Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ластовенко О. Міжнародні фінанси.doc
Скачиваний:
18
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
2.19 Mб
Скачать

Тема 7. Ринок міжнародних інвестицій

План.

  1. Інститути спільного інвестування, їх типи

  2. Основи функціонування інвестиційних фондів

  3. Вітчизняні інститути спільного інвестування

  4. Здійснення спільного інвестування

ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

За останні роки значно розширюється діяльність міжнародних фінансово-кредитних інституцій, закордонних банків та інших зарубіжних суб'єктів інвес­тиційної діяльності.

Іноземні інвестиції, умови їх залучення в економіку України відіграють знач­ну роль в її розвитку, забезпеченні позитивних зрушень в інтеграційних проце­сах. При цьому законодавство щодо залучення іноземних інвестицій потребує суттєвого вдосконалення. Більшість законодавчих та нормативних актів повинна бути переглянута, скорочена їх кількість.

Розширення інвестиційної діяльності у вільних економічних та офшорних зонах має призвести до суттєвого розвитку міжнародних відносин за рахунок експортно-імпортних операцій, поліпшити національний торговельний та платіжний баланс.

6.L Міжнародна інвестиційна діяльність та її інститути

В умовах глобалізації економіки і фінансів суттєвого значення набуває залу­чення інвестицій на міжнародних фінансових ринках, які є надзвичайно диверсифікованими і конкурентними для позичальників. Необхідність такого залучен­ня пояснюється тим, що більшість країн мають обмежені внутрішні інвестиційні ресурси.

Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для інвестування еконо­міки країни. Найважливішими з них є:

- кредити, позики та гранти міжнародних фінансових інституцій, країн, дер­жавних установ, міжнародних фондів, експортних агентств, банків тощо;

- прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, у тому числі спільних підприємств;

- портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним резидентам і нерези­дентам цінних паперів.

Іноземні інституційні інвестори представлені на українському ринку міжна­родними фінансово-кредитними інституціями, фондами, агенціями та банками.

Найбільш впливова міжнародна валютно-кредитна система — це Група Сві­тового банку (Бреттон-Вудська валютна система), що включає Міжнародний ва­лютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), відомий також як Світовий банк.

Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції та розвит­ку—це міждержавні інвестиційні інститути, засновані одночасно в 1944 році у Бреттон-Вудсі (США) представниками 44 націй.

Утворення МВФ та МБРР у післявоєнні роки було викликане станом і тенден­ціями світогосподарських зв'язків, і, в першу чергу, потребою нормалізувати світо­ву валютно-фінансову і кредитну систему, які перебували на той час у повному занепаді. Через глибоку економічну кризу 1929—1933 pp. були скорочені зовніш­ньоекономічні відносини країн, зменшилися міжнародна торгівля і рух капіталів. Це негативно вплинуло на міжнародні валютні і кредитні відносини. Повсюдно утверджувалося жорстке валютне регулювання і посилювався протекціонізм.

Становище у системі світогосподарських зв'язків ще більше ускладнилося під час Другої світової війни, коли майже перестав діяти механізм міжнародних розрахунків1621. Ці розрахунки здійснювалися переважно золотом, а США були основним постачальником товарів у воєнних умовах, тому саме в цій країні і була сконцентрована значна частка світового золотого запасу. Це призвело до усклад­нення проблеми міжнародної ліквідності.

Ставало дедалі очевиднішим, що розвиток інституціональної структури між­народного регулювання торгових і валютно-фінансових відносин украй необ­хідний. Тому, ще в ході війни висувалися різні пропозиції щодо створення не­обхідних умов для розвитку міжнародного економічного співробітництва у май­бутньому, коли війна скінчиться. При цьому американський план побудови нової системи торгових, валютних, кредитних і фінансових відносин відводив провідну роль долару у новій валютній системі, а англійський план — фунту стерлінгів. Внаслідок переміг американський, хоча певні ідеї англійського пла­ну були теж ураховані. У новій інституціональній системі провідна роль відво­дилася Міжнародному валютному фонду та Міжнародному банку реконструкції та розвитку.

Угода про створення Міжнародного банку реконструкції та розвитку, яка є одночасно і його статутом, набрала чинності у 1945 році. Розпочав свою функці­ональну діяльність Світовий банк 25 червня 1946 року, і його основним завдан­ням була відбудова Європи. Першу позику Банк надав Франції через рік після свого створення.

Світовий банк є багатосторонньою організацією розвитку, яка покликана спри­яти економічному та соціальному прогресу у країнах, що розвиваються, всебічному покращенню умов життя народів цих країн. Крім позик, Банк також надає дорадчі послуги клієнтам завдяки своєму глобальному досвіду і високому рівню експертних знань та можливостей. Це надає йому право бути каталізатором у справі залучення життєво необхідного приватного капіталу для потреб інвестування і розвитку.

Світовий банк постійно вдосконалює свої послуги, щоб вони максимально задовольняли щораз нові потреби країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки держави-члени МВФ.

Високий рейтинг Банку ставить його на перше місце серед фінансових орга­нізацій, а це, у свою чергу, дає йому широкий доступ до світового ринку капіталу і можливість значних інвестицій у розвиток суспільства — охорону здоров'я та довкілля, інфраструктуру, впровадження реформ.

