61. Бернська Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (англійською - від 1979 року набула чинності першого червня 1982-го.

Зараз конвенція підписана 39-ма державами, що входять до Ради Європи, а також Європейським Союзом, Монако, Буркіна-Фасо, Марокко, Тунісом та Сенегалом. Алжир, Білорусь, Боснія і Герцеговина, Кабо-Верде, Ватикан та Росія є країнами, котрі не підписали конвенцію, та мають статус спостерігача на засіданнях її виконавчого комітету. Україна ратифікувала із застереженнями.

Мета конвенції полягає в наступному:

Збереженні дикої флори та фауни та їхніх природних місцеперебувань;

Заохоченні співпраці між державами в галузі охорони природи;

Моніторингу та контролі стану вразливих видів та видів, що знаходяться під загрозою зникнення;

Допомозі в виданні законодавчих актів та проведенні наукових досліджень з охорони природи.

У 1998 під егідою Бернської конвенції було створено так звану "Смарагдову мережу" територій особливого природоохоронного значення (Areas of Special Conservation Interest, ASCIs) на теренах країн - членів конвенції, котрі керуються програмою "Natura 2000" Європейського Союзу.

Ця програма також здійснює моніторинг та контроль стану видів, що знаходяться під загрозою зникнення, та надає допомогу в законодавчій та науковій сферах.

62. Рамсарська конвенція (повна назва «Рамсарська конвенція про водно-болотяні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів», була підписана в 1971 році у місті Рамсар, Іран, у подальшому були внесені правки у 1987 р. у місті Реджайна, Саскачеван, Канада.

Рамсарська конвенція є першою глобальною угодою з охорони та збереження природних ресурсів. Її назва відображає початкову мету угоди − зберегти водно-болотяні угіддя, як середовище для водоплавних птахів. Поступово мету Конвенції було розширено і зараз вона охоплює всі аспекти збереження та збалансованого використання водно-болотяних екосистем, цінних для збереження біологічного різноманіття та забезпечення існування людини.

Мета конвенції - припинити втрати водно-болотяних угідь та зберігати існуючі. Завданням конвенції є привернути увагу до проблем водно-болотяних угідь та раціонального використання ресурсів.

Конвенція містить законодавчі норми щодо збереження водно-болотяних угідь. Конвенцію підписали 156 країн - Договірних сторін Конвенції. Керівним органом Конвенції є Конференція Договірних сторін, яка проводить свої наради один раз на три роки.

Згідно із Конвенцією під водно-болотяними угіддями розуміють райони маршів‚ боліт, драговин, торфовищ або водойм − природних або штучних‚ постійних або тимчасових‚ стоячих або проточних‚ прісних‚ солонкуватих або солоних‚ включаючи морські акваторії‚ глибина яких не перевищує шість метрів. У Конвенції водоплавними птахами визнаються птахи, які екологічно залежать від водно-болотяних угідь. Для визначення угідь, які можуть бути заявлені до спеціального Переліку водно-болотяних угідь міжнародного значення, розроблені критерії, серед яких: типовість та унікальність екосистем для біогеографічного регіону, цінність угіддя для підтримання біологічного різноманіття регіону, існування ендемічних, рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, місце регулярного перебування понад 20 тис. водних птахів, або важливе місце для нересту, нагулу і зимівлі місцевих видів риб тощо. Кожна країна – Договірна сторона Конвенції має заявити до Переліку водно-болотяних угідь міжнародного значення принаймні одне своє угіддя і взяти його під охорону.

63. Конвенція про збереження мігруючих ви¬дів диких тварин (Боннська конвенція). Конвенція була започаткова¬на в Стокгольмі в 1972 році, однак прийнята в Бонні (Німеччина) в 1979 році, але набрала чинності лише в 1983 році, в Україні чинна з 1999 року. Нині сторонами конвенції є близько 50 країн світу, які зо¬бов'язалися співпрацювати і сприяти здійсненню досліджень, забезпе¬чувати збереження, регулювання та використання мігруючих видів ди¬ких тварин. Боннська конвенція складається з 20 статей і двох додатків. Додаток І включає перелік мігруючих видів, що знаходяться під загрозою зникнення, а додаток II - перелік мігруючих видів, про які ще немає домовленості між країнами щодо механізмів їх збереження, регулювання та використання.

