6.3. Особливості залучення іноземних інвестицій в економіку України

Іноземні інвестиції є однією з ознак ринкової трансформації України, тому що без них неможлива глибока структурна перебудова національної економіки. Вони сприяють залученню нових виробничих технологій, випровадженню кор­поративного управління, ринкової поведінки, фінансової стратегії тощо. Особ­ливо важливим є залучення капіталу з високо розвинених країн світу, що харак­теризуються високим рівнем "ринкової культури".

Використання прямих іноземних інвестицій повинне сприяти забезпеченню потреб української економіки у необхідній сировині та продукції, а головне — стимулювати розвиток економічно ефективних і конкурентоспроможних експор­терів, що дало б змогу країні увійти в систему міжнародного поділу праці.

Україну можна вважати потенційно привабливою країною для інвестування, що пояснюється певними факторами:

1. Наявність високого природно-ресурсного потенціалу, насиченість та різ­номанітність якого створює базу для широкої інвестиційної діяльності. Україна повністю задовольняє свої потреби щодо залізних, марганцевих і титанових руд, ртуті, графіту, вогнетривких та формовочних глин, каоліну, сірки, сировини для виготовлення скла та будівельних матеріалів. При цьому частину цих ресурсів країна експортує.

Вважається, що Україна володіє грунтами найвищої у світі якості (60% сіль­ськогосподарських угідь — високородючі чорноземи). Можливість розвивати ін­вестиційну діяльність на всій території України дають сприятливі кліматичні умови.

2. Культурна спорідненість з іншими європейськими і північноамерикансь­кими країнами.

3. Демографічний фактор, зумовлений тим, що Україна має високий рівень освіти населення і високу професійну підготовку інженерно-технічних працівни­ків і робітників.

В Україні є регіони з традиційно незайнятим населенням працездатного віку: Закарпаття, Івано-Франківська та Чернівецька області.

Серед позитивних ознак інвестиційного клімату України часто називають наявність дешевої робочої сили. Однак практика довела, що дешеві трудові ре­сурси не завжди приваблюють іноземні інвестиції. Сьогодні половина загальної кількості інвестицій надходить до таких багатих країн, що мають високу вартість робочої сили: Великобританії, Нідерландів, Данії, Німеччини, Швейцарії, США, Канади та Сингапуру.

4. Великий споживчий ринок, що швидко наздоганяє ринки розвинених країн.

5. За рівнем промислового виробництва Україна посідає одне з провідних місць у світі, зокрема за видобутком залізної руди і виробництвом сталі. За дани-

ми Міжнародного інституту чавуну і сталі, країна займає стабільне сьоме місце у світовому рейтингу країн-виробників.

Перспективними є чорна і кольорова металургія, які становлять майже чверть усього промислового виробництва, 75% якого зосереджено у Дніпропетровсько­му і Донецькому регіонах. Таку ж частку у виробничому секторі посідають під­приємства машинобудування. Великі можливості мають підприємства хімічного і нафтохімічного комплексу, легкої промисловості, будівельних матеріалів¹⁶⁶¹.

6. Науково-технічний комплекс України за своїм обсягом і потенціалом за­лишається одним із найбільших в Європі і другим після Росії серед країн СНД. Країна заслужено набула статусу атомної і космічної держави (має власне Наці­ональне космічне агентство).

Українські вчені високо цінуються у всіх розвинених країнах світу.

Для перетворення зазначених факторів у переваги Україні потрібно розроби­ти розумну ШІ-стратегію і негайно впровадити її для того, щоб зупинити про­мисловий спад і відплив вчених й інженерів за кордон, зберегти зайнятість, збіль­шити базу оподаткування і забезпечити захист навколишнього середовища. Ця стратегія повинна призвести до збільшення обсягів "продуктивного" інвестуван­ня і скоротити "спекулятивне".

Державна політика щодо залучення іноземного капіталу здійснюється Кабіне­том Міністрів України спільно з НБУ і регулюється Верховною Радою України.

Певну участь в управлінні іноземним інвестуванням беруть органи місцевих державних адміністрацій у межах делегованих їм повноважень, особливо при роз­робці програм соціально-економічного розвитку регіонів, створенні спільних під­приємств, вільних економічних зон тощо.

З метою створення належних умов для ефективного залучення іноземного капіталу в економіку та збільшення його обсягів значна увага приділяється удо­сконаленню законодавчої і нормативної бази щодо державного регулювання про­цесів іноземного інвестування.