Основною роботою Світового банку є ефективне використання ресурсів ба­гатих розвинених країн для підтримки бідних країн, що розвиваються. Протягом своєї історії Банк надав позики загальним обсягом 300 млрд дол. США на фінан­сування 6 тисяч проектів розвитку у більш ніж 140 країнах світу.

Із зростанням обсягу роботи та урізноманітнення і поширення кола завдань виникла необхідність створення філій, які мали задовольняти нові потреби. Разом ці організації становлять Групу Світового банку (рис. 6.1). До неї, крім МБРР, входять ще Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова кор­порація (МФК), Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр урегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС). їхня штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні. Сьогодні МБРР часто називають Світовим банком, хоча формально Світовий банк складається з МБРР і МАР.

Рис. 6.1. Структура Групи Світового банку

Міжнародний банк реконструкції та розвитку є найбільшою філією Групи Світового банку. Сьогодні це універсальна міжнародна організація. Якщо на кі­нець 1945 р. угоду про його утворення підписали лише 40 країн, то на початок 2000 року до складу МБРР входила вже 181 держава1621. Статутний капітал Банку утворюється шляхом передплати країн-членів на акції вартістю 100 тис. дол. США кожна. Розподіл акцій відбувається за стандартною формулою на підставі розмі­ру квоти країн-членів у МВФ, а підрахунок голосів — відповідно до частки участі країни в акціонерному капіталі.

На дванадцять промислово-розвинених країн припадає понад половину квот, і, відповідно, голосів. Станом на 30 червня 2000 р. найбільшу кількість акцій і голосів мали: США — 16,95% загальної кількості акцій і 16,49% голосів; Японія — 8,12 і 7,91; Німеччина - 4,63 і 4,52; Великобританія - 4,44 і 4,33; Франція - 4,44 і 4,33; Італія - 2,87 і 2,80; Канада - 2,87 і 2,80; Нідерланди - 2,27 і 2,22; Бельгія — 1,85 і 1,82; Швейцарія — 1,70 і 1,67; Австралія — 1,56 і 1,54; Іспанія — 1,51 і 1,49|621. Зрозуміло, що саме ці країни визначають напрями діяльності Банку, його кредитну політику.

Структура Банку включає Раду керуючих, Виконавчу раду, Президента і ад­міністративний апарат. Рада керуючих ухвалює найважливіші рішення і склада­ється з одного керуючого та одного його заступника, призначених кожною державою-членом. Виконавча рада, у свою чергу, займається реалізацією ухвалених рішень і організовує повсякденну діяльність Банку. Вона складається з 24 дирек­торів, п'ять з яких призначаються державами-членами з найбільшими квотами. Решта виконавчих директорів обираються керуючими. Головує на засіданнях ви­конавчих директорів і керує адміністративним апаратом Банку Президент, який традиційно є громадянином США.

Завдяки економічно-фінансовому потенціалу та ефективності Банку інвести­ції в його акції є дуже вигідним вкладенням капіталу. Для того, щоб стати членом Банку, кожна країна повинна сплатити членський внесок.

Надання позичок країнам-учасницям здійснюється за рахунок кредитних кош­тів, що залучаються банком на світових ринках капіталів. Значна частина коштів МБРР надходить також від нерозподіленого прибутку і погашення раніше нада­них позик, що видаються банком на строк від 15 до 20 років і мають п'ятирічний пільговий період. Усі позики надаються лише під урядові гарантії.

Країни-одержувачі кредитів залежно від рівня економічного розвитку і кре­дитоспроможності поділяються на три групи:

1. Країни, які мають доступ до кредитів МБРР (66 країн станом на 30.04.2000 p.);

2. Країни, які можуть отдержувати кредити як у МБРР, так і у МАР (12 країн);

3. Країни, які одержують кредити тільки у МАР (66 країн).

Статутом МБРР визначено обов'язкове цільове використання наданих по­зик — вони повинні йти виключно на виробничі цілі і сприяти економічному зростанню країн-позичальниць, тобто об'єктом кредитування повинні бути ре­альні інвестиції.

МБРР надає позики країнам, які спроможні сплатити ринкову відсоткову ставку, прив'язану до ставки ЛІБОР (ставки пропозиції на Лондонському міжбанківському ринку депозитів), а інша філія — Міжнародна асоціація розвитку (МАР) — надає позики найбіднішим країнам на концесійних умовах. Досить час­то це країни, в яких доходи населення становлять менше ніж 2 дол. США на день або менше. МАР створена у 1960 році з метою більш сприятливих умов позики для країн, які не в змозі позичати у МБРР. Фонди МАР формуються шляхом періодичних вкладень за рахунок внесків більш розвинених країн. Частину ре­сурсів МАР одержує у вигляді переказів від МБРР, а також від погашення раніше наданих кредитів МАР. Розпоряджаючись такими ресурсами, МАР пропонує ду­же вигідні умови: як правило, позики видаються на 40 років з відстрочкою пога­шення на 10 років і є відсотковими. Позичальник сплачує лише невеликі комі­сійні. На частку кредитів Асоціації припадає приблизно 25 % загального обсягу кредитних ресурсів Групи Світового банку.

МАР юридично відокремлена від МБРР і носить характер автономного фон­ду, а не філії, однак ці організації мають спільний управлінський персонал і єдину адміністративну структуру. У спільному річному звіті постійно вживається термін "Світовий банк", що означає комплекс із двох закладів.

Членський склад МАР — 160 країн. Україна є членом МБРР, але не входить до складу Асоціації.

