45

Зміст

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. НАУКОВО-МЕТОДИЧ НІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ТУРИСТИЧНИХ РЕСУРСІВ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 5

1. Історія вивчення туризму в Україні 5

2. Класифікація туристичних ресурсів 9

3. Конкурентні позиції області на туристичному ринку України 13

РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ТУРИСТИЧНИХ РЕСУРСІВ 16

2.1. Природно-рекреаційні туристичні ресурси 16

2.2. Культурно-історичні туристичні ресурси Київської

області 19

2.3. Етнічні туристичні ресурси 23

ВИСНОВКИ 28

ДОДАТКИ 34

Додаток А. Майдан Незалежності, Хрещатик, Київ 35

Додаток Б. Софіївська площа, Київ 36

Додаток В. Жіночий Покровський Монастир

37

Додаток Г. Голосіївська пустинь (Голосіївський ліс) 38

Додаток Д. Совські ставки (Деміївка) 39

Додаток Е. Церква Андрія Первозданного 40

Додаток Є. Собор Святого Миколая 41

Додаток Ж. Карта Київа 42

Додаток К. Конкурентні позиції областф на туристичному ринку України 43

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. Нині туризм визнано одним з найприбутковіших видів бізнесу. Сюди вкладають понад 10% інвестицій. Щоденні туристичні витрати складали в 2007 р. понад 2,5 млрд. дол. США.

Невід’ємною складовою світового туристичного процесу є вітчизняна туристична галузь. В умовах розбудови української держави туризм може і повинен стати дієвим засобом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до державного бюджету, однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення до пізнання тієї історико-культурної спадщини, яку залишили нам попередні покоління.

Невипадково вперше в історії України Верховною Радою проголошено туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної економіки та культури. Визнанням ролі та місця України у світовому туристичному співтоваристві стало її обрання до складу Виконавчої ради Всесвітньої туристичної організації – керівного органу цієї міжнародної установи, структурного підрозділу ООН. Це дозволить нашій країні активніше інтегруватися в міжнародний туристичний простір і сприятиме розвитку в Україні різноманітних видів туризму, підвищенню економічної ефективності та посилання соціального спрямування в галузі.

Одним з перспективних регіонів для розвитку туризму є Київська область. Проте, туристичні можливості Київщини ще не достатньо вивчені у вітчизняній науковій літературі.

Саме це і спонукало автора обрати темою курсової роботи «Туристичні ресурси Київської області».

Об’єктом курсової роботи є туристичні ресурси Київської області.

Предметом курсової роботи - виступають природні, культурно історичні, етнічні та інфраструктурні ресурси Київської області, їх територіальна структура та територіальне поширення.

Метою курсової роботи є дослідження туристичних ресурсів Київської області.

Досягнення поставленої мети здійснювалося через постановку і вирішення наступних завдань:

1. Історія вивчення туризму в Україні.

2. Розробити класифікацію туристичних ресурсів.

3. Дослідити конкурентні позиції області на туристичному ринку України.

4. Продемонструвати сприятливі територіальні умови для розвитку рекреаційної галузі Київської.

5. Дослідити оздоровчі ресурси Київської.

6. Проаналізувати культурно-історичні пам’ятки, в архітектурі яких поєднуються стилі і традиції місцевої та західноєвропейської культури.

7. Показати роль християнської віри у дотримані традицій, культур і мові київчан.

8. Охарактеризувати етнічні туристичні ресурси.

9. Узагальнити туристичні ресурси Київської області.

Методи курсової роботи. В курсовій роботі використовувалися як загальнонаукові (системний підхід, структурний аналіз, який полягає у виділенні окремих структур, що дозволяє всебічно вивчити об’єкт дослідження – туристичні ресурси Київської області, зокрема були виділені три структури:

• компонентна;

• територіальна;

• управлінська та статистичні методи), так і спеціальні методи дослідження

• метод рангування, типізації та картографічний.

Структура курсової роботи. Курсова робота викладена на 35 сторінках, складається із вступу, 2 розділів, висновків, списку використаної літератури з 32 найменувань, 7 рисунків та 2 додатка.

