21. Структура екології тварин, її об’єкти та методи дослідження.

Екологія тварин вже є однією із структурних елементів екології. Проте, вона має свою структуру:

Екологія особин (аутекологія)– досліджує взаємовідносини організмів з оточуючим середовищем; вплив середовища на розвиток, виживання та розмноження особини. Відносини особин з середовищем є специфічними і в їх основі полягають морфо-фізіологічні реакції оргнанізму на зовнішні подразники.

Аутекологія досліджує взаємозв’язок між розмірами, формою тіла, характером газообміну, водно-сольового обміну та інших фізіологічних процесів та характером середовища існування.

Методи екології особин:

• порівняльно-еколгічний метод – полягає в порівняльному аналізі особливостей фізіології різновікових або статевих груп особин популяції виду (швидкість статевого дозрівання самців та самок; співвідношення статей; смертність серед особин різних вікових груп);

• еколгічно-географічний – полягає в дослідженні тваринних угруповань різних географічних райнонів та аналізі адаптацій (широколистяного лісу помірного поясу; лісів лісостепу).

Екологія популяцій (демекологія)– досліджує умови формування природних угруповань особин одного виду – популяцій, а також вивчає структуру та динаміку їх розвитку.

Саме популяція, як особливо організована стуктура виду, забезпечує:

• повноцінне використання ресурсів на території яку вона займає (полювання прайду левів на копитних);

• боротьбу за ресурси з популяціями інших видів – конкурентами (лісові гризуни: лісова миша, жовтогорла миша, горішковий вовчок);

• розмноження та розселення виду.

Динаміка популяції (зміна чисельності) супроводжується міграціями та розселенням тварин, інколи за межі ареалу поширення (сирійський дятел, горлиця звичайна).

Методи популяційної екології:

• спостереження;

• облік чисельності та щільності тваринного населення;

• дослідження вікової та статевої структури популяції;

• мічення тварин кільцями, кольоровими мітками, фарбування, мічення радіоактивними ізотопами; вживлення мікрочіпів та радіопередавачів.

Біоценологія– об’єднує дослідження екології тваринних та рослинних угруповань в межах певної території (екологія біоценозів).

Основні напрямки біоценології:

• міжвидові взаємовідносини (рослин та тварин; хижак-жертва; господар-паразит; конкурентів; симбіонтів; коменсалів), їх походження та сучасне положення;

• структура спільнот (ярусність); межі спільнот; їх ієрархія;

• взаємодія спільнот з зовнішніми факторами (кліматичні, едафічні, ґрунтові);

Методи біоценології:

• спостереження (за активністю, поведінкою; харчуванням та розмноженням);

• польовий та лабораторний експеримент (допомагають оцінити роль тварин у формуванні та динаміці фітоценозів; вплив хижаків та паразитів на чисельність жертв та господарів (котячих на копитних; гельмінтів на чисельність гризунів; риб);

• математичної обробки та інтерпритації.

22. Основні напрямки та завдання екології тварин

Завданнями екології тварин є:

Пізнання формування їх (тварин) морфологічних і фізіологічних особливостей і особливостей способу життя в залежності від умов середовища, вивчення впливу середовища на чисельність особин даного виду, на характер їх розповсюдження по території і на формування угруповань організмів, що населяють ту чи іншу територію.

В залежності від завдань, які ставить перед собою екологія тварин, вона поділяється на наступні галузі:

• екологія с/г тварин – досліджує реакції свійських тварин на кліматичні фактори, умови утримання, годування та розмноження (районування, акліматизація та виведення нових порід);

• популяційна фізіологія – досліджує основні життєві ф-ції особин (харчування, дихання, терморегуляцію, поведінку, розмноження) під впливом змін щільності та структури популяцій (скупчення рептилій, гризунів під час зимівлі);

• екологічна морфологія та ембріологія – досліджують зміни форми та її онтогенезу під впливом зовнішніх факторів (формування статі у ембріонів крокодилів під впливом температури);

• екологічна зоогеографія – досліджує географію тваринних спільнот, їх поширення під впливом зовнішніх факторів (тваринні спільноти вологих вічнозелених тропічних лісів басейну р. Конго);

• палеоекологія – досліджує взаємодію викопних тварин (за їх будовою) з оточуючим середовищем (панування рептилій в мезозойську еру у зв’язку із вологим тропічним кліматом на більшій території земної кулі);

• екологія тварин є структурною частиною зоології.

Основні напрямки досліджень:

• Дослідження впливу різних чинників довкілля (зокрема й антропогенного походження) на біосистеми різного рівня інтеграції (організмового, популяційного, біоценотичного тощо).

• З'ясування специфіки дії екологічних чинників на поширення, чисельність та еволюцію організмів на нашій планеті.

• Розроблення проблем популяційної екології та екології екосистем — вивчення структурно-функціональної організації популяційних систем, угруповань рослин,тваринімікроорганізмів, біотичних угруповань, дослідження структури й особливостей функціональної стійкості екосистем.

• Вивчення закономірностей трансформації енергіїтакругообігу речовинв екосистемах ібіосфері, дослідження динаміки біогеоценотичного покриву, біотичних угруповань, екосистем.

• Розроблення підходів і методів, що забезпечують системні екологічні дослідження, моделюваннясукцесійнихта еволюційних процесів в екосистемах.

• Вивчення дії екологічних чинників на продуктивність популяцій окремих видів рослин і тварин, біотичних угруповань і екосистем, з'ясування механізмів взаємодії компонентів екосистем, що забезпечують їх цілісність і стійкість.

• Розроблення і впровадження методів екологічного моніторингута систембіоіндикації, моніторингові дослідження стану довкілля йбіотиекосистем.

• Розробка методів нормування антропогенного навантаження на екосистеми, прогнозування стану природних комплексів і екосистем під впливом екологічних чинників.

• Розв'язання проблем збереження природних комплексів і біорізноманіття в сучасних умовах та опрацювання наукових основ заповідної справи.

• Математична екологія, моделюванняекологічних та соціальних процесів.