Стан та шляхи формування перспективної системи при­родно-заповідних територій:

Інвентаризація біотичного та ландшафтного різнома-ніття природно-заповідних територій:

Екологічна оцінка стану природно-заповідних територій:

Шляхи, методи та засоби збереження екосистем і біоріз­номаніття:

51. Ведення Літопису природи у заповідниках та наці­ональних природних парках України передбачене Законом України “Про природно-заповідний фонд України”, в якому визначено, що основ­ною формою узагальнення результатів наукових досліджень та спо­стережень за станом і змінами природних комплексів, виконаних у природних заповідниках, біосферних заповідниках, національних при­родних парках є їх Літописи природи, тобто описи і матеріали яких ви­користовуються для оцінки стану навколишнього природного середо­вища, розроблення заходів щодо охорони й ефективного використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Головним завданням Літопису природи є проведення інвентари­зації флори, рослинності та фауни. Для флори встановлюється її склад, для рослинності - склад, будова фітоценозів, основні едифіка­тори та домінанти, вивчаються рекреаційні зміни, для фауни - чисель­ність фонових видів ссавців, птахів, тварин, риб, плазунів, земновод­них та наземних безхребетних. У рамках програми здійснюється еко­логічний моніторинг фонових і рідкісних видів і фауністичних угрупо­вань. Щороку в Літопис природи вміщуються списки видів, виявлених при дослідженнях поточного року із різних груп біоти, детально відмі­чається точне місцезнаходження і ставиться дата зустрічі.

52. Основні напрями діяльності ПЗУ в галузі екологічної освіти

1. Формування на базі ПЗУ регіональних, національних та міжнародних центрів підготовки кадрів в сфері екологічної освітньо-виховної роботи.

2. Ведення пропагандистської діяльності, особливо через видання праць з проблем заповідної справи.

3. Учбова, науково-дослідна практична та методична робота з учнівською та студентською молоддю шляхом формування та виконання спільних екологоосвітніх програм, проектів, угод, планів-заходів з різними установами та організаціями природоохоронного спрямування.

4. Організація масових еколого-освітніх заходів.

5. Співпраця з громадськими та міжнародними еколого-освітніми організаціями.

Природоохоронна пропаганда

1. Основними напрямами пропагандистської діяльності ПЗУ можуть бути:

-ознайомлення з нормативно-правовими актами в галузі заповідної справи;

-пропаганда ролі й місця заповідної справи в рішенні актуальних наукових, науково-обгрунтованих господарських завдань збереження, використання та відновлення природних ресурсів, навколишнього природного середовища в цілому та інших заходів з охорони природи;

-розповсюдження екологічних, біологічних, географічних, краєзнавчих, природознавчих знань про природоохоронні об'єкти;

-інформування про охорону рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин.

2. Природоохоронна пропаганда має бути направлена на вирішення завдань не лише самого природно-заповідного об'єкта, але й екосистем регіону, охоплювати всі верстви населення від дошкільних закладів до організацій у галузі охорони природи, і здійснюватись з урахуванням вимог режиму природно-заповідних територій.

3. Природоохоронні знання поширюються через засоби масової інформації, музеї, бібліотеки та друковані видання, рекламу.

4. Періодичні видання потрібно використовувати для проведення дискусій навколо найбільш складних і актуальних проблем та питань, котрі потребують вирішення через влаштування круглих столів, вікторин, конкурсів. Доцільним є публікування екологічних кросвордів, гуморесок, карикатур; проведення спеціалізованих екопрограм, розрахованих на різні категорії слухачів. Для оперативного інформування готуються прес-релізи невеликого розміру (1-2 сторінки).

План пропагандистської діяльності має бути обгрунтованим, цілеспрямованим, може включати: перелік конкретних заходів, терміни, виконавців, направлення впливу і передачі інформації; інформаційно-технічне забезпечення. Потрібно виконувати плани заходів. План

пропагандистської роботи може включати такі заходи: постійно діючі

та пересувні виставки, фотостенди, тематичні лекції, екскурсії.