Розділ і. Науково-методичні засади вивченя туристичних ресурсів україни

1. Історія вивчення туризму в Україні

Перші форми туризму почали проявлятися на території України дуже давно. Людям завжди була притаманна природна цікавість, їм кортіло дізнатися, як живуть інші народи, чи просто відвідати інші землі в пошуках чогось незвичайного. Розвитку туризму сприяло вдале геополітичне положення України, що розташувалася на перехресті багатьох важливих торгівельних шляхів. Завдяки цьому нашу країну щороку відвідувала значна кількість іноземних купців, які, приїжджаючи додому, розносили славу про Україну, про її багаті природні ресурси, гостинний народ та цікаві традиції, тим самим приваблюючи все більше охочих побувати в Україні.

Сучасних рис туризм в Україні став набувати з початку ХІХ ст. У цей час відома організація «Руська трійця» займалася організацією та популяризацією серед населення, особливо серед інтелігенції, народознавчих мандрівок Батьківщиною. Зокрема, Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький заохочували до пізнання історії України, ознайомлення з її культурно-історичними та природними пам’ятками. Згодом активними громадськими діячами було досліджено лікувальний та рекреаційний (відпочинковий) потенціал Криму, Прикарпаття та Закарпаття, визначено особливості цих територій та перспективи їх розвитку.

Перші організації, що пропонували здійснення туристичних подорожей (туристичні бюро), почали виникати наприкінці ХІХ ст. Так, 1895 року розпочало діяльність Ялтинське екскурсійне бюро, яке стало однією з перших подібних організацій в Україні. Згодом аналогічні організації створюють і на заході країни – основними центрами розвитку туризму стають Львів, Перемишль, Галич тощо. На межі ХІХ-ХХ ст. починається освоєння рекреаційних місцевостей в районі Яремче, Ворохти, Косова, Верховини та ін.

Із приходом ХХ ст. розвиток туризму в Україні відбувається значно інтенсивніше. У 20-х роках на Донбасі, як найбільш промислово розвиненому регіоні, починають працювати перші будинки відпочинку. Згодом подібні заклади створюють і в інших місцевостях. Почала розвиватися специфічна галузь – курортологія. Створено Одеський науково-дослідний інститут курортології (1928 року) для лікування та профілактики багатьох захворювань за допомогою грязелікування та бальнеотерапії.

За часів Радянського Союзу розвиток туризму в Україні базувався на відомчій та профспілковій основі. Своєрідним видом пільг стала видача путівок на бази та в будинки відпочинку. Діяла спеціальна структура – «Укрпрофтуризм», що керувала профспілковим туризмом. Частина прибутку від путівок надходила до місцевих бюджетів, далі ці кошти використовувались для прокладання та модернізації транспортних шляхів, відновлення культурних та історичних пам’яток тощо. Іноземним та міжнародним молодіжним туризмом опікувалися «Інтурист» та «Супутник» відповідно. Загалом, за часів СРСР туристична галузь України функціонувала в складі єдиного рекреаційно-туристичного комплексу Радянського Союзу; усі курорти та об’єкти рекреаційної діяльності належали державі, відповідно, керівництво ними здійснювалося централізовано.

Розвиток туризму в незалежній Україні

Зі здобуттям Україною незалежності починається новий період розвитку туризму. У перші роки після проголошення самостійності нашої держави туристична галузь значно занепала. Складна, нестабільна політична ситуація відлякувала іноземних туристів – їх кількість у ці роки скоротилася на 80 %. Так, 1992 року Україну відвідало лише 120 тис. туристів.

За кілька років становище індустрії туризму почало змінюватися. 1995 року Верховна Рада прийняла закон «Про туризм». У цьому документі подано визначення поняття туризм, під яким розуміють виїзд із постійного місця проживання на термін від 24 годин до 1 року, причому на території перебування в цей час виключається будь-яка оплачувана діяльність. Цей закон також визначав основні засади розвитку туризму в Україні, його пріоритетні напрямки та джерела фінансування.