Закон України "Про іноземні інвестиції" від 13.03.1992 № 2198-ІХ був першим нормативним актом, який регламентував процес іноземного інвестування в Україні. Декрет Кабінету Міністрів від 20.05.1993 № 55-93 "Про режим іноземного інвес­тування" призупинив його дію. Це було викликано тим, що Закон мав ряд недо­ліків. Зокрема, у ньому не було встановлено виду та мінімального розміру іно­земної інвестиції, за якою надаються пільги. За час дії цього Закону, за деякими підрахунками, до 42% усіх іноземних інвесторів вклали в українську економіку менше ніж 1 тис. дол. Таким чином, Закон надавав право обходити податкове законодавство як і у своїх країнах, так і у разі наявності угоди про уникнення подвійного оподаткування між Україною та відповідною країною. Існував заву­альований імпорт товарів під виглядом внесків до статутних фондів спільних підприємств з наступною реалізацією третім особам. Виникла також потреба у диференціації пільгового режиму для інвестицій у конвертованій валюті, у формі майна, майнових прав, нових технологій тощо¹⁶⁷¹.

Декрет Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування " ввів поняття підприємства з іноземною інвестицією, до якого стали відносити під­приємства з кваліфікаційною інвестицією. Кваліфікаційна іноземна інвестиція — це інвестиція, що становить не менше ніж 20% статутного капіталу. Підприємст­ва з іноземною інвестицією звільнялися від сплати податків на прибуток (дохо­ди) протягом п'яти років з моменту внесення такої інвестиції. Якщо підприємст-

во діяло у пріоритетних напрямах розвитку, що визначалися державними програ­мами заохочення іноземних інвестицій, то встановлювалися додаткові пільги щодо оподаткування, передбачені цими програмами.

19 березня 1996 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про режим іноземного інвестування" ¹⁶⁸¹, який відмінив дію вищезазначеного Декрету. У цілому Закон містить багато положень Декрету, однак він має багато нових елементів.

Найважливішим моментом є те, що для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної діяльності, тобто на­дані рівні з вітчизняними інвесторами умови діяльності. Крім цього, у Законі містяться положення про те, що підприємства з іноземними інвестиціями спла­чують податки згідно із законодавством України. Разом з тим, для окремих суб'єктів інвестиційної діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іно­земних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлю­ватися пільговий режим інвестиційної діяльності. Прикладом практичної реалі­зації вищезазначеної норми може служити Закон України "Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні" ^т, який визначив умови, необхідні для підтримки і розвитку автомобілебудування.

Крім того, відповідно до Закону "Про режим іноземного інвестування" спе­ціальний режим інвестиційної діяльності може бути встановлений на територіях спеціальних (вільних) економічних зон. Створення таких зон є одним із елемен­тів інвестиційної політики, що надає можливість на основі збільшення надход­жень інвестицій, у тому числі іноземних, до окремих регіонів України сприяти прискоренню соціально-економічного розвитку цих територій, поліпшенню ви­користання природно-господарського потенціалу, залученню і впровадженню но­вих технологій, насиченню внутрішнього ринку високоякісною продукцією тощо.

Позитивним можна вважати визначення моменту набуття підприємством ста­тусу підприємства з іноземними інвестиціями. Таким моментом вважається день зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Державна реєстрація іноземних інвестицій за Законом здійснюється лише після фактичного їх внесення, тоді як Декрет давав змогу реєструвати і до моменту фактичного внесення, тобто реєст­рувалися наміри здійснення іноземної інвестиції.

Законом України "Про режим іноземного інвестування" збережені у повно­му обсязі державні гарантії захисту іноземних інвестицій, що надавалися інозем­ним інвесторам на території України відповідно до попередньої нормативної ба­зи. Зокрема, іноземні інвестиції не підлягають націоналізації. Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання дер­жавними органами України чи посадовими особами передбачених законодавст­вом обов'язків щодо іноземного інвестора. У разі припинення інвестиційної ді­яльності іноземному інвестору гарантується повернення його інвестицій у нату­ральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі. Держава також гарантує безперешкод­ний і негайний переказ за кордон прибутків та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій. Якщо в подальшому спеціальним законодавством про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством, на вимогу іноземного інвестора,

фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів), або їх вивезенні за межі митної території України.

