- •1.Поняття ‘’Культура’’,методологія вивчення історії культури
- •2. Предмет і завдання курсу «Історія української культури»
- •3.Українська культура як історичний феномен: загальна характеристика.
- •4.Культурно-еволюційні процеси на території України в прадавні часи(до середини 1 тис. Н. Е.)
- •5.Матеріальні і духовні цінності населення Київської Русі. Язичництво. Прийняття християнства.
- •6. Вплив Візантії на культурні процеси в Русі.
- •7. Культурне життя Русі-України в XIII – першій половині XVII ст.
- •8. Ідеї гуманізму в Українській культурі XV – XVIII ст.
- •9. Українське культурно-національне піднесення другої половини XVI – першої половини XVII ст.
- •10. Вища освіта в Українських землях XVII – XVIII ст.
- •11.Соціально-побутова культура українців XVII – XVIII ст.
- •12. Освіта в середньовічній Україні: освітні заклади та суспільна значимість освіченості.
- •13. Розвиток наукових знань в українських землях XVII – XVIII ст.
- •14. Українське мистецтво XVII – XVIII ст.
- •15. Винекнення книгодрукування.
- •16. Вплив західноєвропейської реформації на культурно-релігійне життя українців в XVI – XVII ст.
- •17. Православна реформація в українських землях.
- •18. Вплив Української культури на культурно-освітні процеси в православному світі в XVII – XVIII ст.
- •19. Українська культура у цивілізіційному просторі XVII – XVIII ст.
- •20. Розвиток в українських землях культури барокко.
- •22. Українська художня література кінця XVIII – першої половини XIX ст.
- •23. Творчість т.Г.Шевченка Рання творчість
- •Період «Трьох літ»
- •Період заслання
- •Творчість останніх років життя
- •24. Мистецтво першої половини XIX ст.: музика, архітектура, живопис.
- •25.Політична культура українських дворян першої половини XIX ст.
- •29. Соціальна культура суспільних верств другої половини XIX – початку XX ст.: поміщики, бюрократії, підприємці, селянство.
- •26. Культура українського селянства
- •27.Соціальні цінності інтелігенції 19-20ст
- •28. Видатні представники укр інтелектуальної еліти
- •29. Соціальна культура суспільних верств другої половини XIX – початку XX ст.: поміщики, бюрократії, підприємці, селянство.
- •30. Розвиток освіти 19-20 ст.
- •31. Експресіонізм, кубізм…
- •32. Розвиток науки 19-20 ст.
- •33. Українська література 19-20 ст.
- •34. Театральне мистецтво 19-20 ст.
- •35. Музичне мистецтво 19-20 ст.
- •36. Образотворче мистецтво 19-20 ст.
- •37.Ціннісні орієнтації українців в період неПу
- •38. Культурна революція та її наслідки
- •39. Політика українізації та її наслідки
- •40. Культура українців епохи сталінізму
- •41. Пит. Нац. Розвитку в сусп. Свідомості 1950-1980 рр.
- •42. Культ. Населення урср 1960-1980 рр.
- •43. Шістидесятники
- •44. Дисиденти
- •45. Культура українських земель у складі польщі, румунії…
- •46. Українська література 20-30 рр.
- •47. Освіта і наука 1920-1930 рр.
- •48. Театр та кіномистецтво радянської доби
- •49. Освіта і наука урср 1940-1980 рр.
- •50. Українська література 1940-1980 рр.
45. Культура українських земель у складі польщі, румунії…
В 20-30-х рр. на Західній Україні соціальні суперечності, моральна деградація і виродження виявилися особливо рельєфно. Західноукраїнське населення було позбавлено державної підтримки у розвитку освіти, науки, мистецтва. Проводилась політика денаціоналізації з метою знищити українську культуру, мову і національність взагалі. Навіть назву Західної України замінили на «Східну Малопольщу». Урядові кола Польщі запроваджували дискримінаційні заходи в галузі освіти і культури, закривали українські школи, культурні заклади, припинялися україномовні видання, переслідували українську літературу та мову. Під гаслом чистки суспільства від «гайдамацького елементу» розпочалося масове звільнення українських робітників, зміщення з різних посад української інтелігенції.
Уряд Польщі практикував масове переселення вчителів-українців вглиб Польщі і насаджував у школах Західної України польських учителів-шовіністів. Польська мова стала офіційною урядовою мовою на окупованих землях, в усіх установах та навчальних закладах. Український селянин чи робітник не мав права звернутися рідною мовою в суд або будь-який інший державний заклад.
31 липня 1924 р. польський уряд прийняв ганебний «кресовий» шкільний закон. Згідно з цим законом вживання української мови в школах практично заборонялося. Дітей українців у полонізованих школах шляхом морального, а то й фізичного примусу змушували називати себе поляками, що живуть на польській землі. Дітям українських трудящих доступ до навчання у ВНЗ був закритий. По-перше, через великі кошти на навчання, а, по-друге, взагалі українці не допускалися до навчання.
Але, водночас, не припинялися намагання розвивати національну освіту. В 1921 р. представники демократичної громадськості створили у Львові таємний Український університет і Вищу технічну школу. Після державного перевороту в 1926 р. ці заклади були розігнані, а майно конфісковане. Протягом 20-х рр. польський уряд поступово ліквідував усі відділення культурно-національного товариства «Січ». Але на той час в Україні вже існували нелегально сили різної політичної орієнтації, які проголошували гасла захисту інтересів українського народу Важливу роль у культурному житті відігравала преса. Літературним центром національного табору був «Вісник» Д. Донцова, до нього примикав уніатський часопис «Дзвони». Продовжувалося українське книговидання.
Претендувала на визначальну роль в історико_культурному процесі греко-католицька церква. Релігія, на думку її теоретиків,— це важливий атрибут культури, бо вона обстоює вищі, духовні, неземні цінності. Церква продовжувала сприяти збереженню української мови, культури, народних звичаїв. У 1922 р. керівництво греко-католицької церкви підписало звернення «До всього культурного світу», в якому засуджувалася антиукраїнська політика польського уряду.
На Заході України в 20-30 рр. були сконцентровані значні мистецькі сили. У Львові
працювали художники П. Холодний, О. Архипенко, К. Мацкевич, графіки М. Бутович, Р. Лісовський, П. Ковжун. У Львові існували власні українські мистецькі об’єднання: Гурток діячів українського мистецтва, Союз українських митців, Асоціація незалежних українських митців. Працювали у Львові й визначні музиканти, композитори — С. Людкевич, В. Барвінський; розвивалася театральна справа.