- •Міжнародні фінанси
- •2. Місце і роль міжнародних фінансів у сучасній світогосподарській системі.
- •3. Формування світових фінансових центрів.
- •Тема 2. Світові валютно-фінансові системи та їх еволюція.
- •2. Паризька система золотомонетного стандарту. Генуезька система золотодевізного стандарту
- •3. Бреттон-Вудська та Кінгстонська валютно-фінансові системи
- •4. Регіональні валютно-фінансові групи
- •4.1. Валютні блоки
- •4.2. Валютні зони
- •4.3. Валютний союз країн єс
- •4.4. Міжнародні економічні організації як суб'єкти міжнародних фінансів
- •4.4.1. Економічні організації системи 00н
- •4.4.2. Міжнародні та регіональні економічні структури
- •4.4.3. Особливості функціонування фінансової системи єс
- •4.5. Міжнародні фінансові інституції
- •4.5.1. Мвф: проблеми створення і діяльності
- •4.5.2. Світовий банк та його складові
- •4.5.3. Регіональні фінансово-кредитні установи
- •Тема 3. Світовий фінансовий ринок і його структура План.
- •Грошовий (валютний ринок)
- •2. Міжнародний валютний ринок
- •3. Міжнародний ринок позичкових капіталів
- •Тема 4. Особливості функціонування міжнародного ринку цінних паперів
- •2. Міжнародний ринок акцій
- •3. Міжнародний ринок облігацій. Євроринок
- •4. Діяльність фондових бірж на міжнародному ринку цінних паперів
- •Тема 5. Валютні ринки та валютні операції
- •2. Операції на девізних ринках
- •3. Міжнародні розрахункові операції
- •Тема 6. Міжнародний кредитний ринок та технології кредитування
- •2. Міжнародний фінансовий лізинг
- •3. Зовнішній борг та проблеми його обслуговування
- •Тема 7. Ринок міжнародних інвестицій
- •6.L Міжнародна інвестиційна діяльність та її інститути
- •6.2. Типи іноземних інвестицій та їх роль для країни-реципієнта
- •6.3. Особливості залучення іноземних інвестицій в економіку України
- •6.4. Інвестиційна діяльність у вільних економічних і офшорних зонах
- •Тема 8. Регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин План
- •1. Валютно-фінансова політика держави
- •2. Валютні обмеження та валютні ризики
- •3. Стратегічні напрями вдосконалення системи регулювання міжнародних фінансів
- •4. Основні напрями вдосконалення діяльності міжнародних фінансових інституцій
- •Тема 9. Міжнародні розрахунки та платіжний баланс
- •1. Міжнародні розрахункові операції
- •2. Економічний зміст платіжного балансу
- •3. Структура платіжного балансу
- •II. Підсумкова зміна резервів
- •4. Фактори, які впливають на стан платіжного балансу
- •Тема 10. Фінансові транснаціональні корпорації
- •Тема 11. Заборгованість у системі міжнародних фінансів
- •Тема 12. Україна у світовому фінансовому ринку
- •1. Україна у світовому фінансовому ринку
- •2. Об'єктивна необхідність інтеграції України в систему міжнародних фінансів
- •3. Стан та перспективи співробітництва України з міжнародними фінансовими інституціями
- •Література
- •1. Основна література
- •2. Додаткова література
- •3. Нормативні матеріли мон і ДонДует ім.М. Туган-Барановського
4. Регіональні валютно-фінансові групи
4.1. Валютні блоки
У період світової економічної кризи 1929—1933 pp. із крахом золотодевізного стандарту єдина світова валютна система перестала існувати. Вона розпалася на валютні блоки — регіональні валютні угруповання, які вступили в жорстоку конкуренцію між собою. Таких регіональних блоків сформувалося три: стерлінговий, доларовий та золотий.