Порядок реєстрації фактично внесених іноземних інвестицій, а також дого­ворів (контрактів) на спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного ін­вестора визначено у постановах КМУ "Про затвердження Положення про поря­док державної реєстрації іноземних інвестицій"™ і "Про затвердження Положен­ня про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора "^І74). Цими документами визначено процедуру реєстрації; державні органи, що її здійснюють; перелік необхідних для реєстрації документів; терміни видачі реєстраційних посвідчень тощо. Не-зареєстровані інвестиції не дають права на одержання гарантій щодо їх захисту та будь-яких пільг, установлених Законом України "Про режим іноземного і нвестування".

Статті 21 і 22 нового Закону України "Про банки і банківську діяльність"¹¹⁹¹ надають право створення комерційних банків з іноземним капіталом. Націо­нальний Банк України видає ліцензію на створення таких банків.

Статтями 18 і 24 Закону України "Про режим іноземного інвестування"¹⁶⁸¹ введено новий порядок пропуску через кордон майнових іноземних інвестицій. Зокрема, передбачено, що внесок іноземного інвестора до статутного фонду під­приємств з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, звільняється від обкладання митом. Пропуск майна, що ввозиться на територію України як іноземна інвестиція, здійснюється на підставі виданого підприємством простого векселя на суму ввізного мита з відстроченням платежу не більш як на 30 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації. У разі фактичного зарахування вказаного майна на баланс підприємства у період, на який накладається відстрочення пла­тежу, що підтверджено податковою інспекцією за місцем знаходження підприєм­ства, вексель погашається і ввізне мито не справляється.

Значний вплив на інвестиційний клімат в Україні має Закон "Про розподіл продукції" ^l7S1, який регулює відносини, що виникають у процесі укладення, виконання та припинення дії угод про розподіл продукції. Відповідно до угоди про розподіл продукції Україна доручає інвестору проводити пошук, розвідку та видобування корисних копалин на визначеній ділянці надр, а інвестор зобо­в'язується виконати доручену йому роботу за свій рахунок і на свій ризик за умови, що згодом компенсує свої витрати та одержить винагороду у вигляді частини продукції.

Важливим став і Закон України "Про концесії "^[Щ, який визначив поняття та правові засади регулювання відносин концесії державного та комунального май­на, а також умови і порядок її здійснення з метою підвищення ефективності використання державного і комунального майна. За Законом, концесією є на­дання (на платній та строковій засаді) суб'єкту підприємницької діяльності права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії. Таке право надає уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, державного і комунального майна, який також визначає умови і порядок її здійснення. У Законі подано перелік сфер господарської діяльності, де працюють державні підприємства, які можна надавати в концесію. До цього досить великого списку увійшли галузі міської інфраструктури. Рішення про на­дання концесії приймаються за підсумками концесійного конкурсу.

Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб'­єктами інвестиційної діяльності, є міждержавні угоди "Про сприяння та взаємний захист інвестицій ". Такі угоди є гарантом надання справедливого статусу інвес­тиціям і захисту їх на території іншої держави. Вони підписані вже з 50 країнами світу. Ціла низка проектів угод знаходиться в стадії узгодження.

Для підвищення захисту іноземних інвестицій 3 квітня 1998 року від імені Укра­їни підписана Вашингтонська Конвенція 1965 року про порядок вирішення інвестицій­них спорів між державами та іноземними особами. Законом України від 16.03.2000 р. № 1547 вищезазначена Конвенція ратифікована Верховною Радою України.

Отже, до переваг українського інвестиційного законодавства можна віднести:

1. Оподаткування підприємств з іноземним капіталом здійснюється в національ­ному режимі.

2. Практично не існує обмежень на розмір іноземних інвестицій.

3. Створено сприятливі умови для репатріації капіталів та переказу прибутків.

4. Іноземні інвестиційні проекти мають пільги: застосування норм прискореної амортизації основних фондів та зниження ставки оподаткування прибутку на 15% при його репатріації.

5. Пільговий режим інвестиційної діяльності встановлюється для іноземних інвести­ційних проектів, що реалізуються у важливих для економіки України секторах.

6. Врегульовано відносини щодо розподілу продукції, одержаної від видобування корисних копалин на території України.

7. Визначено умови концесії державного та комунального майна.