Представництво Світового банку в Україні почало працювати у 1992 році. Співробітництво України з Банком підтримує програму економічних реформ у країні і виступає важливим елементом зовнішнього фінансування. За статистич­ними даними МБРР є основним кредитором України (табл. 6.1).

Таблиця 6.1. Основні кредитори України станом на 01.01.2001 р.

дол. США

МБРР

2,100млрд

МВФ

2,073 млрд

Росія

1,974 млрд

Туркменістан

0,282 млрд

США

0,318 млн

Німеччина

0,349 млн

ЄБРР

0,121 млн

Україні належить 10 908 акцій МБРР, що забезпечує їй 11 158 голосів (0,69% загальної кількості станом на середину 2000 p.).

Кошти Світового банку є досить привабливим джерелом зовнішнього фінан­сування України внаслідок того, що фінансові умови надання позик вигідніші, ніж більшість інших доступних нині джерел запозичення. За класифікацією Сві­тового банку Україна належить до п'ятої категорії країн (менше 756 дол. США ВНП на душу населення). Для порівняння, Росія і Білорусь віднесені до третьої категорії (1446—2995 дол. США на душу населення). Відсотки за позиками Банку сплачуються за плаваючою ставкою, прив'язаною до ставки ЛІБОР (близько 6,5% річних, враховуючи загальну маржу). Для України термін погашення кредитів становить 20 років з пільговим періодом 5 років.

В Україні за допомогою МБРР фінансується 18 проектів на загальну суму біль­ше 2,8 млрд дол. США і 5 млн нім. марок, з яких 6 системних, 12 — інвестиційних.

Системні проекти спрямовані на реформування цілих галузей економіки, і кошти для них траншами спрямовуються безпосередньо до державного бюджету України та погашаються тільки за рахунок коштів бюджету. Кожний наступний транш надається при виконанні відповідних умов. Після того, як кредитну угоду підписано, Міністерство фінансів як представник позичальника відкриває спеці­альний рахунок для одержання коштів позики в НБУ.

Системними проектами МБРР в Україні є: проект структурної перебудови сільського господарства (300 млн дол. США); проект розвитку підприємств (310 млн дол. США); проект структурної перебудови фінансового сектора (300 млн дол. США); проект перебудови вугільної галузі (300 млн дол. США) і реабілітаційна позика (500 млн дол. США). Крім того, триває підготовка ще двох проектів (реформа державного управління і реформа управління бюджетними ресурсами). На сьогодні повністю реалізовано проект, на який було надано реа­білітаційну позику. Кошти були спрямовані на проведення ключових економіч­них реформ, включаючи лібералізацію цін і торгівлі, приватизацію підприємств державної власності, забезпечення макроекономічної стабілізації, проведення ре­форм у сільському господарстві та енергетиці.

Україною і Світовим банком було підготовлено і узгоджено Стратегію Сві­тового банку щодо допомоги країні (CAS) від 3 червня 1996 року. Основними завданнями Стратегії було досягнення макроекономічної стабільності; прове­дення структурної реформи через сприяння діяльності приватного сектора; струк­турної перебудови державного сектора; забезпечення соціальної стабільності і охорони навколишнього середовища.

У 2000 році Радою директорів Світового банку була затверджена нова стратегія допомоги Україні, що передбачає виділення 1,8 млрд дол. США кредитів у період з 2001 по 2003 роки за умови успішного виконання Україною узгоджених орієн­товних показників ефективності управління. Основою фінансування буде програмна системна позика, що складається з трьох окремих позик по 250 млн дол. США кожна. Метою позики є надання допомоги Україні в інституціональній реформі і реформуванні системи управління в країні. Основними напрямами реалізації є: покращання фінансової дисципліни, регулятивної сфери, відносин власності; ре­форма фіскальної сфери і соціальної сфери.

За інвестиційними проектами схема надання коштів МБРР зовсім інша. Пра­вилами Банку передбачається, що їх фінансування не може перевищувати 70— 80% загальної вартості проекту. Це означає, що Україна повинна самостійно за­безпечити 20—30% витрат проекту.

Ще у процесі підготовки проекту визначаються пакети закупок, необхідних для його впровадження, та джерела фінансування. Українською стороною ство­рюється робоча група управління проектом, яка готує тендерну документацію, оскільки всі закупки проводяться за принципом відкритих міжнародних тен­дерних торгів.

Участь у торгах беруть усі компанії, що мають достатній міжнародний досвід і виробничі можливості виконання умов конкурсу. Якщо український виробник дотримується умов якості, надійності та своєчасності поставок або послуг, то йому надається знижка у розмірі 15% контрактної ціни. Конкурс проводить укра­їнська сторона, і підготовлена нею тендерна документація обов'язково узгоджу­ється з МБРР. Банк надає кошти безпосередньо постачальнику конкретних това­рів або послуг для інвестиційного проекту.

Кредити, надані у межах інвестиційних проектів, оцінюються сумою в 820 млн дол. США і 15 млн нім. марок, хоча досі Україна одержала лише 245,1 млн дол. США і 6,1 млн нім. марок.

За весь час співпраці з МБРР за інвестиційними проектами Україна виплати­ла з держбюджету понад 316 млн дол. США. З них 307 млн дол. США — це відсотки за користування кредитами.