Валютний блок — це угруповання країн на основі валютно-економічного домінування держав, що очолюють цей блок, шляхом прикріплення до їхньої валюти валют країн — учасниць блоку. Вони, як правило, офіційно не оформлювалися певними угодами, а утворювалися стихійно на основі вже сформованих відносин політичної, економічної та фінансової залежності слабких країн, що розвиваються, від могутніх капіталістичних держав — колишніх метрополій.
Створення валютних блоків пов'язано з дією різних факторів, що історично сформувалися і служили певним "цементуючим матеріалом" для його складових, головні серед яких:
• торговельні фактори (країна, що очолює блок, виступає головним торговельним партнером інших країн, які його утворюють. Ця країна закуповує значну частину товарів і послуг, що експортуються іншими країнами, які входять до блоку, і являє собою значний і, як правило, стабільний зовнішній ринок);
• фінансові фактори (більшість країн — членів блоку мають довгострокову заборгованість або перед країною, яка очолює блок, або взаємну заборгованість, або зовнішню — перед третіми країнами. Ця заборгованість погашалася у валюті країни-гегемона);
• економічні фактори (країни, що очолюють той чи інший блок, найбільш індустріально розвинуті та які найменше постраждали за роки всесвітньої кризи і "Великої депресії");
• політичні фактори (вони складалися історично і традиційно міцно зв'язували країни — учасниці валютного блоку). Стерлінговий валютний блок виник після відміни золотого стандарту у Великій Британії в 1931 р. До його складу ввійшли країни Британської імперії, окрім домініонів Канада і Ньюфаундленд, а також території Гонконгу. До блоку ввійшли також держави, які були економічно тісно пов'язані з Великою Британією (Єгипет, Ірак, Португалія, пізніше — Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Японія — де-факто, а потім Греція та Іран). Входження до валютного блоку, очолюваного Великою Британією, ставило країни перед необхідністю дотримання певних "правил гри". Це означало, що валюти залежних країн прикріплювались до валюти країни, яка очолювала блок — фунта стерлінгів. Курс цих валют ставився в залежність від фунта стерлінгів, а їх курс відносно інших валют встановлювався відповідно до курсу фунта стерлінгів щодо тих валют; взаємні розрахунки між учасниками блоку велись переважно у фунтах стерлінгів, а їхні валютні резерви зберігалися в Банку Англії і використовувались як для взаємних розрахунків, так і для розрахунків із третіми країнами.
Доларовий валютний блок було створено в 1933 р. після відміни золотого стандарту в США. До нього ввійшли економічно залежні від США країни Латинської Америки та Канада. Цікаво, що у валютному блоці не здійснювався валютний контроль з боку країни, яка його очолювала. Країни доларового блоку лише підтримували певні співвідношення між доларом США і власними валютами та зберігали переважну частину своїх валютних резервів у банках США, через які здійснювались розрахунки як між самими країнами — членами блоку, так і з третіми державами.
У червні 1933 р. країни, які намагалися будь-що зберегти вільне функціонування золотого стандарту на основі незмінного золотого вмісту національних валют, утворили золотий блок. До нього ввійшли держави, які навіть в умовах важкого кризового і післякризового періоду продовжували дотримуватися золотого стандарту: Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а потім Італія і Польща. Безпосередній вплив на тривалість існування цього блоку справив той факт, що країни — учасниці золотого блоку не могли успішно конкурувати з Великою Британією та США, які очолювали інші блоки і де, як і в переважній більшості інших країн, золотомонетний стандарт було відмінено. А вирішальне значення для долі блоку мали економічні інтереси країн, які входили до нього. Ці інтереси, як показало життя, були майже несумісними, що особливо чітко виявилося в умовах післякризової депресії. Зрештою всі країни золотого блоку змушені були відмінити вільний обмін банкнот на золото, і в 1936 р. цей блок остаточно розпався.
Крім стерлінгового, доларового та золотого блоків під час Другої світової війни країни "осі" — Німеччина та Японія — створили кожна свій валютний блок, куди ввійшли окуповані ними країни, як правило, у примусовому порядку з метою додаткового їх пограбування.
Пізніше на основі валютних блоків утворилися валютні зони.