48. На сьогоднішній день однією з нерозв’язаних проблем заповідної геосозології є формування кадастрів природно- заповідних територій.

кадастр природно-заповідного фонду - це своєрідний каталог, єдиний у межах усієї держави, побу­дований за визначеною системою підбору переважно екологічної ін­формації про існуючі легітимні території та об’єкти природно- заповідного фонду. При його складанні треба користуватися методо­логією системного підходу, тобто за єдиними системними принципами збирається й опрацьовується матеріал, що дасть можливість побуду­вати струнку ієрархічну структуру інвентаризаційних одиниць. За ре­зультатами інвентаризації природно-заповідного фонду провадиться щорічна статистична оцінка. В цілому ведення державного кадастру природно-заповідного фонду України мало би відповідати таким основ­ним науковим принципам:

1. всеохопленості - забезпечується весь набір категорій і відпо­відних природно-заповідних територій всіх рівнів охорони від місцевого до міжнародного;

2. інформативності - лаконічно й інформативно повідомляється про основні, додаткові та специфічні відомості про природно-заповідні території;

3. структурності- забезпечується певна системна структура, яка може складатися, наприклад, із підкадастрів для окремих категорій (природних заповідників, біосферних заповідників, національних при­родних парків, регіональних ландшафтних парків, заказників та інших);

4. резервності - передбачається можливість доповнення новими категоріями і відповідними зарезервованими, природно-заповідними чи іншими особливо охоронними територіями;

5. уніфікованості - дані про природно-заповідні території пода­ються за уніфікованою схемою;

6. підпорядкованості - ведення покладається на єдиний держав­ний природоохоронний орган (комітет чи комісія), який матиме право внесення змін та доповнень.

50. Однією із головних умов успішного розвитку природно-заповідної справи на міжнародному та національному рівнях є пріоритетність розвитку науки як її теоретичної, так і методологічної основи. Головни­ми перспективними пріоритетами тут мають бути: переорієнтація су­часних тенденцій у вітчизняній науці на світові стандарти; спрямування її на маловивчені проблеми, зокрема популяційного й екосистемного різноманіття, його толерантності, впливу кислотних дощів, змін кліма­ту, забруднення хімічними речовинами та важкими металами, опус- телювання земель, зміни гідрологічного режиму на біорізноманіття природно-заповідних територій; подальше з’ясування їх екологічної, соціальної та економічної ролі на сучасному етапі розвитку цивілізації; вивчення напрямів розвитку природно-заповідної справи в умовах ви­сокої щільності населення, агроландшафтів та промислово девастова- них територій тощо. Важливе значення має інтеграція науки, економіки і права, науково-методичне забезпечення, утвердження світової акту­альності наукових та прикладних основ охорони природи і, зокрема, біосозології, а також міжнародне наукове співробітництво. Виходячи з цього, пріоритетні напрями наукових досліджень у галузі природно- заповідної справи можна сформулювати у такому контексті.