Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Методический учебник..doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
551.94 Кб
Скачать

Питання і завдання

  1. Визначте сутність державної регіональної економічної політики.

  2. Визначте цілі, та завдання державної регіональної економічної політики.

  3. Визначте основні принципи державної регіональної економічної політики.

Тема 1.6. Механізм реалізації державної регіональної економічної політики.

В цій темі потрібно визначити сутність механізму реалізації державної економічної політики та його складові елементи.

Для втілення в життя державної регіональної економічної політики важливе значення має механізм її реалізації, який включає систему конкретних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється вплив на просторову організацію суспільства, забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів, удосконалюється структура їхнього господарського комплексу.

Основними складовими механізму державної регіональної економічної політики України виступають:

  • відповідна законодавчо-нормативна база;

  • бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку;

  • прогнозування і програмування;

  • розвиток різних форм територіальної організації продуктивних сил (створення спеціальних економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво та ін.)

Першоосновою механізму державної регіональної економічної політики є законодавча база, що визначає взаємовідносини держави і регіонів, та відповідні організаційні структури управління соціально-економічними процесами.

Одним із важливих елементів державної регіональної економічної політики є розроблення довгострокових, середньострокових прогнозів соціально-економічного розвитку АР Крим, областей України, міст Києва і Севастополя та державних регіональних програм, за допомогою яких досягається планомірність у розвитку продуктивних сил і регіонів. Нині вже розроблені проекти регіональних програм соціально-економічного розвитку Карпатського регіону, Полісся, Причорномор’я, Придніпровського району, Поділля та ін.

Бюджетно-фінансові важелі реалізації регіональної економічної політики в Україні відбуваються на основі сформованої законодавчо-нормативної бази, на якій основі ґрунтуються бюджетна система і міжбюджетні взаємовідносини.

Визначальну роль у розвитку регіону відіграє інвестиційна політика держави. Її основні напрями такі:

  • залучення кредитів, гарантій, міжнародної технічної та гуманітарної допомоги, іноземних інвестицій під перспективні інвестиційні проекти;

  • сприяння у визначенні основних пріоритетів інвестування у підприємства та організації регіону;

  • створення банку даних про інвестиційні проекти підприємств та організацій регіону;

  • координація та управління інвестиційними проектами у регіоні;

  • супровід інвестиційних проектів та контроль за раціональним використанням залучених фінансових ресурсів.

Реалізація державної регіональної економічної політики і стимулювання господарської діяльності регіонів передбачають створення та організацію діяльності нових форм регіонального розвитку продуктивних сил. Головне завдання та мета їх формування – активізація господарської та підприємницької діяльності на певній території. За допомогою окремих нових форм регіонального розвитку продуктивних сил можливе формування передумови для залучення інвестицій, створення нових робочих місць, структурного оновлення виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції.

У багатьох країнах світу є території, на яких діє дещо ліберальніший режим зовнішньоекономічної діяльності, ніж в України. Ці території залежно від виконуваних ними функцій називають спеціальними (вільними) економічними зонами.

Спеціальні економічні зони (СЕС)– це специфічне регіональне утворення, територія, на якій встановлюють особливий режим господарської діяльності іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями, а також вітчизняних підприємств і громадян. Порядок здійснення господарської діяльності іноземних інвесторів, підприємств з іноземними інвестиціями і умови пільгово-експортно-імпорто-митного, податкового, валютного, банківського, візового, трудового та інших видів регулювання в зоні установлюються законодавством країни.

Початковими правовими засадами створення і функціонування СЕС в Україні є, перш за все, Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спільних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992р. Прийнято десятки законів і постанов Верховної Ради України та Кабінету Міністрів з окремих питань створення в регіонах України спеціальних економічних зон, які використовуються як вихідна нормативна база при розробці їх проектів.

Створення СЕС та територій пріоритетного розвитку (ТПР) в Україні є одним з елементів перенесення центру ваги управління соціально-економічними процесами на регіональний рівень. Це одна із форм ефективної організації регіонального розвитку економіки, що цілком збігається із загальнодержавним підходом її реструктуризації та розширення самостійності регіонів. Розвитку СЕС мають сприяти вдале розміщення системи транспортного сполучення; розвинений виробничий потенціал, наявність виробничої та соціальної інфраструктури та наявність території з унікальними запасами і ціннісним природно-ресурсним потенціалом. З 1995р. в Україні діє перша створена зона «Сиваш» до складу якої увійшли Кримське об’єднання «Титан», Перекопський бромний завод, Сиваський анілінофарбовий завод, Кримський содовий завод, Пластмасовий завод «Поліфтор», сільськогосподарські підприємства, рибокомбінат. Нині в Україні створено 12 СЕС і 5 ТПР, з яких за існуючими оцінками успішними з погляду залучення додаткових інвестицій є лише три (Донецька, Закарпатська та Львівська області).

В Україні в перспективі можуть створюватися такі види СЕС: зовнішньоторговельні, виробничі, науково-технічні, туристсько-рекреаційні. Враховуючі що створення та функціонування банківсько-офшорної СЕС має специфічний характер, визначання її статусу потребує прийняття окремого закону.

Вільні економічні зони в Україні створюються за територіальним принципом, тобто зона є частиною національного економічного простору, де діє особлива система економіко-правових пільг та стимулів, спрямованих на забезпечення становлення державної економічної політики, гарантій потенціальним внутрішнім та зовнішнім інвесторам, зумовлених спеціальним правовим режимом. Зокрема, у СЕС встановлюються режим спеціальної митної зони, який, залежно від виду зони, передбачає відповідні пільги стосовно тарифного та нетарифного режиму регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів зони.

