5. Диверсифікація та її вплив на величину фінансових ризиків.

Особливим напрямком управління фінансовими ризиками (у частині їх нейтралізації), прийнятих суб'єктом господарювання на утримання, являється диверсифікація фінансових ризиків (financial risks diversification) -фінансово-математична модель оптимізації прийняття управлінських фінансових рішень з метою зменшення сукупного фінансового ризику за рахунок його усереднення між складовими, що характеризуються різним рівнем фінансового ризику. Загалом, під диверсифікацією необхідно розуміти специфічну фінансово-математичну технологію обґрунтування управлінських фінансових рішень щодо розподілу сукупного ризику суб'єкта господарювання шляхом розширення сукупності носіїв такого ризику. Слід відмітити, що нейтралізація фінансових ризиків на основі диверсифікації тісно пов'язана із портфельним аналізом (portfolio analysis), при цьому може використовуватися як для диверсифікації фінансових ризиків, що пов'язані з конкретними активами (наприклад, цінні папери), так і ризиків, носіями яких є господарські операції (наприклад, джерела позикового фінансування), таким чином, можна говорити про наступні форми диверсифікації: (1) диверсифікацію активів; (2) диверсифікація джерел капіталу; (3) диверсифікація продукції; (4) диверсифікація боргових зобов'язань; (5) диверсифікація фінансових вкладень та інші.

У сучасній практиці корпоративних фінансів використовуються два основні критерії диверсифікації -фінансово-математична форма узгодження рівня фінансового ризику суб'єкта господарювання та абсолютної величини цільового показника. У випадку використання в процесі диверсифікації фінансових ризиків прибутковості (рентабельності) як цільового показника можна обґрунтування наступні критерії (обмеження оптимізації):

по-перше, максимізація рентабельності

(цільового показника диверсифікації) за

фіксованого максимального рівня фінансового ризику –

f (R) - функція цільового показника;

б - усереднене значення фінансового ризику, отримане в результаті диверсифікації; бt - максимальний рівень фінансового ризику, рівень якого прийнятний для суб'єкта господарювання в даних конкретних умовах;

по - друге, мінімізація рівня фінансового ризику за фіксованого мінімального рівня рентабельності (цільового показника) -

6. Стратегія хеджування ризиків.

Одним із напрямків нейтралізації фінансових ризиків являється активна стратегія нейтралізації із використанням похідних цінних паперів - хеджування фінансових ризиків (risk hedging). У сучасній практиці корпоративних фінансів похідні фінансові інструменти (derivatives) використовуються для страхування ризиків, що пов'язані із потенційною зміною цін на певні активи, зокрема, іноземної валюти, сировини та матеріалів і т.

Механізм хеджування фінансових ризиків зміни цін на базові активи полягає в обґрунтуванні управлінських фінансових рішень щодо стратегії здійснення зустрічних торгових операцій з купівлі - продажу базових активів на основі сукупності похідних фінансових інструментів. До основних таких інструментів прийнято відносити наступні:

форвардні контракти (forwards);

ф'ючерсні контракти (futures);

опціони (options);

своп - контракти (swaps);

варанти (varants)

та деякі інші .

Аналізуючи особливості формування стратегій хеджування фінансових ризиків на основі згаданих вище похідних цінних паперів, необхідно наголосити на наявності фунціонально-організаційних відмінностей у порядку використання похідних інструментів для цілей нейтралізації ризиків зміни цін на базові активів та отримання спекулятивного прибутку. відповідно, ідентифікація та структурування господарських операцій суб'єкта господарювання із похідними цінними паперами як складових елементів стратегії хеджування передбачає дотримання певних ознак та критеріїв, у тому числі:

по-перше, ідентифікація носія фінансового ризику - базового активу, по відношенню до якого існує достатньо високий рівень ймовірності зміни масштабу цін, що, відповідно, формує загрозу негативного впливу на фінансове - господарську діяльність суб'єкта господарювання і, відповідно, вимагає її нейтралізації (хеджування);

по-друге, обґрунтування типу інструмента хеджування ідентифікованого фінансового та однозначне визначення ринкової позиції по відношенню до такого інструменту;

по-третє, оцінка адекватності абсолютної величини хеджу та її достатності для попередження (або покриття) потенційних збитків суб'єкта господарювання в результаті зміни масштабу цін на базові активи.

відповідно, невідповідність особливостей використання похідного фінансового інструментів визначеним критеріям дозволяє ідентифікувати його як спекулятивний.