19. Екологія тварин як наука

Екологія тварин – це наука, яка вивчає відносини тваринних організмів з оточуючим середовищем, фізіологічні реакції на їх зміни, міжособистісні та міжвидові стосунки, а також місце й роль тварин у функціонуванні природних екосистем.

Екологія тварин вивчає:

• специфічні для кожного виду пристосування, що проявляються у різноманітних зв’язках із середовищем та забезпечують повноцінний розвиток та розмноження (тварини пустель: присмерковий спосіб активності; розвиток нічного зору; руде забарвлення хутра; жирові відклади (хвіст, горби); частково підземний спосіб життя (переховування від спеки та денних хижаків); запасання поживних речовин; впадання у сплячку в посушливий період) ;

• внутрішньовидові відносини та специфічну для виду структуру населення. Структура населення визначає спосіб життя (поодинокий – хижаки, колоніальний – мартини, крячки, граки; стадний – копитні, леви, слони); а також спосіб використання ресурсів (випасання – копитні; збирання – білки; хом’яки; полювання – хижаки), розмноження (інтенсивне – у комах; екстенсивне – у великих хребетних) та розселення виду (експансія – гризуни; сезонні міграції – копитні; птахи; антропогенний занос – колорадський жук; пацюки);

• різноманітні спільноти популяцій різних видів, які тісно пов’язані між собою та забезпечують біогенний колооббіг речовин (тварини амазонської сельви: одноклітинні–безхребетні листоїди–хижі безхребетні–рослиноїдні та комахоїдні хребетні–хребетні-хижаки–копрофаги, сапрофаги, некрофаги, сапрофіти).

20. Історія розвитку екології тварин., як науки.

Екологія тварин вже є однією із структурних елементів екології. Проте, вона має свою структуру:

Екологія особин (аутекологія)– досліджує взаємовідносини організмів з оточуючим середовищем; вплив середовища на розвиток, виживання та розмноження особини. Відносини особин з середовищем є специфічними і в їх основі полягають морфо-фізіологічні реакції оргнанізму на зовнішні подразники.

Аутекологія досліджує взаємозв’язок між розмірами, формою тіла, характером газообміну, водно-сольового обміну та інших фізіологічних процесів та характером середовища існування.

Методи екології особин:

• порівняльно-еколгічний метод – полягає в порівняльному аналізі особливостей фізіології різновікових або статевих груп особин популяції виду (швидкість статевого дозрівання самців та самок; співвідношення статей; смертність серед особин різних вікових груп);

• еколгічно-географічний – полягає в дослідженні тваринних угруповань різних географічних райнонів та аналізі адаптацій (широколистяного лісу помірного поясу; лісів лісостепу).

Екологія популяцій (демекологія)– досліджує умови формування природних угруповань особин одного виду – популяцій, а також вивчає структуру та динаміку їх розвитку.

Саме популяція, як особливо організована стуктура виду, забезпечує:

• повноцінне використання ресурсів на території яку вона займає (полювання прайду левів на копитних);

• боротьбу за ресурси з популяціями інших видів – конкурентами (лісові гризуни: лісова миша, жовтогорла миша, горішковий вовчок);

• розмноження та розселення виду.

Динаміка популяції (зміна чисельності) супроводжується міграціями та розселенням тварин, інколи за межі ареалу поширення (сирійський дятел, горлиця звичайна).

Методи популяційної екології:

• спостереження;

• облік чисельності та щільності тваринного населення;

• дослідження вікової та статевої структури популяції;

• мічення тварин кільцями, кольоровими мітками, фарбування, мічення радіоактивними ізотопами; вживлення мікрочіпів та радіопередавачів.

Біоценологія– об’єднує дослідження екології тваринних та рослинних угруповань в межах певної території (екологія біоценозів).

Основні напрямки біоценології:

• міжвидові взаємовідносини (рослин та тварин; хижак-жертва; господар-паразит; конкурентів; симбіонтів; коменсалів), їх походження та сучасне положення;

• структура спільнот (ярусність); межі спільнот; їх ієрархія;

• взаємодія спільнот з зовнішніми факторами (кліматичні, едафічні, ґрунтові);

Методи біоценології:

• спостереження (за активністю, поведінкою; харчуванням та розмноженням);

• польовий та лабораторний експеримент (допомагають оцінити роль тварин у формуванні та динаміці фітоценозів; вплив хижаків та паразитів на чисельність жертв та господарів (котячих на копитних; гельмінтів на чисельність гризунів; риб);

• математичної обробки та інтерпритації.