4.2. Розвиток витривалості

Витривалість — це здатність людини протистояти фізичному стомлен­ню під час м'язової діяльності. Загальна витривалість проявляється під час тривалої роботи помірної інтенсивності з використанням усього м'язового апарата людини (вона залежить переважно від функціональних можливо­стей серцево-судинної та дихальної систем). Спеціальна витривалість — це витривалість у певній руховій діяльності. Вона залежить від можливостей нервово-м'язового апарата, швидкості витрати ресурсів енергії та ін. Основні засоби розвитку витривалості: циклічні рухи (біг, плавання, лижі, ковзани, веслування);

• ациклічні вправи, що штучно організовані як циклічні (аеробіка, рит­міка);

• засоби комплексного впливу (рухливі та спортивні ігри, смуги пере­шкод, колове тренування та ін.).

Загальну витривалість можна розвивати за допомогою рівномірного (безперервного) або інтервального методу. Рекомендації для розвитку загальної витривалості з використанням рівномірного (безперервного) бігу:

• тривалість бігу повинна бути не менше ніж 3—5 хв;

• швидкість бігу — такою, за якої значення пульсу складає не більше ніж 140 уд/хв;

• навантаження в серії занять слід збільшувати за рахунок збільшення їх обсягу, а не інтенсивності.

Рекомендації щодо розвитку загальної витривалості з використанням інтервального бігу:

• довжина відрізків повинна складати 100—150 м, швидкість — 75—85 % від максимуму;

- частота пульсу під час бігу — приблизно 160—170 уд/хв;

- 3—5 повторень із інтервалами для відпочинку між повтореннями 45— 90 с.

Під час більшості фізичних вправ на розвиток витривалості сумарне навантаження на організм характеризується:

• інтенсивністю вправ;

• тривалістю вправ;

• кількістю повторень;

• тривалістю інтервалів і характером відпочинку.

Про рівень розвитку витривалості свідчать такі показники:

• зовнішні (характеризують результативність рухової діяльності під час стомлення);

• внутрішні (відбивають зміни у функціонуванні різних органів і систем організму, що забезпечують виконання певної діяльності).

4.3. Розвиток гнучкості

Гнучкість — це морфологічні й функціональні властивості опорно- рухового апарату, що визначають ступінь рухливості у суглобах окремих його ланок.

Вирізняють динамічну гнучкість, що виявляється у вправах динаміч­ного характеру (махи, повороти, нахили та ін.), і пасивну гнучкість, що виявляється у вправах статичного характеру (рівновага, утримування пози та ін.).

Для розвитку гнучкості використовують вправи, під час виконання яких можливими є рухи зі значною амплітудою у відповідних суглобах. Особливість занять із розвитку гнучкості полягає в тому, що вправи вико­нують серіями, за достатньої кількості повторень (до 30—40 разів), бажано за певних показників частоти серцевих скорочень (170—180 уд/хв) із ура­хуванням роботи організму у змагальному режимі.

Розвивати та підтримувати гнучкість необхідно постійно, проте обсяг таких тренувальних завдань повинен бути індивідуальним.

Основними засобами реалізації завдань із розвитку гнучкості є загаль- норозвивальні та спеціально-підготовчі вправи.

Ці вправи можуть бути активними, пасивними або комбінованими, їх можна виконувати як у динамічному, так і в статичному режимах.

Загальнорозвивальні вправи добирають із засобів основної та спортивно- прикладної гімнастики, а спеціально-підготовчі — з елементів конкретного виду спорту.

До вправ, що розвивають гнучкість, належать: махові рухи окремими ланками тіла;

• пружні вправи;

збереження статичних положень у можливо великих ступенях розтягу­вання;

• усі активні рухи, що виконуються з максимальною амплітудою, статич­ні вправи, що пов'язані зі збереженням максимальної амплітуди впро­довж декількох секунд.

Найважливіше — виконання вправ на розвиток гнучкості не повинно супроводжуватися больовими відчуттями, адже це призводить до травма­тизму.