Нині Україна має значний потенціал для розвитку туристичної індустрії. Так, на території нашої держави функціонують більше 3000 закладів оздоровлення та відпочинку, майже півтори тисячі готелів, кемпінгів тощо. Діяльність понад 3000 підприємств пов’язана з обслуговуванням туристів та туристичною діяльністю загалом. Постійно зростає кількість компаній, що пропонують туристичні путівки в місця відпочинку як в Україні, так і за кордоном. Щоправда, значна їх частина є посередниками, пропонуючи послуги іноземних туристичних компаній і додаючи до них лише частку своїх.

В Україні створена значна кількість природоохоронних територій. Найбільшою популярністю користуються Карпатський та Шацький національні природні парки, біосферний заповідник «Асканія-Нова», численні дендропарки, заказники, пам’ятки садово-паркового мистецтва. Не менш відвідуваними є місця розкопок на території існування древніх міст – Херсонесу, Ольвії, Тіри та ін.

В останні роки в Україні швидкими темпами розвивається сільський зелений туризм, основне завдання якого полягає у відпочинку туристів від міського шуму та метушні, ознайомленні з історико-культурними пам’ятками та місцевими звичаями і традиціями.

Таким чином, Україна має всі передумови для швидкого й успішного розвитку туризму, як іноземного, так і внутрішнього. Проте на заваді цьому стоять певні проблеми, що тривалий час лишаються невирішеними та, відповідно, гальмують розвиток цієї сфери економіки, спонукаючи туристів частіше обирати іноземні місця відпочинку замість тих, що розміщені на території Батьківщини.

Проблеми розвитку туризму в Україні

Основною проблемою розвитку туризму в Україні є неефективне та нераціональне використання природних ресурсів, а також відсутність чіткої стратегії розвитку індустрії туризму та чіткого його регулювання. Недостатньо розвинена інфраструктура, а також система транспортного обслуговування туристів та населення стають на заваді швидкому піднесенню та поширенню туристичної слави країни, часто ставлять охочих відпочити перед вибором. Тому розвиток туристичної інфраструктури та транспортних шляхів сполучення є одним із першочергових завдань.

Не менш важливим та болючим питанням залишається якість надання туристичних послуг. За цим показником Україна значно відстає від багатьох держав із подібним рекреаційно-туристичним потенціалом. Внаслідок цього багато наших співвітчизників надають перевагу іноземним курортам, отримуючи фактично за ті самі гроші набагато вищий рівень обслуговування та комфорту та стаючи при цьому інвесторами в економіку іноземних держав. Підняття рівня якості вітчизняних туристичних послуг до європейських стандартів значно прискорило б розвиток туризму в Україні та привабило б більше охочих відпочити з України та близького зарубіжжя.

Серед інших проблем туристичної сфери можна назвати недостатню поінформованість населення про готелі, інші заклади відпочинку, тури по країні, туристичні послуги, а також відчутний податковий тягар для об’єктів туристичної діяльності.

Підсумовуючи все вищевикладене, можна зробити висновок, що інтенсивний розвиток туризму в Україні сприятиме зміцненню її економіки та її утвердженню як туристичної держави.

2. Класифікація туристичних ресурсів

На першому етапі дослідження туристичних ресурсів Київської області доцільно вивчати компонентну структуру туристичних ресурсів. Для цього найбільш вдалим є застосування класифікації як науково-методичного прийому з упорядкування інформації з певною ознакою. Класифікація видів туризму слугує основою для розробки цільових та регіональних програм з використанням елементів національної культури, галузевих економічних нормативів, диференційованих для різних регіонів країни, для різноманітного розвитку територій, захисту екосистем, ефективного стимулювання традиційних місцевих промислів, вирішення проблем підвищення життєвого рівня населення тощо. Вона дає змогу з більшою точністю визначити місце туристичної галузі серед інших галузей економіки, розрахувати внесок, який може забезпечити туризм у виробництві ВВП, отже, більш цілеспрямовано підходити до створення ефективних систем управління економікою в цілому і туризмом зокрема.

