- •1.Поняття ‘’Культура’’,методологія вивчення історії культури
- •2. Предмет і завдання курсу «Історія української культури»
- •3.Українська культура як історичний феномен: загальна характеристика.
- •4.Культурно-еволюційні процеси на території України в прадавні часи(до середини 1 тис. Н. Е.)
- •5.Матеріальні і духовні цінності населення Київської Русі. Язичництво. Прийняття християнства.
- •6. Вплив Візантії на культурні процеси в Русі.
- •7. Культурне життя Русі-України в XIII – першій половині XVII ст.
- •8. Ідеї гуманізму в Українській культурі XV – XVIII ст.
- •9. Українське культурно-національне піднесення другої половини XVI – першої половини XVII ст.
- •10. Вища освіта в Українських землях XVII – XVIII ст.
- •11.Соціально-побутова культура українців XVII – XVIII ст.
- •12. Освіта в середньовічній Україні: освітні заклади та суспільна значимість освіченості.
- •13. Розвиток наукових знань в українських землях XVII – XVIII ст.
- •14. Українське мистецтво XVII – XVIII ст.
- •15. Винекнення книгодрукування.
- •16. Вплив західноєвропейської реформації на культурно-релігійне життя українців в XVI – XVII ст.
- •17. Православна реформація в українських землях.
- •18. Вплив Української культури на культурно-освітні процеси в православному світі в XVII – XVIII ст.
- •19. Українська культура у цивілізіційному просторі XVII – XVIII ст.
- •20. Розвиток в українських землях культури барокко.
- •22. Українська художня література кінця XVIII – першої половини XIX ст.
- •23. Творчість т.Г.Шевченка Рання творчість
- •Період «Трьох літ»
- •Період заслання
- •Творчість останніх років життя
- •24. Мистецтво першої половини XIX ст.: музика, архітектура, живопис.
- •25.Політична культура українських дворян першої половини XIX ст.
- •29. Соціальна культура суспільних верств другої половини XIX – початку XX ст.: поміщики, бюрократії, підприємці, селянство.
- •26. Культура українського селянства
- •27.Соціальні цінності інтелігенції 19-20ст
- •28. Видатні представники укр інтелектуальної еліти
- •29. Соціальна культура суспільних верств другої половини XIX – початку XX ст.: поміщики, бюрократії, підприємці, селянство.
- •30. Розвиток освіти 19-20 ст.
- •31. Експресіонізм, кубізм…
- •32. Розвиток науки 19-20 ст.
- •33. Українська література 19-20 ст.
- •34. Театральне мистецтво 19-20 ст.
- •35. Музичне мистецтво 19-20 ст.
- •36. Образотворче мистецтво 19-20 ст.
- •37.Ціннісні орієнтації українців в період неПу
- •38. Культурна революція та її наслідки
- •39. Політика українізації та її наслідки
- •40. Культура українців епохи сталінізму
- •41. Пит. Нац. Розвитку в сусп. Свідомості 1950-1980 рр.
- •42. Культ. Населення урср 1960-1980 рр.
- •43. Шістидесятники
- •44. Дисиденти
- •45. Культура українських земель у складі польщі, румунії…
- •46. Українська література 20-30 рр.
- •47. Освіта і наука 1920-1930 рр.
- •48. Театр та кіномистецтво радянської доби
- •49. Освіта і наука урср 1940-1980 рр.
- •50. Українська література 1940-1980 рр.
34. Театральне мистецтво 19-20 ст.
Потреба у національному театрі саме в цей період викликалась зрілістю нації, духовними патріотичними запитами народу. Переслідуваний шовіністичною політикою царського уряду, позбавлений права на життя і розвиток горезвісними указами і розпорядженнями, український театр переживав тяжкі часи. Від переслідування українського театру царський уряд перейшов до цілковитої його заборони. Доходило до того, що українські народні пісні на концертах виконувалися французькою мовою. Цензурні правила обмежували тематику українських п’єс. Зміст п’єс міг торкатися селянського побуту, кохання, але ні в якому разі — соціальних проблем. Заборонялося відображати на сцені історичні події, які нагадували б про колишні «вольності» українського народу і його боротьбу за незалежність. Вважалося неприпустимим, щоб поміщик, інтелігент або чиновник розмовляв українською мовою, у п’єсах ці персонажі мусили розмовляти лише російською. Не допускалася також на сцену перекладна драматургія. В останню третину ХІХ ст. видатних успіхів досяг професійний український реалістичний театр, який виник, швидко розвинувся і затвердився у духовному житті України саме в цей період. Переважно з різночинних кіл українського суспільства східних і західних земель у професійний український театр прийшло багато талановитих акторів. Їх не лякали ні постійні урядові утиски та переслідування, ні матеріальні складнощі. Видатні українські діячі розуміли, що для успішного розв’язання прогресивних суспільних завдань часу треба, передусім, глибоко і всебічно знати життя народу, його думи, уболівання. У кращих драматичних творах та постановках драматурги, які, водночас, були режисерами і акторами, розкривали типові соціальні явища дійсності. Після Емського указу (1876 р.) театральне життя в Україні практично завмирає, бо українські вистави були заборонені. У 80-х роках губернатори отримали право давати дозвіл на українські вистави і театральна справа в Україні пожвавлюється. Оскільки цензура не дозволяла ставити п’єси ні іноземного класичного репертуару, ні на історичну тематику, основну увагу драматурги звертали на сільський побут і окремі явища народного життя. Рідне слово і пісня, які звучали зі сцени, були важливим чинником формування національної самосвідомості. Але життя вимагало більш реалістичного, соціально-правдивого втілення образів на сцені. На вимогу часу кінець ХІХ ст. позначений в українській театральній культурі розвитком реалістично-побутового напряму з елементами етнографізму. Вагомий внесок в оновлення репертуару зробили М.Кропивницький, М.Старицький. І.Карпенко-Карий. У драматургічній спадщині М. Кропивницького більше 400 п’єс. Переважно його твори показують селянське життя у світлі родинно-побутових відносин. Є у нього і п’єси з життя інтелігенції. Старицькому як драматургові й особливо режисерові належить провідна роль в організаційно-творчому становленні музично-драматичного жанру — самостійного в українському театральному мистецтві. Ніколи до нього не набував цей жанр таких сталих професіональних форм і високих художніх якостей. Ідея наближення театру до народу весь час не залишала Карпенка-Карого і підштовхнула його на вироблення спеціального статуту театрального товариства, яке б їздило по селах з добірним репертуаром і міцним акторським ансамблем. На жаль, за тих умов здійснити цю ідею йому не пощастило.