- •1.Поняття ‘’Культура’’,методологія вивчення історії культури
- •2. Предмет і завдання курсу «Історія української культури»
- •3.Українська культура як історичний феномен: загальна характеристика.
- •4.Культурно-еволюційні процеси на території України в прадавні часи(до середини 1 тис. Н. Е.)
- •5.Матеріальні і духовні цінності населення Київської Русі. Язичництво. Прийняття християнства.
- •6. Вплив Візантії на культурні процеси в Русі.
- •7. Культурне життя Русі-України в XIII – першій половині XVII ст.
- •8. Ідеї гуманізму в Українській культурі XV – XVIII ст.
- •9. Українське культурно-національне піднесення другої половини XVI – першої половини XVII ст.
- •10. Вища освіта в Українських землях XVII – XVIII ст.
- •11.Соціально-побутова культура українців XVII – XVIII ст.
- •12. Освіта в середньовічній Україні: освітні заклади та суспільна значимість освіченості.
- •13. Розвиток наукових знань в українських землях XVII – XVIII ст.
- •14. Українське мистецтво XVII – XVIII ст.
- •15. Винекнення книгодрукування.
- •16. Вплив західноєвропейської реформації на культурно-релігійне життя українців в XVI – XVII ст.
- •17. Православна реформація в українських землях.
- •18. Вплив Української культури на культурно-освітні процеси в православному світі в XVII – XVIII ст.
- •19. Українська культура у цивілізіційному просторі XVII – XVIII ст.
- •20. Розвиток в українських землях культури барокко.
- •22. Українська художня література кінця XVIII – першої половини XIX ст.
- •23. Творчість т.Г.Шевченка Рання творчість
- •Період «Трьох літ»
- •Період заслання
- •Творчість останніх років життя
- •24. Мистецтво першої половини XIX ст.: музика, архітектура, живопис.
- •25.Політична культура українських дворян першої половини XIX ст.
- •29. Соціальна культура суспільних верств другої половини XIX – початку XX ст.: поміщики, бюрократії, підприємці, селянство.
- •26. Культура українського селянства
- •27.Соціальні цінності інтелігенції 19-20ст
- •28. Видатні представники укр інтелектуальної еліти
- •29. Соціальна культура суспільних верств другої половини XIX – початку XX ст.: поміщики, бюрократії, підприємці, селянство.
- •30. Розвиток освіти 19-20 ст.
- •31. Експресіонізм, кубізм…
- •32. Розвиток науки 19-20 ст.
- •33. Українська література 19-20 ст.
- •34. Театральне мистецтво 19-20 ст.
- •35. Музичне мистецтво 19-20 ст.
- •36. Образотворче мистецтво 19-20 ст.
- •37.Ціннісні орієнтації українців в період неПу
- •38. Культурна революція та її наслідки
- •39. Політика українізації та її наслідки
- •40. Культура українців епохи сталінізму
- •41. Пит. Нац. Розвитку в сусп. Свідомості 1950-1980 рр.
- •42. Культ. Населення урср 1960-1980 рр.
- •43. Шістидесятники
- •44. Дисиденти
- •45. Культура українських земель у складі польщі, румунії…
- •46. Українська література 20-30 рр.
- •47. Освіта і наука 1920-1930 рр.
- •48. Театр та кіномистецтво радянської доби
- •49. Освіта і наука урср 1940-1980 рр.
- •50. Українська література 1940-1980 рр.