Видавнича діяльність як засіб пропаганди включає: видання спеціальних буклетів, наборів листівок, пам'ятних вимпелів, наклейок, значків, календарів, плакатів, рекламних проспектів, путівників та іншого. При підготовці матеріалів не варто подавати точні відомості про місця зростання і перебування рідкісних видів, акцентувати увагу на споживчих властивостях рослин тощо.

53. Проблеми реформування. Законодавство України про природно- заповідний фонд, міжнародні зобов’язання держави, результати новітніх наукових досліджень, а також сучасні європейські та світові тенденції заповідання свідчать про необхідність уточнення деяких основних по­ложень концептуальних та правових засад розвитку природно- заповідної справи у нашій державі, і разом з тим про поглиблення та прискорення тих процесів, які вже зарекомендували себе позитивно і відповідають сучасним міжнародним пріоритетам. Для реформування природно-заповідної справи є всі необхідні нормативні й інституційні можливості системи природно-заповідного фонду, наукових, освітніх та інших установ. Інституційні можливості системи природно-заповідного фонду України достатньо багатогранні. Вони дозволяють задіяти всі гілки влади та широкі верстви населення. Однак виникають потреби у реформуванні цих ресурсів.

Пріоритети розвитку. Основними пріоритетами перспективного розвитку природно-заповідної справи як галузі збереження біорізнома- ніття є:

• термінове резервування залишків найбільш цінних природних територій;

• формування національної екологічної мережі, створен­ня нових і розширення меж існуючих заповідників та національних природних парків у терміни,

• прийняття стратегії і програми розвитку природно-заповідної справи в Україні на основі реформування існуючої системи охорони біорізноманіття на засадах світових стандартів, високого професіона­лізму та інноваційного світогляду, зокрема приведення категорій при­родно-заповідного фонду України у відповідність до вимог класифікації категорій охоронних територій МСОП та розроблення державних стан­дартів на кожну категорію;

54. Екологічний контроль – це діяльність відповідних суб'єктів, спрямована на забезпечення додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями, громадянами. Екологічний контроль є важливим правовим засобом забезпечення раціонального природокористування і охорони довкілля. Окремі аспекти контрольної функції проявляються при здійсненні інших напрямів державного управління, наприклад екологічної експертизи, ліцензування, нормування тощо, однак в цих випадках вони здійснюються лише побіжно. В окремих поресурсових кодексах в розділи, що регулюють контроль в галузі використання і охорони відповідних об'єктів, включені статті про моніторинг (глава 5 Водного кодексу України), що є не обґрунтовано. Моніторинг виступає самостійною функцією управління, яка позбавлена контрольного «забарвлення», державно-владного примусу.

Об'єктами екологічного контролю є: стан довкілля і його компонентів, виконання заходів щодо охорони довкілля з боку при-родокористувачів, забезпечення заходів екологічної безпеки, дотримання екологічного законодавства, екологічних норм, правил і нормативів.

В залежності від системи органів, які здійснюють екологічний контроль, можна розрізняти такі його види: державний, виробничий, відомчий, самоврядний, громадський.

Державний екологічний контроль здійснюють спеціально уповноважені державні органи; він має надвідомчі функції; покликаний контролювати діяльність суб'єктів всіх форм господарювання; допускає можливість застосування до порушників заходів державного примусу. Основні функції державного екологічного контролю покладені на Державну екологічну інспекцію, що діє в складі Мінприроди та інші спеціальні підрозділи Мінприроди України: Державну екологічну інспекцію Азовського моря, Державну Азово-Чорноморська екологічну інспекцію, Державну екологічну інспекцію з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря

Державна служба заповідної справи є урядовим органом державного управління, яка діє у складі Мінприроди і підпорядковується йому.