Функціонування даної конвенції забезпечується Програмою охо¬рони довкілля ООН (ЮНЕП). З 1995 року в рамках конвенції однією з головних є Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно- болотних птахів, до якої Україна приєдналася в 2002 році, а також достатньо важливою є Угода про збереження кажанів в Європі, до якої Україна приєдналася в 1999 році.Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (Рамсарська конвенція) була прийнята 2 лютого 1971 року в місті Рамсар (Іран). Кожна країна-член конвенції має заявити до Пере¬ліку водно-болотних угідь міжнародного значення принаймні одне своє угіддя і взяти його під охорону. Рамсарський стратегічний план дій на 2003-2008 роки передбачає такі головні природоохоронні заходи: ін¬вентаризація угідь, удосконалення законодавства, збалансоване вико¬ристання, відновлення, відтворення, менеджмент і екомоніторинг угідь, екологічна експертиза й освіта, а також інші заходи. Відповідно до цьо¬го наша держава вже зараз готує Національну стратегію збереження водно-болотних угідь України.

65. Головною і першою вагомою причиною виникнення концепції ста¬лого розвитку було значне погіршення стану навколишнього природно¬го середовища на планеті під антропогенним впливом. Основними за¬грозливими наслідками впливу діяльності людини на довкілля є: глобальні зміни клімату, руйнування озонового шару, кислотні дощі, накопичення в ґрунтах токсичних відходів важких металів та пестици¬дів, загроза біорізноманіттю та біозагроза, забруднення радіонукліда¬ми. Іншою причиною появи даної концепції було погіршення економіч¬них і соціальних умов у багатьох країнах світу, зростання чисельності населення, яке проживає в умовах злиднів.

Однак повністю принципи та шляхи реалізації сталого розвитку були задекларовані на Конференції ООН в Ріо-де-Жанейро 3-14 черв¬ня 1992 року. Тому ця офіційна загальнопланетарна ідеологія саме звідси бере свій початок. На цій конференції були сформульовані 27 принципів сталого розвитку. Тоді ж був прийнятий дуже важливий про¬грамний документ "Порядок денний на XXI століття", в якому говорить¬ся: "Людство здатне зробити розвиток сталим - забезпечити, щоби він задовільняв потреби сучасного, не піддаючи ризику здатність наступ¬них поколінь задовільняти свої потреби". Цей документ складається з чотирьох розділів та 40 глав, в яких подано глибокий аналіз проблеми сталого розвитку. Другий розділ є "екологічним", містить 14 глав і відо¬бражає глобальні екологічні проблеми планети: знищення лісів, висна¬ження родючих ґрунтів, розширення площі пустель. Розглядаються заходи, які запобігають забрудненню повітря й води, знищенню рибних ресурсів, сприяють безпечному поводженню з токсичними відходами. Виходячи з цього, основними двома принципами сталого розвитку є: Сталий розвиток неможливий без гармонійного поєднання загаль¬нонаціональних та регіональних інтересів. На регіональному рівні ста¬лий розвиток передбачає розроблення соціально-економічних та еко¬логічних програм розвитку територій, формування місцевих бюджетів з урахуванням пріоритетності цілей і завдань сталого розвитку, реаліза¬цію комплексу заходів збалансованого розвитку регіонів.

67. Екологічна стежка — пізнавально-туристична стежка. Облаштовані і особливо охоронювані прогулянково-пізнавальні маршрути, створювані з метою екологічної просвіти населення через встановлені за маршрутом інформаційні стенди. Зазвичай такі стежки прокладають по зонах організованого туризму, національних парків, ландшафтним заповідникам.