Статичні вправи специфічно впливають на розвиток гнучкості. Під час виконання окремих статичних вправ (тобто під час нерухомого збережен­ня певної пози тіла) відбувається плавне та поступове розтягування м'язів, за час якого переборюється рефлекторне скорочення м'язів.

Під час виконання ривкових балістичних вправ у м'язах виникає напруження, що є вдвічі більшим порівняно зі статичним розтягуванням, і відбувається рефлекторне скорочення м'язів у початкове положення. Отже, для розвитку гнучкості можливо і доцільно використовувати ста­тичні вправи.

Вправи для розвитку гнучкості зручно проводити, використовуючи ігрові естафети. Можна дібрати відповідні ігри для цілеспрямованої, часто локальної дії на окремі суглоби, зв'язки, м'язові групи. Еластичні власти­вості м'язів можуть змінюватися під впливом центральної нервової систе­ми: на фоні високого емоційного підйому гнучкість збільшується. Іграм, що спрямовані на розвиток гнучкості, повинна передувати відповідна ігрова розминка — для того, щоб уникнути розтягувань зв'язок і розривів м'язових волокон.

Методичні рекомендації та особливості розвитку гнучкості:

1. використовувати вправи зі збільшеною амплітудою руху. Вони поді­ляються на активні (прості та махові рухи), пасивні (вправи із самоза­хопленням, за допомогою партнера або додаткового вантажу) і змішані (рухи, у яких активні зусилля після цього змінюють пасивні);

2. поряд із динамічними вправами доцільно застосовувати і статичні з фіксуванням положень окремих частин тіла у межах 20—30 с;

3. вправи дають позитивний ефект, якщо виконувати їх щодня або двічі на день, найсприятливіший час — із 10 до 11 год і з 15 до 16 год;

4. якщо необхідно збільшити гнучкість зовнішніми факторами, то занят­тя проводять в утепленому приміщенні або застосовують посилену розминку;

5. вправи є частиною або підготовчої частини уроку під час виконання загальнорозвивальних вправ, або завершальної, але обов'язково перед розвитком інших фізичних якостей;

6. використовувати орієнтири, що визначають бажаний розмах рухів;

7. на дозування фізичних навантажень під час розвитку гнучкості знач­ною мірою впливають вік і стать учнів, їх фізична підготовленість;

8. вправи виконувати серіями по 3—5 повторень у кожній, інтервал від­починку між серіями заповнюють вправами на розслаблення;

9. чергувати вправи на розвиток гнучкості з вправами на розвиток сили і довільного розслаблення м'язів;

10. комплекси вправ можуть складатися із різноманітних вправ із предме­тами або без них, за допомогою партнера або без нього.

Найефективнішим для розвитку гнучкості є чергування силових вправ (особливо з використанням навантаження) із вправами на розтягування. Примусове (пасивне) розтягування м'язів-антагоністів повинно відбу­ватися відразу за граничним скорочуванням м'язів-агоністів, при цьому попереднє максимальне напруження м'язів-агоністів сприяє розтягненню м'язів-антагоністів. Така методика застосування змішаних вправ сприяє поліпшенню як активної, так і пасивної гнучкості, зближуючи їх показ­ники.

Останнім часом поширилася система стретчінгу, сутність якої полягає в тому, що за допомогою повільних і плавних рухів (згинань і розгинань), що спрямовані на розтягування тієї або іншої групи м'язів, набувається та протягом деякого часу втримується певна поза. Під час вправ на розтя­гування в статичному режимі учні набувають певної пози та утримують її впродовж 60—90 с, при цьому вони можуть напружувати розтягнуті м'язи. Фізіологічна сутність стретчінгу полягає в тому, що в цей час активізують­ся процеси кровообігу та обміну речовин.

Можна використовувати вправи на розтягування в основній частині тренування в паузах між зміною видів вправ, що дозволяє відновлювати дихання, підвищувати рухливість у суглобах, а також після тренування — як засіб відновлення після підвищених навантажень і профілактики травм опорно-рухового апарата.