Головним завданням Міжнародної фінансової корпорації (МФК), створеної у 1956 році, є сприяння країнам, що розвиваються, у стимулюванні приватного сектора шляхом інвестування або надання позик. Членами МФК можуть бути тільки країни-учасниці МБРР. На відміну від МБРР, який надає позики тільки урядам або під їхню гарантію, корпорація може брати участь у капіталі підприємств і надавати позики без державної гарантії. Відсоткова ставка різниться залежно від країни та проекту, а період сплати позики становить від 3 до 15 років з відстрочкою платежів до 12 років.

Фонди МФК складаються із доходів від акцій, які купують країни-члени МФК, власних позик, зокрема від МБРР, і нерозподіленого прибутку. Майже 20% свого фінансового капіталу МФК позичає у МБРР, а решту — на міжнародних фінансових ринках. Вона має право надавати позики та фінансувати проекти окремих підприємств країн-членів МФК шляхом випуску акцій.

Корпорація активно діє у багатьох секторах, у тому числі на ринках капіталу, енергетики, зв'язку, сільському господарстві, промисловості, нафтохімії, туризмі тощо. Діяльність на ринках капіталу, зокрема, здійснюється через інвестування у

банківські і небанківські фінансові інститути та різноманітні фонди, надання кредитних ліній фінансовим посередникам, гарантування випуску цінних паперів. У 1994 році МФК заснувала Загальний трастовий фонд "Стейт Стріт Банк енд Траст Компані / МФК Індекс нових ринків", який розміщує інвестиції на фон­дових ринках різних країн. Ці країни повинні бути внесені у серйозне видання "Зведений інвестиційний індекс МФК" (IFC Investable Composite Index), що був започаткований у 1993 році.

Україна є членом Міжнародної фінансової корпорації з 1993 року. Доне­давна діяльність МФК в Україні була зосереджена на технічній підтримці малої приватизації, сертифікатної приватизації та приватизації у сільському госпо­дарстві, а також післяприватизаційній підтримці. МФК вже інвестувала зага­лом 2 млн дол. США шляхом фінансування випуску акцій. Вона визначає при­ватні та приватизовані підприємства для надання їм позики та їх акціонування. Свою діяльність МФК реалізує через своє представництво у Києві і ще у 12 ре­гіонах України.

Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) створене у 1988 році з особливою метою — сприяти інвестуванню акціонерного капіталу і залученню інших прямих інвестицій до країн, що розвиваються, шляхом усунен­ня перепон некомерційного характеру. БАГІ займається страховим забезпечен­ням гарантії інвестицій від політичних ризиків, у тому числі від націоналізації, експропріації, військових дій, громадської непокори, неможливості конвертува­ти валюту, репатріювати капітал тощо. Агентство проводить семінари із страте­гічних питань, призначені для допомоги країнам-членам у нарощуванні потенціалу в галузі маркетингу, семінари з удосконалення послуг для інвесторів та взаємодії між ними, надається допомога у проведенні заходів із залучення інвестицій. Крім цього, БАГІ надає консультаційну допомогу низці країн у розробці законодав­ства про іноземні інвестиції.

Політика БАГІ базується на наданні інвестицій терміном на 15 років, який може бути подовжений до 20 років; сума поточного фінансування обмежена до 50 млн дол. США. Членами агентства сьогодні є 149 країн, які сплатили передплатний капітал.

Україна приєдналася до Конвенції про заснування БАГІ у вересні 1993 року.

Міжнародний центр врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) є само­стійною міжнародною організацією, заснованою у межах Конвенції з урегулюван­ня інвестиційних суперечок між державами та громадянами інших держав. Станом на 1 жовтня 1999 р. Конвенцію підписали 147 держав і 131 держава ратифікувала її. Україна підписала Конвенцію 3 квітня 1998 p., однак ще не ратифікувала її1621.

МЦВІС надає консультаційні послуги, проводить дослідження і публікує матеріали законодавства про іноземні інвестиції. Центр прагне розширити при­плив іноземних інвестицій, забезпечуючи умови для врегулювання і арбітражного розгляду спірних питань між урядами та іноземними інвесторами.

Публікації МЦВІС включають юридичний журнал "Огляд МЦВІС — журнал законодавства про іноземні інвестиції", що видається двічі на рік, а також багатотомні збірники "Інвестиційне законодавство країн світу" та "Інвестиційні договори".

Традиційними об'єктами інвестування Групи Світового банку є елементи виробничої і соціальної інфраструктури — авто- і залізничні магістралі, транс­порт, зв'язок, енергозбереження тощо, що безпосередньо впливають на приско­рення процесу розвитку економіки.

Сприянням функціонуванню міжнародної валютної системи займається еціалізована міжнародна організація, яка включає більшість держав-членів ЭН Міжнародний валютний фонд (МВФ). Для вирішення цієї мети МВФ ійснює три основні функції:

визначення і контроль за дотриманням угод у галузі міжнародних валютних відносин;

надання державам-членам можливостей для дослідження проблем і ведення переговорів;

надання кредитів країнам, що відчувають труднощі у галузі платіжного балансу.

МВФ запровадив режим міжнародних валютних відносин. Для встановлення Змінного курсу статут МВФ вводив три правила:

- первісне визначення вартості національної валютної одиниці відносно вартості золота;

- єдність обмінних курсів для всіх категорій угод;

- стабільність обмінних курсів (відхилення національної валюти від офіційного паритету допускається на рівні не більше ніж 1%).