Іншими словами, мета створення стежки – навчання і виховання відвіду-

вачів.

З одного боку, завданням стежки є своєрідний “природознавчий лікнеп”, тобто роз-ширення кругозору екскурсантів стосовно об’єктів, процесів і явищ довкілля, з іншого,– навчити бачити, помічати різні прояви антропогенних чинників, які можна спостерігати в зоні маршруту стежки, та вміти комплексно оцінювати ці результати дії людинина довкілля.

Третє, зрештою, провідне завдання екологічних стежок, зокрема, в межах національного парку, – сприяти вихованню екологічної культури поведінки особистості як частини загальної культури взаємин людей один з одним і ставлення людини до природи

68-69. Розробка режиму охорони об’єктів та територій ПЗФ є невід'ємною складовою природоохоронних заходів. Режим охорони, який запроваджується на об’єктах і територіях ПЗФ, визначається природоохоронними та іншими завданнями території, що має охоронятися. Ці завдання, в свою чергу, визначаються поняттям, яке має назву пріоритет охорони (або cозологічний пріоритет). Пріоритетом охорони називається та ознака природних комплексів (певні територіальні об’єкти, компоненти ландшафту, природні процеси тощо), заради збереження, відновлення або створення якої вводиться конкретний режим.

Розрізняють дві основні групи пріоритетів охорони: пріоритети захисту території та пріоритети збереження. Площі, на яких пріоритетом є захист природних об’єктів, називаються територіями (ділянками) протекційної охорони, а площі, де пріоритетом є їх збереження, - територіями (ділянками) консерваційної охорони^*.

На територіях з пріоритетом захисту (території протекційної охорони) охороняються всі природні процеси та об'єкти. Тут не надається перевага охороні певної складової природних комплексів чи певного їх стану. Заходи охорони таких територій полягають у мінімізації антропогенних впливів на територію, навмисні регуляційні заходи не здійснюються. На територіях з пріоритетом збереження (території консерваційної охорони) як пріоритетні можуть виділятися дуже різні об'єкти, природні процеси або їх сукупність. Такими пріоритетами можуть бути, наприклад, окремі біологічні види або певні рослинні угруповання, які ми хочемо зберегти. Окрему групу пріоритетів консерваційного типу становлять пам'ятки культури (архітектури, історії, археології тощо).

На значних площах природно-заповідних територій (наприклад, у більшості заказників), крім природоохоронних завдань, які можуть мати як протекційний, так і консерваційний характер, ставляться ще й господарські завдання, які також враховуються при розробці режиму охорони.

У деяких випадках, зокрема, для активного відновлення природних комплексів, корисним є формулювання тимчасових завдань (пріоритетів). Прикладами можуть бути підвищення рівня ґрунтових вод, що необхідно для ренатуралізації болотних масивів, зниження участі інтродуцентів у деревостані, формування деревостану певної будови з лісових культур. Тимчасові пріоритет і режим відрізняються від постійних тим, що при виконанні певної умови їх дія припиняється. В наведених вище прикладах умовою припинення дії тимчасового пріоритету можуть бути досягнення необхідної глибини залягання рівня ґрунтових вод, зниження участі інтродуцентів до певного рівня, а у випадку відновлення деревостану через лісові культури – досягнення культурами певного віку, наприклад 40 років.

Запитання ПЗС до іспиту

1.Етапи історичного розвитку заповідної справи на Поділлі.

2.Історичні етапи розвитку природно-заповідної справи в Україні.

3.Історія ідеології природно-заповідної справи та їх коротка характеристика.

4.Об'єкти заповідної справи (матеріальні та ідеальні).

5.Структура заповідної справи як навчальної дисципліни.

6.Роль природно-заповідної мережі України.

7.Поняття про категорії природно-заповідного фонду.

8.Національна класифікація категорій ПЗФ.

9.Міжнародна класифікація категорій ПЗФ.

10.Функціональна класифікація категорій ПЗФ.

11.Охарактеризуйте законодавчу базу ПЗС.