Однак іноземні інвестори вважають основною негативною ознакою інвести­ційного клімату в економіці України політичну нестабільність, непріоритетні на­прями розвитку економічної політики, нестабільну законодавчу базу з питань іноземного інвестування. За даними світових рейтингових агентств Україна на­лежить до країн із підвищеним рівнем політичних і економічних ризиків. Упро­довж тільки перших семи років незалежності України законодавство з питань іноземного інвестування змінювалося сім разів.

Існують дві загальновідомі умови для інтенсивного надходження інвестицій в економіку: прибуток і захищеність вкладень. В Україні не виконується жодна з цих умов. Інвестор має намір вкласти свій капітал з розрахунком на майбутній результат і повинен бути впевнений у надійності запланованих операцій. Тому, якщо країна-реципієнт серйозно і надовго зацікавлена в іноземних інвестиціях, вона повинна створити стабільний для ділової активності і зрозумілий для вклад­ника капіталу інвестиційний режим. Інвестор готовий приймати наявні "правила гри", навіть недосконалі, але не ті, що постійно змінюються. Негативно вплину­ла на формування іміджу України, як передбачуваного ділового партнера, компа­нія ліквідації пільг спільних підприємств. У таких умовах інвестор вимагає більш високих прибутків в якості компенсації за ризик. Наприклад, з точки зору амери­канських вкладників при роботі в Україні мінімальні норми прибутку повинні бу­ти на 25—40% вищими, ніж у Західній Європі, і на 65—75% вищими, ніж у США.

Насторожує недосконалість механізму реєстрації та захисту прав власності на землю, а також:

/ несумлінне ставлення партнерів з української сторони до умов контрактів, відсутність механізму правової відповідальності, які повинні забезпечува­ти послідовне виконання контрактних умов;

/ складність механізму ліцензування видів діяльності і сертифікації про­дукції;

/ постійні зміни ставок ввізного мита і відсутність економічних обґрунту­вань при цих змінах;

/ недосконалість механізму виконання рішень Вищого арбітражного суду щодо конфліктних ситуацій, пов'язаних із виконанням інвестиційних проектів.

Гарантії іноземним портфельним інвесторам закріплені у Законі України "Про режим іноземного інвестування", але Законом "Про оподаткування прибутку під­приємств" окремі його положення не беруться до уваги.

При визначенні оподаткування доходів від портфельних інвестицій застосо­вується базова ставка податку незалежно від того, підписала Україна угоду про уникнення подвійного оподаткування чи ні (під виглядом того, що цей податок є внутрішнім податком на прибуток підприємств). Це вплинуло відповідним чи­ном на рішення потенційних портфельних інвесторів, а також негативно позна­чилося на стані вже здійснених іноземних портфельних інвестиціях у тому, що в більшості випадків кошти вилучалися і не реінвестувалися далі.

З метою спрощення переказу коштів нерезидентами і врегулювання сплати податків у травні 2001 року була прийнята постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх по­ходження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення по­двійного оподаткування "№ 470. Щодо банків, то передбачається, що підтверд­ження нерезидентства здійснюється в спрощеному порядку. Спрощено порядок перерахування коштів і для клієнтів фінансових установ. Зокрема, до обов'язків клієнтів уже не входить отримання попередньої згоди на звільнення від подвій­ного оподаткування. Крім того, у цій постанові переглянуто процедуру одержан­ня підтвердження резидентності за попередній період.

Перебудова української економіки, трансформація її в ринкову серед інших якісних перетворень включає налагодження зовнішньоекономічних зв'язків і відкритість.

З перших днів існування України як незалежної держави слова "іноземні інвестиції" стали синонімом економічного одужання і ринкових перетворень ко­лишньої планової радянської економіки. Потреба України в іноземних інвести­ціях завжди була дуже великою - як у вигляді прямих капіталовкладень, так і кредитів під конкретні проекти. Внутрішні інвестиційні можливості України не перевищували 10% цих потреб, а реальне задоволення склало близько 1,5%^|77).

За наявними підрахунками, Україна потребує близько 40 млрд дол. США іноземних інвестицій для своєї економіки. Іноземних інвестицій потребують майже всі галузі економіки, зокрема в промисловості: металургія — 7 млрд дол. США, хімія та нафтохімія — 3,3 млрд дол. США, машинобудування — 5,1 млрд дол. США, транспорт — 3,7 млрд дол. США. Щодо агропромислового комплек­су, то його потреби оцінити важко, тому що більшість розрахунків перебуває на стадії розробок.