У 1978 році статутом Фонду був встановлений плаваючий обмінний курс. Це було пов'язано з тим, що країни-члени почали відмовлятися від підтримки курсу їхніх валют відносно долара. Кожна країна тепер була вільна об'явити паритет відносно будь-якої валюти, спеціальних прав запозичення (СДР) чи "кошика валют") або взагалі відмовитися від паритету. Золото усувалося з системи і було змінене СДР (Special drawing rights) у якості одиниці розрахунку, яка також 4асто використовується у численних міжнародних угодах. Випуск цієї міжнародної розрахункової одиниці здійснюється у вигляді записів на рахунках МВФ про­порційно до квот країн-членів Фонду. Доларова ціна СДР визначається щорічно МВФ на основі ринкових обмінних курсів валют, що складають їхній кошик (на сьогодні 1СДР = 0,78 дол. США).

Однак відмова від фіксованого валютного курсу не звільнила МВФ від відповідальності у галузі встановлення обмінного курсу. Країни-члени зобов'язані дотримуватися певних правил підтримання стійкості системи. А Фонд, у свою чергу, повинен забезпечувати постійне спостереження за політикою обміну ва­лют, що означає необхідність ретельного аналізу економічної політики всіх країн. Здійснити цю функцію дадуть змогу щорічні консультації з кожною країною.

Механізм кредиту базується на встановленні квоти для кожної країни-члена МВФ. Квота визначається шляхом складних переговорів на основі різних показ­ників (обсяг зовнішньої торгівлі тощо). Ці ресурси на певних умовах надаються країнам, що відчувають труднощі з платіжним балансом, коли вартість валюти країни та її товарів випадають із загального ряду. У цьому випадку країна-член Фонду звертається за допомогою до МВФ.

У своїй діяльності МВФ використовує кілька механізмів фінансової допо­моги. Звичайне кредитування — це програми stand-by і програми розширеного кредитування — EFF. Пільгове кредитування здійснюється через механізм роз­ширеного фінансування структурної перебудови ESAF, а системні перетворен­ня — через STF. Програма ESAF надається тільки найбіднішим країнам на 15 років з п'ятирічною відстрочкою платежу під 0,5% річних. Компенсаційне і надзвичайне кредитування — CCFF (на 4—5 років за ставкою ЛІБОР +0,25%); додаткове резервне кредитування — SRF (на 1,5 роки під 7,5% річних).

Наприкінці 2000 року МВФ оголосив про вступ у силу нових, більш жорстких умов надання кредитів. Основною метою нововведень є підвищення вартості довго­строкових позик і стимулювання дострокового погашення боргу. Фонд вводить до­даткову плату за користування кредитними траншами і EFF, обсяг яких буде пере­вищувати максимальний для даної країни рівень. Перші виплати боржника тепер повинні розпочинатися через 2 роки і 3 місяці після одержання кредиту і закінчити­ся через 4 роки. Строки по EFF становлять 4 роки і 6 місяців та 7 років відповідно.

Оскільки реорганізація економіки, пов'язана із впровадженням реформ що­до подолання платіжного дисбалансу, потребує значних коштів, то МВФ надає позики для фінансування стратегічних реформ упродовж перехідного періоду. Для забезпечення найбільш ефективного використання коштів Фонд здійснює ретельний нагляд за економічними успіхами країни у цей час, надаючи, у разі необхідності, технічну допомогу та інші консультативні послуги. Крім цього, МВФ може надавати технічну допомогу центральним банкам для реформування подат­кової системи, створення агентств зі збору та поширення економічних статис­тичних даних і т.п.

Вищим органом МВФ є Рада керуючих (по одному представнику від кожної країни). Вона збирається на щорічні сесії, де кількість голосів кожної країни пропорційна її квоті. Рішенням Ради керуючих МВФ 22 січня 1999 року були збільшені квоти країн у Фонді. Нова квота набуває чинності після сплати держа­вою в обумовлений МВФ термін суми збільшення попередньої квоти (25% у СДР або у валюті інших держав, за вибором Фонду та згодою зазначеної держави, решта у національній валюті). Можна зазначити, що МБРР і МВФ є єдиними організаціями у світі, де не застосовується принцип: одна країна — один голос. Між сесіями керівництво здійснюється адміністративною радою з 22 членів.

МБРР та МВФ мають різне призначення, що дає їм можливість робити свій внесок у стабільність світової економіки та забезпечення збалансованого еконо­мічного розвитку усіх країн-учасниць. Банк розширив допомогу через переорієн­тацію з окремих проектів на ширші аспекти економічної реформи. Водночас МВФ вийшов за межі простого коригування платіжних балансів і бере участь у структурних реформах економіки своїх членів.

Деяка схожість діяльності Міжнародного банку реконструкції та розвитку і Міжнародного валютного фонду неминуча, унаслідок чого важливого значення набуває співпраця між Банком і Фондом. Розробка програм, які сприятимуть повнішій інтеграції економік країн-членів у світову монетарну та фінансову систему і водночас стимулюватимуть економічне зростання, і надалі залишається най­важливішою проблемою обох інституцій.

Узагальнюючи вищезазначене, у табл. 6.2 наведені основні функції та зав­дання МВФ і Світового банку.