Туристичні ресурси є почасти мотиваційною підставою для вибору певного турпродукту (за видом, напрямком, сезоном та іншими ознаками). Поняття «туристичні ресурси» і «рекреаційні ресурси» використовуються як синоніми, оскільки туризм є мобільною формою рекреаційної діяльності. Саме наявність та територіальна локалізація перш за все природних та культурно-історичних ресурсів визначає туристсько-рекреаційну спеціалізацію певних територій.

Потенційні ресурси надають можливості для нарощування пропозиції, створення нового турпродукту, є основою як інтенсивного, так і екстенсивного розвитку туризму шляхом залучення до туристичної діяльності нових територій задля інтенсифікації внутрішнього та іноземного туризму. Різнорідність туристичних ресурсів викликає необхідність їх класифікації. До класифікації туристичних ресурсів можна застосувати такі підходи:

1. Сутнісний (за предметною сутністю ресурсу);

2. Діяльнісний (за характером використання в туризмі);

3. Атрактивний (за мірою та формою залучення до туристичної діяльності);

4. Ціннісний, оснований на унікальності даного ресурсу;

5. Функціональний, оснований на неповторності туристичних умов і ресурсів в поєднанні з комплексністю їх використання;

6. Еколого-економічний (за споживчою вартістю ресурсу).

Згідно предметно-сутнісного підходу туристичні ресурси поділяються на:

а) природно-рекреаційні (клімат та розподіл його складових протягом року, узбережжя морів та океанів, акваторії водойм та річок, мінеральні джерела, мальовничі ландшафти, національні природні парки тощо);

б) культурно-історичні, куди відносяться археологічні, архітектурні пам'ятки, здобутки історії і культури минулого та сучасні архітектурні та техногенні шедеври.

Діяльнісний підхід дозволяє класифікувати ресурси за соціально-економічною сутністю, вартісними та трудовими ознаками на:

а) туристичні блага, наявність яких об'єктивна і практично не залежить від людської діяльності. Це природно-рекреаційний потенціал території, представлений сприятливим для відпочинку в будь-яку пору року кліматом, мальовничими краєвидами, іншими природно-географічними умовами;

б) туристичні ресурси, які включають об'єкти, створені людською працею (пам'ятки історії, культури, архітектури, музеї тощо) та об'єкти, до яких докладається людська праця з метою підтримки їх атрактивних якостей (пляжі, національні парки тощо);

в) туристична інфраструктура, представлена підприємствами розміщення, харчування, транспорту, екскурсійного обслуговування та проведення дозвілля.

Функціональний підхід до класифікації туристичних ресурсів оснований на комплексному характері туристичного споживання і туристичної діяльності з виробництва турпродукту. Комплексність споживання туристичних ресурсів відтворює мотивацію подорожування і ґрунтується на георозмаїтті. Поняття георозмаїття в його конкретно територіальному наповненні може розглядатися як «родове» щодо туристичних ресурсів. Таке твердження ґрунтується на розумінні мотиваційної туристичної привабливості певних територій як таких, що є відмінними за комплексом ознак від місця постійного проживання туриста. Туризм можна класифікувати за найрізноманітнішими показниками: за метою, засобами пересування, характером, термінами і тривалістю подорожі, засобами розміщення тощо. У класифікації туристських подорожей і розподілі їх на види вирішальне значення має їхня мета. Щоправда, мандруючи, турист ставить перед собою не одну мету. Втім, залежно від індивідуальних потреб туриста, одна з них переважає.

Форми і види туризму різноманітні. Вони залежать від низки чинників:

* наявності й тривалості вільного часу;

* віку, статі, стану здоров'я, рівня духовного розвитку, особистих смаків людей і їхнього матеріального добробуту; розмаїтості природних умов і сезонності;

* наявності певних засобів пересування.

З огляду на мету та умови можна виокремити форми і види туризму.

Залежно від виду, туризм поділяють на:

* внутрішній або національний - подорожі у межах своєї країни;

* іноземний або міжнародний - подорожі поза межами країни.

* плановий (організований);

* самодіяльний (неорганізований).