Україна залучає прямі іноземні інвестиції з 1992 року, і станом на 01.01.2001 ро­ку залучила лише 3865,5 млн дол. США (на одного громадянина припадає 78 дол. США). Приблизно стільки залучає Польща за один рік. За обсягом іноземних інвестицій на душу населення Україна посідає 22-е місце серед країн Східної Європи, поступаючись Білорусі, Киргизстану і Молдові.

Обсяги прямих іноземних інвестицій до країн Східної Європи і колишнього Радянського Союзу наведені у табл. 6.4.

Таблиця 6.4. Обсяги прямих іноземних інвестицій до країн Східної Європи і колишнього СРСР станом на 01.01.2001 p.*

Країна	Обсяг ШІ, млрд дол. США	Обсяг ШІ на душу населення	Країна	Обсяг ШІ, млрд дол. США	Обсяг ШІ на душу населення
Чехія	23	2300	Албанія	0,55	183
Угорщина	21	2100	Туркменістан	0,88	176
Естонія	2,7	1800	Вірменія	0,6	150
Словенія	2,7	1350	Грузія	0,73	146
Хорватія	4,1	1025	Росія	21	143
Латвія	2,4	960	Молдова	0,44	ПО
Польща	30	769	Киргизстан	0,45	90
Словаччина	3,5	700	Білорусь	0,8	80
Литва	2,4	686	Україна	3,9	80
Казахстан	8,8	550	Азербайджан	0,38	48
Болгарія	3	375	Узбекистан	1	42
Румунія	6	261	Таджикистан	0,17	28
Македонія	0,42	210

* Джерело: "Бизнес", 2001. — № 26. — 25 июня. — С. 13.

Неважко підрахувати, що Україна залучила інвестицій у десять разів менше, ніж їй потрібно. Слід враховувати, що їх залучення також потребує певних вит­рат. За розрахунками, за залучення 1 млн дол. США необхідно сплачувати в середньому ЗО тис. дол. США.

Згідно з оцінкою спеціалістів Європейського Центру досліджень, підприєм­ницький ризик інвестицій в Україну становить 80%. Саме він зумовлює незнач­ний потік прямих інвестицій. За розрахунками, у світовому потоці прямих інвес­тицій на вітчизняну економіку припадає близько 1%, або в середньому дещо більше 5 дол. США на душу населення¹⁷⁸¹.

Прямі іноземні інвестиції залучаються в Україну переважно у формі грошо­вих внесків (45,7%) та внесків у формі рухомого і нерухомого майна (28%). Зро­стають розміри внесків у формі цінних паперів.

Склад іноземних інвесторів в України формується за рахунок: / транснаціональних корпорацій;

/ компаній-аутсайдерів, що не витримали конкуренції у своїх країнах; / компаній з обмеженими фінансовими можливостями, що розраховують на швидкий успіх.

Географічна структура іноземного інвестування в Україні формується під впливом двох взаємопов'язаних груп факторів. З одного боку, її розвиток ви­значається глибиною зовнішньоекономічних зв'язків з традиційними партне­рами (країни СНД з домінуванням Росії, окремі східноєвропейські та західні

країни), а з іншого — потребою диверсифікації, перш за все, міжнародної ін­вестиційної діяльності.

За станом на 01.01.2001 року ШІ в Україну вкладені з 106 країн світу. Геогра­фічна структура міжнародного інвестування залишається достатньо стабільною. Список країн-інвесторів очолюють представники далекого зарубіжжя, які забез­печують майже 90% загальних обсягів надходжень. Найбільший сегмент (понад 60%) українського ринку займають інвестиції шести країн світу: США, Кіпру, Нідерландів, Росії, Великобританії та Німеччини (табл. 6.5).

Таблиця 6.5. Обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну станом на 01.01.2001 p.*

Країна	Інвестиції, млн дол. США	Країна	Інвестиції, мли дол. США
США	635,8	Ірландія	94,0
Кіпр	372,6	Швеція	74,0
Нідерланди	361,8	Італія	72,3
Росія	314,3	Ліхтенштейн	72,3
Великобританія	299,4	Польща	62,1
Німеччина	237,9	Канада	59,3
Віргінські о-ви (Брит.)	176,8	Угорщина	52,1
		Словаччина	43,3
Республіка Корея	170,4	Франція	40,6
Швейцарія	169,3	Туреччина	32,0
Австрія	126,3	Інші країни	398,6

• Джерело: "Бизнес", 2001. — № 26. — 25 июня. — С.13.