Затвердження кредитів МВФ є сигналом для приватних інвесторів й інших фінансових організацій, котрий дає їм зрозуміти, що ризик вкладення коштів в економіку країни не дуже високий. МВФ висуває ряд умов надання допомоги Україні: стабілізація економіки, зниження бюджетного дефіциту, стримування інфляційних процесів, зменшення дотацій збитковим підприємствам та галу­зям, засоби щодо нормалізації платіжної дисципліни та виконання зобов'язань перед зовнішніми кредиторами, офіційне використання реального обмінного курсу національної валюти, реалізація програми перебудови та приватизації. Головна умова — це реальне здійснення ринкових реформ протягом двох-трьох років, що гарантує повернення кредиту та послідовність у проведенні реформ.

Фінансові ресурси надаються Україні на таких умовах: строк сплати — 3—5 років, відсоткова ставка за кредит — від 5,75% до 6,29%. Розпорядником коштів в Україні є НБУ. Контроль за їх ефективним використанням з боку НБУ здійснюєть­ся за попередньо узгодженими з українською стороною показниками ефективності, серед яких — рівень чистих міжнародних резервів НБУ, монетарні показники і дефі­цит консолідованого бюджету. Помітно розширити обсяг запозичень у Фонду дає змогу збільшення квоти України у 1998 році з 997,3 млн СДР до 1372,0 млн СДР.

Таблиця 6.2. Основні функції та завдання МВФ і Світового банку

Міжнародний валютний фонд

Світовий банк

1. Наглядає за міжнародною монетарною сис­темою.

2. Забезпечує стабільність валютних курсів та впо­рядковує валютні відносини країн-учасниць.

3. Допомагає усім своїм членам подолати тим­часові труднощі з платіжним балансом, на­даючи їм кредити.

4. Поповнює валютні резерви своїх членів шля­хом розміщення СДР. Досі країнам-членам було надано пропорційно до їх квот 214 млрд СДР.

5. Формує власні фінансові ресурси головним чином за рахунок внесків за квотами країн-учасниць.

6. Має у розпорядженні повністю сплачені кво­ти на загальну суму 145 млрд СДР (близько 215 млрд дол. США).

7. Має у своєму штаті 2 300 працівників з 182 країн-членів.

1. Прагне сприяти економічному роз­витку найбідніших країн світу.

2. Надає допомогу країнам, що розвива­ються, шляхом довгострокового фінан­сування проектів і програм розвитку.

3. Надає найбіднішим країнам (ВВП на душу населення не перевищує 865 дол. США на рік) фінансову до­помогу через МАР.

4. Сприяє розвитку приватних підпри­ємств через МФК.

5. Формує основну частину власних фі­нансових ресурсів через запозичен­ня на міжнародному ринку обліга­цій.

6. Володіє акціонерним капіталом у розмірі 184 млрд дол. США. 7. Має у своєму штаті 7 000 працівни­ків з 180 країн-членів.

Співпраця України з МВФ розпочалася з 1994 року. Сьогодні країна підхо­дить до заключного етапу кредитування (табл. 6.3).

Таблиця 6.3. Кредити, надані МВФ Уряду України*

Етап

Вид програми

Дата затвердження програми

Строк дії програми

Обсяг затвер­дженого кре­диту, млн доя. США

Фактично одержано, млн дол. США

% затвер-дженого обсягу

І

Системний трансформаційний кредит (STF)

Жовтень 1994

6 місяців

667,2

667,2

100

11

Stand-by 1995

Stand-by 1996

Stand-by 1997

Квітень 1995 Травень 1996 Серпень 1997

12 місяців

9 місяців

12 місяців

1338,0

803,6

553,8

720,7

800,4

242,7

54 

100

44

III

Механізм розши­реного фінансу­вання (EFF)

Вересень 1998

3 роки (подовжена до вересня 2002 р.)

2 571,0

1214,0

47

Усього

5933,6

3645,0

61

* Джерело: "Бизнес", 2001. — № 6. — 5 февраля. — С.8.

За період з 1994 по 1998 роки Уряд України накопичував борг перед МВФ за рахунок кредитів, який на початок 1999 року сягнув більше 2,5 млрд дол. США. У 1999 році, коли наступив час повертати борги, Фонд перейшов на рефінансу­вання власних боргів (при цьому вимоги для надання кредитів стали суворіши­ми). Це означає, що він надавав кредитів рівно стільки, скільки уряд повинен був виплатити по раніше наданих кредитах. Таким чином, борги перестали накопичу­ватися. І, нарешті, у 2000 році МВФ повністю припинив фінансування Уряду Укра­їни. Але це не завадило Україні скоротити зовнішній борг на 2,5 млрд дол. США, у т.ч. перед МВФ на 900 млн дол. США, збільшивши при цьому розмір валютних резервів на 250 млн дол. США.

Можна зробити висновок, що кредити МВФ не працюють в економіці Укра­їни належними чином. До того ж має місце нецільове використання величезних обсягів запозичень.

Особливе місце серед кредитів міжнародних фінансових організацій Україні на підставі міжнародних договорів під гарантію уряду посідають запозичення від Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). Він створений у 1990 році для фінансової підтримки проектів сприяння країнам Центральної та Східної Європи в їхньому переході до ринку і об'єднує 58 країн з різних регіонів світу, Європейський союз і Європейський інвестиційний банк. Центральний офіс роз­ташований у Лондоні. ЄБРР діє одночасно як діловий, так і інвестиційний банк. Не менше ніж 60% його зобов'язань повинні бути пов'язані з фінансуванням приватного сектора (згідно з мандатом ЄБРР). Маючи найвищий кредитний рей­тинг (ААА), банк може залучати кошти міжнародних ринків капіталу на найвигідніших умовах.