12.Розкрийте поняття про правовий режим територій та об'єктів ПЗФ та які існують вимоги до режиму окремих територій і об'єктів ПЗФ.

13.Особливості земельних правовідносин законодавства про ПЗФ.

14.Форми прав власності на категорії ПЗФ.

15.Засади форм власності на рослинні і тваринні об'єкти ПЗФ.

16.Сутність резервування та необхідність резервування в Україні.

17.Принципи резервування.

18.Державні заходи у сфері резервування.

19.Резервування як основа заповідання.

20.Характеристика правових документів Укра'їни щодо резервування.

21.Сучасна криза резервування в Україні.

22.Виділення природних територій під заповідання.

23.Підготовка клопотання про створення природно-заповідної території.

24.Механізм створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

25.Оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

26.Роль науки у створенні природно-заповідних територій.

27.Роль громадськості у створенні природно-заповідних територій.

28.Міжнародний досвід створення природоохоронних територій.

29.Теорії заповідної геосозології. Характеристика ідеології сакрального заповідання.

30.Характеристика ідеології поресурсного заповідання.

31.Характеристика ідеології класичного заповідання.

32.Поняття про систему ПЗФ.

33.Вимоги до системи природно-заповідного фонду.

34.Принципи та підходи до формування системи природно-заповідного фонду.

35.Поняття про мережу природно-заповідних територій.

36.Відмінні риси системи і мережі природно-заповідних територій

37.Мережа природно-заповідних територій України.

38.Мережа транскордонних природно-заповідних територій.

39.Мережа територій світової природної спадщини в Україні.

40.Мережа штучно створених територій природно-заповідного фонду.

41.Національна екомережа України: основні поняття і засоби формування.

42.Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки.

43.Функції природно-заповідних територій.

44.Функції штучно створених територій природно-заповідного фонду.

45.Поняття про природоохоронне впорядкування.

46.Режимні зони природно-запо'відних територій.

47.Концепція збалансованого розвитку.

48.Ведення кадастру природно-заповідного фонду.

49.Рекреаційне використання природно-заповідного фонду.

50.Основні напрями наукових досліджень на природно-заповідному фонді. Коротко охарактеризувати кожен з напрямків.

51.Програма Літопису природи.

52.Екопросвітня діяльність установ природно-заповідного фонду.

53.В чому полягає необхідність реформування природно-заповідної справи?

54.Служба охорони та екологічний контроль.

55.Менеджмент заповідних територій - біосозологічні засади. Поняття про менеджмент-план,

56.Режим охорони в заповідних об'єктах (поняття режиму, шляхи забезпечення режиму збереження, поняття пріоритету охорони).

57.Вкажіть основні відмінності між природними та біосферними заповідниками та наведіть приклади.

58.Вкажіть особливості Лісового кодексу України

59.Вкажіть особливості Закону України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі Укра'їни на 200-2015 роки'" (Умови програми в Україні, основні передбачені заходи, проектування екомережі, режим використання території екологічної мережі).(див 42)

60.Міжнародне співробітництво у галузі охорони природи

61.Вкажіть особливості Конвенції про охорону дикої флори та фауни та природних середовищ існування (головні завдання та зобов'язання, хар-ка додатків).

62.Вкажіть особливості Конвенції про водно-болотні угіддя (де прийнято, головні завдання, критерії до відбору, приклади угідь з Укра'їни).

63.Вкажіть особливості Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (мета, завдання, ключові Угоди - кажани, афро-євразійські водно-болотні птахи).

64.Біосферне значення природно-заповідних територій (ПЗТ)(див 6)

65.Поняття про «ідею сталого розвитку» та її основні показники.

66.Відмінні риси системи і мережі природно-заповідних територій.(див 36)

67.Етапи формування екологічної стежки.

68.Розкрийте поняття созологічного пріоритету та його груп.

69.Основні пріоритети ПЗС.

70.Природно-заповідний фонд (ПЗФ) – як національне надбання. (див 6)

*