42. Культ. Населення урср 1960-1980 рр.

Одним з основних негативних наслідків процесів, які відбувалися в Радянському Союзі і, зокрема, в УРСР у 60-70-ті рр., був моральний занепад суспільства. Не маючи змоги забезпечити реальне підвищення життєвого рівня людей, Л. Брежнєв і його найближче оточення відкрили широку можливість для кожного забезпечити собі «солодке життя» власними силами, попираючи чинне законодавство. В цих умовах найбільш впевнено і комфортно почували себе, насамперед, члени адміністративно-бюрократичного апарату, яким були підвладні всі сторони життя радянського суспільства. Вони і раніше користувалися різними привілеями та послугами спеціальних магазинів, лікарень, майстерень, господарств, недоступних для простого народу. Представники партійно-державної номенклатури фактично перебували поза законам і поза критикою. Зрозуміло, що така недоторканість створювала сприятливі умови для процвітання корупції і користолюбства, злодійства і підлабузництва на всіх рівнях влади. Нечуваного розмаху в цей час набули крадіжки на підприємствах. Навіть виник такий термін – «несуни» (тобто ті, хто ніс щось з роботи додому). Якщо рядовий «несун» задовольнявся лише кількома десятками незаконно одержаних карбованців, то корумпована еліта рахувала свої «прибутки» на мільйони. Усе це страшним тягарем лягло на виробництво й розподілі товарів, руйнуючи господарські структури, що й так ледве животіли. Боротьбу з корупцією та тіньовою економікою фактично було припинено. Час від часу, щоправда, відбувалися гучні процеси над «розкрадачами народної власності». Було навіть відновлено смертну кару за «розкрадання соціалістичного майна в особливо небезпечних розмірах». Але ці «зразково-показові» заходи лише симулювали захист закону і породжували правовий нігілізм, аморальність і безчестя.

43. Шістидесятники

Шістдесятники — назва нової генерації радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років. Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський,В.Дрозд, Гр.Тютюнник, Б.Олійник, В.Дончик, Василь Симоненко, Ліна Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, Борис Чичибабін, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш та інші. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції «розстріляного відродження» та здобутки української культури кінця ХІХ — початку ХХ ст. Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури. Шістдесятники відновили традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали громадянського суспільства та служіння народові. Наштовхнувшись на жорсткий опір партійного апарату, частина шістдесятників пішла на компроміс із владою, інші еволюціонували до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння режимові. Рух «шістдесятників» було розгромлено або загнано у внутрішнє «духовне підпілля» арештами 1965 — 72 pp. У цьому процесі частина Ш. без особливого опору перейшла на офіц позиції, декого на довгий час, а ін. взагалі перестали друкувати, так що їх подальша доля зовсім не відома. Ще інших, що не припиняли опору національній дискримінації й русифікації, заарештовано й покарано довголітнім ув'язненням (І. Світличний, Є. Сверстюк, В. Стус, І. Калинець, В. Марченко та ін.), в якому вони або загинули (В. Стус, В. Марченко), або після звільнення їм цілковито заборонена участь у літературному процесі. Ш. у своїх творах намагалися говорити про реальні проблеми життя, болючі питання, замовчувані у часи сталінізму і які хвилювали тогочасне українське суспільство. На поч. 1960 років діяли клуби творчої молоді — київський «Супутник» і львівський «Пролісок», які стали центрами громадської діяльності Ш. Із 1963 розпочалася хвиля ідеологічних звинувачень на адресу Ш., насамперед у націоналізмі. Влада розгорнула кампанію цькування Ш. у пресі, на засіданнях спілок та різноманітних зібраннях. Із середини 1960-х шістдесятники розпочали формування політичної опозиції комуністичному режиму і незабаром стали активними учасниками дисидентського руху в Україні, зокрема як члени Української гельсінської групи.