ЄБРР є комерційним банком, тому умови надання кредитів цим банком сут­тєво відрізняються від умов кредитування МВФ і МБРР. Але порівняно з приват­ними комерційними банками, основною перевагою цього Банку є те, що, завдя­ки характеру складу своїх акціонерів він може і готовий брати на себе ризик, беручись при цьому за виконання лише комерційно життєздатних проектів.

Основними формами фінансування ЄБРР є кредити, вкладення в акції та гарантії. Банк надає позики за ринковими ставками (як правило, ЛІБОР) макси­мум на 10 років для підприємств і 15 років — для проектів розвитку інфраструк­тури з додаванням певної маржі у ВКВ, головним чином у доларах США або німецьких марках. У разі придбання паю в акціонерному капіталі, ЄБРР розрахо­вує на одержання відповідного доходу на вкладені кошти, але він завжди має чіткий план їх вилучення. Що стосується гарантій, то вони можуть бути різних типів. Це гарантії від усіх ризиків і часткові гарантії конкретних ризиків, але у всіх випадках кредитний ризик має бути прийнятним, а максимальний ризик повинен бути відомим і піддаватися вимірюванню.

Нині Банк здійснює фінансування комерційних проектів у 26 країнах, що перебувають на різних етапах переходу до ринкової економіки.

Основними напрямами діяльності ЄБРР є:

- надання прямих кредитів та участь у спільному фінансуванні з місцевими банками та інвестиційними фірмами;

- інвестування акціонерного капіталу підприємств приватного і державного сектора;

- гарантоване розміщення цінних паперів, випущених приватними та дер­жавними підприємствами;

- полегшення доступу підприємствам до внутрішніх і зовнішніх ринків капіталу шляхом надання гарантій та фінансових консультацій;

- надання або участь у позиках та надання технічного сприяння для рекон­струкції й розвитку інфраструктури.

Банк розробив інвестиційні проекти у галузі природоохоронної інфраструктури. Провівши попередні екологічні дослідження всіх своїх інвестиційних проектів і проектів по лінії технічної співпраці, він виступив ініціатором цілого ряду серед інвестиційних природоохоронних заходів.

Для того, щоб одержати допомогу Банку, потрібно відповідати таким вимогам:

І. Позичальник або представник банку повинен подати бізнес-план використан­ня та повернення кредиту.

2. Кредит надається під заставу, що перевищує суму кредиту у 1,5—2 рази.

3. Позичальник або інший банк, як гарант, повинен увійти до проекту з власним капіталом у відношенні 70 : 30 (Банк ніколи не фінансує більш ніж 1/3 вартості проекту).

4. Розмір власних активів підприємства повинен бути не більшим ніж 2,5 млн дол. США.

ЄБРР розпочав співпрацю з Україною у 1992 році із заснування інвестицій­ного фонду "Україна". На сьогодні цей Банк є одним із найбільших інвесторів в Україні. Увага ЄБРР в Україні зосереджена на таких галузях, як енергетика, аг­рарно-промисловий комплекс, розвиток дрібного і середнього підприємництва, фінансовий сектор, проекти у державному секторі. На частку кредитних ресурсів припадає 84% виділених ресурсів, 16% складають прямі інвестиції.

За підсумками 2000 року частка України у загальному портфелі проектів склала 7%, а портфель українських проектів, затверджених Радою директорів Банку, складався із 36 проектів із загальним обсягом зобов'язань ЄБРР на суму більше EUR 1,6 млрд. 88% цих коштів освоєно приватним сектором і 12% — державним.

Проекти ЄБРР в Україні станом на 01.01.2000 року наведено у додатку 8, а схвалені Банком кредити та їх одержувачі в Україні в 2000—2001 pp. — у додатку 9.

Сьогодні в Україні діють кілька міжнародних фондів, які здійснюють інвес­тиційну і кредитну підтримку підприємництва в Україні.

Фонд підтримки підприємництва в нових незалежних державах Western NIS Enterprise Fund розпочав свою діяльність у 1994 році з початковим капіталом у 150 млн дол. США, наданим урядом США. Фонд в основному інвестує малий та середній бізнес в обмін на пакет акцій. Причому перевага надається тим компаніям, акції яких не обертаються вільно на фондовому ринку, а розподілені серед акціонерів. Головною перевагою такого фінансування є те, що від об'єкта інвестицій не вимагається ніякої застави і сплати процентів, як у випадку банківського кредиту. Цей фонд визначив для себе пріоритетні галузі для інвестування в Україні: переробка сільськогоспо­дарської продукції, виробництво і переробка продуктів харчування, виготовлення запчастин для автомобілів, виробництво упаковки і будівельних матеріалів. Western NIS Enterprise Fund вкладає кошти в компанії, що знаходяться на стадії розвитку і мають стабільне фінансове становище, а також перспективи подальшого зростан­ня, тому що кінцева мета фонду — це продаж своєї частки "розкрученої" компанії за значно вищою ціною. Така ціна повинна дати змогу не тільки повернути всі вкладені кошти, але й заробити якомога більший прибуток. Одержані до продажу дивіденди, як правило, реінвестуються в об'єкт. Фінансові вливання, що надають­ся фондом, оцінюються сумою від 500 тис. дол. США до 5 млн дол. США.