За офіційним рейтингом на першому місці країн інвесторів — США. Однак іноземні дослідники вважають, що головним інвестором в Україну є Росія, яка у рейтингу знаходиться на четвертому місці. Якщо додати російські і українські капітали з Кіпру, Ліхтенштейну, Британських і Віргінських островів, то обсяг інвестицій буде більший, ніж вклали в українську економіку США. З 1992 року частка США в іноземних інвестиціях скоротилася з 20 до 16,4%, частка Німеччи­ни — з 20 до 6,2%. Таким чином, частка західних країн в обсязі ШІ в економіку України має тенденцію до зниження, а частка офшорних зон — до збільшення.

Якщо кошти залучаються з багатьох країн, від багатьох інвесторів і розподі­ляються між багатьма секторами та регіонами, то їхня ефективність у сприянні запровадженню ринкових реформ та прискоренні економічного зростання буде особливо високою. Крім того, диверсифікація ШІ захищає країну, дає їй можли­вість уникнути залежності від невеликої групи інвесторів.

Серйозну проблему для України становлять не тільки малі обсяги інозем­них інвестицій, але й їх галузева та регіональна структура. Глибокі диспропор­ції існують у розподілі інвестицій за галузями. Передусім інвесторів цікавлять підприємства, які за короткий час можуть забезпечити повернення вкладеного капіталу з одержанням найбільшого прибутку. З огляду на це найперспективні-шими для них в українській економіці є харчова промисловість, внутрішня тор­гівля, машинобудування і металообробка, фінанси, кредит, страхування та па­ливна промисловість (табл. 6.6). На ці сфери припадає понад 60% усіх інозем­них інвестицій в Україні.

івестицій у кожному регіоні України має найбільшу частку (наприклад, 36% Л, що отримала Миколаївська область, надійшли з Кіпру, причому частка США гановить 2%, а Німеччини — 3%).

За підсумками 2000 року максимальний показник за потенціалом (м. Київ) еревищує мінімальний (Кіровоградська область) у 7 разів. У 1999 році цей по-азник становив 6,2 рази. За ризиком різниця набагато менша, ніж за потенціа-ом і становив 1,8 рази, тоді як у попередньому році — 1,7 раз.

Ще одним негативним фактором є рівень інституційного та інноваційного по-енціалу. Загальновідомо, що крім власне промислового потенціалу, у сучасній еко-юміці великого значення набув рівень розвитку інфраструктури, що обслуговує ви-юбництво. Рівень інституційного потенціалу більше ніж у половини регіонів не юсягає 30% середнього рівня по країні. Практично така сама ситуація з інновацій-іим потенціалом. Але у цьому випадку регіони не можуть подолати більш високий іоказник — 50% середнього рівня. Багато регіонів просто не роблять зусиль заради майбутнього розвитку. Показовим у цьому плані є приклад Криму. Рівень виробни­чого потенціалу тут нижче середнього по Україні, а інноваційний потенціал вище практично у два рази. Обсяги науково-технічних робіт більше, ніж у Харківській області, яка володіє безперечно кращим науковим потенціалом, практично у 1,5 разу, а кошти, виділені на ці роботи у 2000 році, становили майже 590 млн грн.

Однак інвестиційний клімат залишається несприятливим. Ризик інвестуван­ня великий, про що свідчать розрахунки американської дослідницької організації "Economist Group", яка оцінила рівень привабливості країн світу для іноземних інвестицій за результатами останнього кварталу 2000 року. При визначенні інвес­тиційної привабливості спеціалістами були прийняті до уваги чотири основних фактори: структура політичної влади, економічна політика, розмір зовнішнього боргу і ситуація у банківській системі країни. За рівнем інвестиційного ризику Україна, як і Росія, має показник у 60 балів при мінімальному для іноземних інвестицій 0 балів (табл. 6.8).