Створення СЕС потребує формування відповідної інфраструктури. Зокрема, для зовнішньоторговельних СЕС потрібна розгорнута мережа транспортних шляхів – морських, залізничних, автомобільних тощо. Через це рішення щодо створення таких зон доцільно розглядати у взаємозв’язку з питанням створення та розвитку міжнародних транспортних коридорів.

Міжрегіональне і прикордонне співробітництво є також інструмент реалізації регіональної економічної політики. У науковій літературі терміном «транскордонне співробітництво» характеризують території інтенсивного прикордонного співробітництва у всіх сферах життя. Такими є сукупні прикордонні території двох або більше сусідніх держав з високим наявним або потенційним рівнем прикордонного співробітництва.

Основною метою транскордонного співробітництва є усунення економічних, соціальних, правових та адміністративних бар’єрів, спричинених кордонами, згладжування диспропорцій у рівнях розвитку прикордонних регіонів. Транскордонне співробітництво означає співпрацю суміжних територій сусідніх держав, тобто визначальним є наявність кордону між співпрацюючими територіями.

Україна має великі потенційні можливості у налагодженні прикордонного співробітництва, її безпосередні сусіди – Росія, Білорусь, Молдова, Румунія, Угорщина, Словаччина, Болгарія, Туреччина – становлять різне, але в цілому сприятливе зовнішнє середовище для взаємовигідного співробітництва. В Україні 2/3 областей є прикордонними.

Основні завдання транскордонного співробітництва можна визначити так:

  • по-перше, транспортне співробітництво в інтеграційних процесах забезпечує можливість прискорення процесів вирівнювання життєвого рівня населення прикордонних територій та досягнення вільного руху людей, товарів і капіталів через кордон до повної інтегрованості простору;

  • по-друге, транскордонне співробітництво сприяє мобілізації місцевих ресурсів та їх ефективному використанню з метою підвищення життєвого рівня населення прикордонних територій;

  • по-третє, транскордонне співробітництво робить можливим об’єднання зусиль для вирішення спільних проблем у транскордонному регіоні, зокрема для вирішення питань національної безпеки;

  • по-четверте, транскордонне співробітництво відіграє важливу роль як «полігон» для випробування та адаптації європейського законодавства, інструментарію підвищення ролі регіонів, імплементації механізмів фінансової підтримки.

Закон України «Про транскордонне співробітництво» (ТКС) містить адаптоване до діючих законів нашої держави про місцеве самоврядування, державні місцеві адміністрації та інших нормативно-правових актів тлумачення суб’єктів, а саме: «суб’єкти ТКС – це територіальні громади, їх представницькі органи, місцеві органи виконавчої влади України, що взаємодіють з територіальним громадами та відповідними органами влади інших держав у межах своєї компетенції, встановленої чинним законодавством та угодами про транскордонне співробітництво».

Транскордонне співробітництво реалізується як на регіональному так і на локальному рівні. На локальному рівні воно розвивається значно швидше і ефективніше. Для нього характерні особисті контакти з сусідами, викликані господарськими потребами, а також співробітництвом у галузі культури. Таке співробітництво підкріплюється правовими засадами.

Європейська практика транскордонного співробітництва оперує головним чином результатами діяльності такої організаційної форми, як євро регіони. Під поняття «єврорегіон» (ЄР) слід розуміти форму транскордонного співробітництва між територіальним общинами або місцевими органами влади прикордонних регіонів, що мають спільний кордон, спрямоване на координацію взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у сферах життєдіяльності відповідно до національних законодавств і норм міжнародного права для розв’язання спільних проблем і в інтересах людей.

Світовий досвід засвідчує що одним з найефективніших шляхів державної підтримки високотехнологічних, наукомістких, екологічно чистих виробництв є створення регіональних науково-технологічних парків (РНТП). Вони формуються на базі одного чи кількох провідних вузів регіону за участю виробничих підприємств, що здатні впроваджувати високі технології.

Ядром РНТП є форми (малі підприємства), які об’єднують висококваліфікованих науковців і фахівців, що займаються розробкою та підготовкою до впровадження нових технологій.

Технопарки утворюють організаційну основу інноваційних процесів, відіграють важливу роль у перенесенні високих технологій зі сфери фундаментальних розробок у виробництво і сприяють комерціалізації науки, позитивним структурним зрушенням економіці, зростанню конкурентоспроможності продукції на світовому ринку.

Технопарки можуть значно відрізнятися за масштабністю, структурою та обсягом послуг. У зв’язку з ускладненням структури технопарків виділяють такі основні їхні типи:

  • «інкубатори» - інноваційний центр, інкубатор бізнесу, науковий готель тощо;

  • технологічні парки – науковий, промисловий, екологічний, конверсійний, інноваційний, бізнес-парк тощо;

  • технополіси;

  • регіональні науково технологічні парки.

З появи РНТП створюються сприятливі умови для вирішення ряду державних, регіональних, вузівських та виробничих проблем. Зокрема, зростають масштаби і темпи розвитку наукомістких і екологічно чистих галузей економіки; поліпшується місце країни в міжнародному поділу праці; оздоровлюється природне середовище; зміцнюється технічна та організаційна база наукових досліджень у вузі; розширюються можливості для підготовки висококваліфікованих наукових кадрів та формування нових наукових шкіл; підвищуються технічний рівень, якість конкурентоспроможність продукції тощо. Перспективним напрямом є формування технопарків в Україні поблизу великих культурно-історичних та наукових центрів (Києва, Харкова, Донецька, Дніпропетровська. Одеси, а також у Криму).

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.