Під час виконання різноманітних рухових дій спостерігається безпе­рервна зміна ступеня напруження і розслаблення різних м'язів.

Водночас підвищена напруженість м'язів негативно позначається на виконанні вправ, знижуючи координованість рухів, зменшуючи їх амп­літуду, обме-жуючи прояви швидкості, гнучкості, витривалості та сили, викликаючи нераціональні витрати енергії, чим знижує економічність роботи.

Надмірна напруженість обумовлена:

• біомеханічними чинниками, унаслідок виникнення реактивних сил під час виконання складнокоординаційних вправ із великою амплітудою та швидкістю;

• фізіологічними чинниками, унаслідок іррадіації збудження в цент­ральній нервовій системі;

психолого-педагогічними чинниками, що зумовлені скутістю рухів унаслідок складності завдання або емоційного збудження;

• умовами середовища, у якому виконують рухові дії;

• стомленням.

Для вдосконалення здатності довільно розслабляти м'язи використо­вують вправи:

що вимагають поступового або швидкого переходу від напруження до розслаблення м'язів;

• у яких напруження одних м'язів супроводжується розслабленням ін­ших (права рука напружена, ліва розслаблена);

• під час виконання яких необхідно підтримувати рухи за інерцією роз­слабленою частиною тіла за рахунок руху інших частин (кругові рухи розслабленими руками);

• що полягають у чергуванні короткочасних ізометричних напружень із повним розслабленням;

під час виконання яких активно розслаблюються м'язи, що не беруть участі в роботі (розслаблення рук під час бігу);

циклічного характеру, що виконують за інерцією після досягнення гра­ничної швидкості (біг, плавання, веслування та ін.);

• ациклічного характеру, що вимагають значних зусиль, після їх завер­шення максимально та швидко розслабляють м'язи (кидок набивного м'яча).

Ефективність зазначених вправ значно підвищується, якщо під час їх виконання зважати на такі методичні прийоми:

формування в учнів настанови на необхідність розслабитися; виконання вправ із різною інтенсивністю та тривалістю;

• виконання вправ за різних функціональних станів учнів;

• постійний контроль розслабленості;

• забезпечення належного емоційного стану учнів;

• використання самостійної роботи учнів із власним зоровим контролем (дзеркало, відеозапис);

• використання ідеомоторного тренування.

Перед початком виконання вправ на гнучкість необхідна розминка для розігрівання організму і поліпшення кровопостачання м'язів. Почи­нати розтягування рекомендується пасивними або статичними вправами на розтягування, після чого займатися динамічною, активною або ізоме­тричною гнучкістю, а завершувати — в зворотній послідовності. Під час занять силовими вправами також слід розтягуватися, оскільки це позбав­ляє больових відчуттів від скупчення молочної кислоти в м'язах.

Тривалість виконання вправ на розтягування зазвичай складає від 10 с до 1 хв (найчастіше приблизно 20 с, а для підлітків — менше).

Правильне дихання допомагає розслабити м'язи, збільшити приток крові та видалити молочну кислоту. Дихання повинно бути спокійним, збільшувати розтягування слід на видиху.

Для виконання деяких вправ необхідною є допомога партнера. Ці вправи можуть бути дуже ефективними, але слід пам'ятати, що партнер не відчуває те, що відчуває той, хто розтягується, він не може одразу відреагу- вати на відчуття дискомфорту.

Гнучкість вимірюють у градусах або лінійних одиницях — сантиме­трах (см). Для вимірювання ступеня рухливості у суглобах у градусах вико­ристовують гоніометр. Вимірювання гнучкості в лінійних мірах засновано на певному шляху ланки тіла, що переміщується у просторі, від вихід­ного положення (або певної площини) до вищої точки амплітуди руху. Вимірюють відстань, на яку переміщується певна точка ланки тіла, що рухається.