Таблиця 6.8. Найбільш ризикові для іноземних інвестицій країни

Країна	Рівень ризику, бали	Країна	Рівень ризику, бали
Ірак	98	Китай	40
Кенія	81	Польща	39
Індонезія	61	Угорщина	39
Росія	60	Чехія	37
Україна	60	Малайзія	35
Румунія	59	Тайвань	28
Туреччина	56	ОАЕ	28
Аргентина	50	Чилі	23
Індія	41	Гонконг	22
Таїланд	41	Сінгапур	10

Інвестори надають перевагу вкладенню свої коштів у країни, в яких спостері­гається економічне зростання або у країни, де очікується потенційне зростання. Наприклад, П І І надходили до Чехії та Угорщини навіть у той період, коли еконо-

мічне зростання в них було відсутнє, оскільки інвестори були переконані в ї: потенційному зростанні у довгостроковій перспективі. Країни Центральної ті Східної Європи, які вже продемонстрували швидке економічне зростання (Угор шина та Польща), залучають більше ПИ, ніж країни, в яких економічне зростай ня повільне або зовсім відсутнє.

Цікавим є дослідження, проведене у період з грудня 1999 року до січш 2000 року заходами Консорціуму Flemings/SARS за проектом "Посилення Фонд] державного майна: індивідуальна приватизація підприємств", що є частиною тех нічної допомоги, наданої в межах позики Світового банку на реструктуризацій підприємств. Воно проводилося на основі опитування 34 прямих іноземних ін весторів, які є або планують стати учасниками українського ринку.

Інвестори визначили основні перешкоди для ПИ в Україні, розташувавши v в такій послідовності (починаючи з найвагоміших): / нестабільне та надмірне регулювання; / нечітка правова система; / мінливість економічного середовища; / корупція;

/ великий податковий тягар;

/ проблеми щодо встановлення чітких прав власності; / низький рівень доходів громадян;

/ труднощі у спілкуванні з урядом та приватизаційними органами; / мінливість політичного середовища; / відсутність матеріальної інфраструктури; / проблеми виходу на внутрішній та зовнішній ринки.

На сьогодні в Україні використовується дуже обмежена кількість способів шляхів залучення іноземного капіталу. Домінуючим є створення підприємств : іноземними інвестиціями. Практично не використовується такий канал залучен­ня інвестицій, як придбання різноманітних прав. Іноземні інвестори не можуті рівноправно з українськими брати участь у приватизації. Для 95% інвесторів при­ватизаційна політика в Україні є дуже важливим чинником, що впливає на прий­няття їхніх інвестиційних рішень. Передбачають, що після приватизації виник­нуть нові можливості для придбання щойно приватизованих підприємств і по­кращиться загальний інвестиційний і діловий клімат — завдяки підвищення: продуктивності економіки та зменшенню урядового втручання.

Результатом дослідження стала низка рекомендацій щодо політики залучен­ня прямих іноземних інвестицій. При цьому іноземні інвестори запропонували визначити пріоритети державної політики:

/ лібералізація руху капіталу, валютного ринку та репатріації прибутків;

/ зняття обмежень на частку іноземної власності в українських компаніях;

/ мінімізація бюрократичних обмежень;

/ зниження податкових ставок та зменшення кількості податків.

Іноземних інвесторів цікавлять три складових: прозорість, простота і перед­бачуваність. Ринок має бути відкритим, інформація — доступною, інтервенція уряду відносно податків — мінімальною.

Потрібно усвідомити, що іноземні інвестиції прийдуть тільки після збіль­шення внутрішніх. Доведено, що шлях до іноземного капіталу лежить через віт­чизняного товаровиробника.

Усі заходи для підвищення інвестиційної привабливості української економі­ки для П І І можуть поділятися на дві групи — заходи, що впливають на всіх інвес­торів, і заходи, що впливають тільки на іноземних інвесторів. Найгостріші пробле­ми української економіки виникають у сфері макроекономіки, і розв'язувати їх потрібно з урахуванням інтересів як внутрішніх, так і іноземних інвесторів. Не можна залучити інвесторів без вирішення найголовніших економічних проблем.

Спроби залучати інвесторів шляхом особливих пільг, звільнень від оподат­кування та запровадження вільних від оподаткування зон є політичною помил­кою. Такі заходи є дуже витратними, оскільки позбавляють країну податкових надходжень. Крім того, вони стимулюють корупцію та тіньову економіку. Укра­їні потрібно запроваджувати глибокі інституційні та економічні реформи, тому що іншої альтернативи немає.