Фонд "Україна" був заснований у 1992 році в Бостоні (США) з статутним капіталом 22,5 млн дол. США. Більша частина капіталу була внесена такими організаціями, як ЄБРР, МФК, Creditanstalt Investment Bank AG, Commercial Capital, Банк Бостону. Решта суми була внесена приватними інвесторами. Фонд зробив свою першу інвестицію у Києві в грудні 1992 року, а на сьогодні має ЗО завершених інвестицій на суму близько 10 млн дол. США. Було здійснено низку успішних проектів, наприклад, виробництво мінеральної води "Миргородська". Інші проекти знаходиться на різних стадіях підготовки.

Механізм інвестування "України" подібний до принципів діяльності Western NIS Enterprise Fund, тобто інвестування здійснюється тільки у малі та середні приватні компанії шляхом придбання їхньої частки (не більше 50% статутного фонду) або створення нового спільного підприємства. Інвестиції робляться у роз­мірі від 100 тис. дол. США до 1 млн дол. США. У кінці терміну свого існування або раніше фонд може продати свою частку підприємства.

Міністерство фінансів України, НБУ і німецька інвестиційна компанія для відбудови KfW у 2001 році створили Німецько-український фонд (НУФ), що зай­мається мікрокредитуванням українських підприємств. Статутний фонд стано­вить 32 млн нім. марок. НУФ є неприбутковою організацією, основним момен­том діяльності якої є рефінансування погашених кредитів і відсотків за ними.

KfW виділила грант від імені уряду Німеччини у розмірі 12 млн нім. марок для мікрокредитування ще у 1997 році. Договір на його одержання підписав НБУ, який і надавав кошти акредитованим комерційним банкам ("АЖІО", "Аваль", "Приватбанк", "Київ-Приват") для кредитування малих підприємств. У підсум­ку було видано більше ніж 1,5 тис. позик обсягом приблизно 40 млн нім. марок.

У комерційних банках створено відділи мікрокредитування, де працюють кре­дитні експерти, що пройшли теоретичну підготовку в рамках програми "Транс­форм". Ці спеціалісти і визначають потенційних позичальників.

Для мікропідприємств та індивідуальних підприємців без права створення юридичної особи сума кредиту може сягати 15 тис. нім. марок. Відсоткова ставка складається з 8% річних та 15% маржі комерційному банку. Мале підприємство може одержати до 50 тис. нім. марок (8% річних і 10% маржа комерційного бан­ку). Якщо середнє підприємство веде спільну діяльність з німецьким партнером (партнер володіє від 30 до 70% власного капіталу підприємства), то сума кредиту може бути до 500 тис. нім. марок. Відсоткова ставка складається з 8% річних та 5% маржі комерційного банку.

Фонд "Відродження" створено у 1990 році за підтримки відомого фінансист? Джорджа Сороса. Фонд започаткував з 01.01.1998 року Програму мікрокредитування та підтримки розвитку кредитних спілок в Україні. Взагалі фонд "Відродження" фінансує інтелектуальні інвестиції і до цього часу вже запровадив в Україні мікрокредитів і грантів на суму більше ніж 5,5 млн дол. США.

Ще однією організаційною формою залучення іноземних інвестицій можи вважати міжнародні агенції експортного кредиту. В Україні діє кілька таких аген цій. Як приклад можна навести Агентство США з міжнародного розвитку (USAID; яке має за мету створення можливостей для розвитку малого бізнесу в Україні з рахунок створення мережі "бізнес-інкубаторів", тобто освітньо-тренінгових закладів. Агентство також надає кредитну підтримку інвестиційним проектам я конкурентній основі для високотехнічних виробництв до 60 тис. дол. США, також мікрокредити до 5 тис. дол. США.

Агентства експортного кредиту функціонують у межах угоди 1971—1978 pp., яку підписало 20 країн, щодо обмеження конкуренції на кредитних ринках. Уго­дою встановлюються мінімальні відсоткові ставки за кредитами на термін від двох років і більше. Усі країни-позичальники поділені на три категорії: перша — найбагатші; третя — найбідніші. Цікаво, що в 1982 році СРСР був віднесений до першої категорії, а нещодавно Україна отримала статус найбіднішої країни. Для більшості країн строки повернення кредитів становлять 8,5 років, а для країн третьої категорії — 10 років.

Одним із напрямів діяльності агентств експортного кредиту є субсидування ри­зиків проектів. Однак Генеральна угода по тарифах і торгівлі включає розділ, який вимагає від агентств стягувати плату за ризик. Ця плата повинна покривати витрати і втрати за кредитними програмами. Як правило, комерційні ризики покриваються приватними кредиторами, а політичні — агентствами експортного кредиту через взяття на себе ризиків невиконання урядом зобов'язань по угодах зі спонсорами проектів. Однак у деяких випадках вони можуть взяти на себе і комерційні ризики.

Таким чином, Україна поступово включається в міжнародну інвестиційну ді­яльність. Незважаючи на незначні масштаби цього включення, країна використо­вує всі доступні канали міжнародної інвестиційної взаємодії. Принципово важли­вого значення набувають питання не тільки збільшення обсягів міжнародного ін­вестування, але й оптимізації його структури і підвищення результативності.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.