26. Культура українського селянства
У сусп. житті укр. села, як і в інших східнослов'янських народів, незв. на розвиток капіталізму, зберігалося багато елементів патріарх. відносин. Значне місце займала сусідська община-“громада”. Характерною була трад. Колект. форма праці - “толока”. Вона влашт. у вихідні та святкові дні, на добров. засадах і без оплати за вик. роботу. Частіше за все учасниками “толоки” були сусіди, родичі, куми. Викон. різні польові і домашні роботи. Після виконаної роботи накривався стіл, влашт. свято. У процесі розвитку сільс. общини виник інститут самовряд.. Це передусім “загальний схід” – заг. збори представників від усіх господарств. Заг. збори обир. старосту села, сотських, десятських. Якщо вони не справлялися зі своїми обов'язками, їх переоб. Дострок.. На всіх етапах свого існування сільс. громада здійсн. функції охорони і передачі традицій. Вона контрол. всі сторони життя селян, стеж. за збереж. морально-етичних і загальноприйн. правових норм. З розв. капітал. відносин вин-ють вуличні, радіальні, шнурові та інші види регулярних поселень, створених за проектами. У південній зоні, яка охоплює частину Слобожанщини, Таврію, узбережжя Чорного та Азовського морів, забудова велася перев. за проектами поміщиків або адміністрації і мала квартальну або гніздову форму планування. Крім багатодвірних поселень повсюдно були поширені й однодвірні – хутори. Сел. житло - хатина була глинобитною або зрубною, побіленою зсер. та зовні і склад. з двох або трьох приміщень. Бідняцька хатина була однокамерною. Підлогу робили з глини, чотирисхилий дах крили соломою, очеретом або гонтою. Сам процес будівництва хатини був цілим ритуалом, поклик. забезп. благополуччя сім'ї. Вел. увага приділялася вибору місця для будинку. З XIX ст. стали носити зшиті “спідниці”. У прохол. погоду носили безрукавки. Сорочка була прикраш. вишитим або тканим орнам. по коміру, подолу, на рукавах - місцях, де макс. відкритий доступ до тіла. Тобто орнам. виконував не тільки естетичну, але й оберегову функцію, захищаючи господарку одягу від злих духів, хвороб та ін. Жіноча сорочка взагалі вваж. найтаємничішим елементом одягу, особливо її поділ. Наприклад, вірили, що вишитим подолом можна зупинити відьму. Повитухи приймали дитину у поділ сорочки. Вишитою верхньою част. сорочки нареченої після ритуального умивання по черзі витиралися молоді. Осн. верхнім одягом жінок була свита або свитка з білого сукна. В основі шлюбу були “згода” – певна угода, яка укладалася між батьками та родичами молодого і молодої за посередництвом сватів. Шлюбна угода оформл. письмово, особливо коли молодим дарували земел. наділ. До ХIХ ст. укорінилося церковне освячення шлюбу, яке скрізь поєднувалося з традиційними звичаями й обрядами.
27.Соціальні цінності інтелігенції 19-20ст
Зіткнувшись із пасивн. уряду, інт. стала поступово перех-и від простого висунення проп-ій до самоорганізації й намагань мобілізувати суспільство з метою втілення цих пропо-ій, вдаючись при необхідності до революц. кроків. У Російській Україні інтелігенція виступала як за національний розвиток, так і за соціальну справедливість. Це було невдячне завдання. Чисельно менша, ніж відповідні верстви в інших частинах імперії, українська інтелігенція натикалася на великі перешкоди, встановлюючи контакти з неосвіченим і апатичним у своїй масі народом, якому вона прагнула допомогти. Ця двоєдина мета породжувала вдвоє більші проблеми й переслідування. Плутанину і розмежування серед українців викликало питання про те, на що слід звертати пильнішу увагу — на проблеми національні чи соціальні. Однак, попри болючі невдачі, український рух продовжував зростати, доки аж на початку XX ст. він був готовий поширитися поза межі своєї традиційно вузької соціальної бази. Ці піонери українського руху згуртували навколо себе більше десятка молодих українців, утворивши в столиці імперії так звану громаду. Аналогічні громади української інтелігенції до кінця століття слугуватимуть тиглями українського руху. Першочерговою турботою цієї групи було покращення долі українців і особливо селянства. Всі, за винятком Шевченка, зійшлися на тому, що в своїй діяльності громада має бути аполітичною й зосереджуватися на просвіті мас. Костомаров і Куліш уперто виступали за обмеження діяльності лише цариною культури, уникаючи всякого радикалізму, що викликав би гнів властей. Водночас нове покоління прибічників українства в Києві, що складалося переважно із студентів, також утворило громаду. Кияни, яких налічувалося кілька сотень, зосередили зусилля на розвитку мережі недільних шкіл для неписьменного селянства, також привабили нову категорію прибічників. На початку 1860-х років серед польської та спольщеної шляхти Правобережжя виділилася група студентів, сумління яких мучилося усвідомленням того, що їхній клас століттями гнобив селян, і які вирішили зблизитися з народом. Цю групу на чолі з Володимиром Антоновичем, що користувалася українською мовою, українським вбранням і трималася українських звичаїв, називали хлопоманами. Найгостріше відчували потребу в нових ідеях молодші члени київської громади. Один із них, Михайло Драгоманов. Метою, що її ставив перед Україною Драгоманов, було досягнення політичного та соціально-економічного статусу, подібного до статусу передових європейських країн. Драгоманов підкреслював, що істинний демократ повинен бути патріотом України, а істинний український патріот повинен бути демократом. Нове покоління українських діячів, які вже не вагалися щодо власної національної належності й гордо називали себе «національне свідомими українцями», войовничо вимагаючи для свого народу національних прав, політичної свободи й соціальної справедливості. Ці «нові» українці були переважно студентами. Конфлікти з урядом дедалі більше радикалізували студентів, викликали масові страйки солідарності по всій Україні та призвели до виключення з університету великого числа студентів, багато з яких дійшли висновку, що єдиним виходом для них було стати революціонерами.