. поширюєтся нова форма господарювання – кооперативна. Найбільш освідчені селяни розпочинали використовувати агротехнічні досягнення.

30. Розвиток освіти 19-20 ст.

Середні школи з українською мовою навчання були перетворені майже всі у духовні семінарії. Нові школи, які засновувалися, були винятково з російською мовою викладання. Ці школи були чужими для українського населення не тільки мовою навчання, а й програмами, у підручниках розповідалося тільки про російський народ, його звичаї, традиції, історичне минуле. На Правобережжі шкільна освіта була під кураторством Польщі. Навчання велося тут польською мовою. Щоб хоч трохи поліпшити стан українського шкільництва, українські студенти у 1859 р. заснували три недільні школи і одну щоденну у Києві. Згодом такі ж школи з’явилися у Харкові, Полтаві, Чернігові. Крім цього, у Києві і у деяких містах України почали засновуватися жіночі недільні школи. Але школам цим не судилося існувати довго. Після розгрому поліцією у 1860 р. таємного студентського гуртка у Харківському університеті, було наказано перевірити діяльність усіх недільних шкіл у Російській імперії і у червні 1862 р. всі недільні школи і читальні були закриті. Закриття недільних шкіл, репресивні дії щодо інтелігенції, що опікувалася культурно-освітньою роботою, Валуївський, Емський укази значно погіршили освітню справу в Україні. Наприкінці ХІХ ст. реакційні заходи російського уряду щодо українського Національно-культурного руху посилюються. Щоб утримати освіту на українських землях від остаточного занепаду, у Києві і Харкові засновуються «Товариства грамотності», основою діяльності яких стало видання книг для народу. Але дуже мізерна частина їх видавалася українською мовою. Суттєвою особливістю суспільного побуту нового століття став загальний потяг народу до знань, освіти, мистецтва; підвищується національна свідомість людей, збільшується зацікавленість власною історією та культурою. У цей час виникають нові недільні школи й курси, народні бібліотеки, робітничі просвітницькі товариства, народні університети, театри, самодіяльні гуртки. Радикальні верстви інтелігенції боролися за демократизацію освіти, намагалися поліпшити організацію шкільної справи. Великим впливом користувалися Харківське та Київське товариства грамотності. Вони відкривали недільні школи, народні бібліотеки-читальні, проводили читання, науково_популярні лекції, концерти й театралізовані вистави, займалися видавничою справою. У Західній Україні поширювалася діяльність «просвіт». На східноукраїнських землях «просвіти» виникли під час революції 1905-1907 рр. Тут діяльність «просвіт» була тісно пов’язана з революційною, національно-визвольною боротьбою, що зумовило активну участь у цих організаціях опозиційних до царату діячів культури. Головна відмінність між східно-галицькими та наддніпрянськими «просвітами» полягала в тому, що перші були централізованими, а другі працювали автономно. Крім того, західноукраїнські «просвіти» намагалися стояти осторонь політики, тоді як в Російській імперії в них виявлялася тенденція до політизації. Гол. завд. «просвіти» вважали друкування книжок для народу, читання лекцій, здійснення театральних постановок, боротьбу за викладання українською мовою в школах, відкриття бібліотек тощо. Більшість східноукраїнських «просвіт» після столипінського циркуляра 1910 р. було закрито.