Питання для самоконтролю.

1. Сутність економічного району.

2. Основні районоутворюючі фактори.

3. дати характеристику територіальній структурі господарства.

4. Скласти схему територіальної структури України.

5. Що розуміють під комплексно пропорційним розвитком економічних районів?

6. Які перспективи формування технополісів на території України.

Тема 1.4. Регіон в системі поділу праці.

В цій темі розглянуті сучасні особливості поділу праці і формування основних економічних районів країни.

Територіальний поділ праці (ТПП). Категорія «територіальний поділ праці» виступає важливою умовою аналізу різних форм організації продуктивних сил в масштабі регіонів, окремих країн і в об’єднаннях держав світу. Територіальний поділ праці – це об’єктивний процес розвитку продуктивних сил при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація окремих виробничих одиниць, обмін між ними продуктами своєї діяльності.

Територіальна організація виробництва система територіального розміщення і розвитку суспільного виробництва, в основі якої лежить тери­торіальний поділ та інтеграція праці. З об'єктивного боку територіальна організація виробництва — це територіальна структура народного господарства, що склалася; з суб'єктивного — процес її регулювання (управління), який здійснюється ринковим механізмом, або державним регулюванням, або мішаним шляхом (планово-ринкова економіка). Матеріальними елементами територіальної організації виробництва є промислові і сільськогосподарські підприємства, будівельно-монтажні організації, індустріальні центри і райони, сільськогосподарські зони, населенні пункти, транспортна мережа, інженерна інфраструктура, територіально-виробничі комплекси, економічні райони. Її регулюючі (планово-управлінські) форми — керівні і плануючі органи держави, наукові і проектні організації, державні плани і програми, ринковий механізм (ціни, кредити).

Елементами територіальної організації продуктивних сил є окремі форми:

• центр – це точка, зв’язки якої з довколишньою територією функціональні;

• промисловий центр – це група промислових підприємств, взаємопов’язаних спільними допоміжними виробництвами, а в окремих випадках – спільністю технологічного процесу, що мають єдину систему розселення і обслуговуються спільною інфраструктурою;

• вузол – це територіальне сполучення об’єктів, що відіграють певну роль у розвитку даної території;

• промисловий вузол – це локальне виробничо-територіальне сполучення, де підприємство поєднується тісними виробничими і виробничо-технологічними зв’язками, спільністю транспортно-географічного положення, загальними система інфраструктури і поселення для найефективнішого використання природних, матеріальних і трудових ресурсів;

• виробничий комплекс – це поєднання підприємств, об’єднаних виконанням єдиною господарської функції та взаємопов’язаних тісними виробничими стосунками таким чином, що вилучення якихось компонентів знижує ефективність комплексу;

• територіально-виробничий комплекс – це взаємообумовлене поєднання підприємств на певній території, за якого ефект досягається завдані вдалому добору підприємств згідно з природними та економічними умовами;

• район – це територія, що відрізняється від інших територій за сукупністю складових, які характеризуються єдністю, взаємозв’язком та цілісністю, котра є об’єктивною умовою, закономірністю раціонального розвитку даної території;

• регіон – з’явився ще в другій половині 20 століття для позначення країни, області. Сьогодні поняття «Регіон» має дискусійний і спірний характер і залежить від підходу дослідника. В «Географічному енциклопедичному словнику» регіон обожнюється: з поняттям «Район» і друге з територією, (акваторією), не обов'язково існуючу таксономічною одиницею в системі якого-небудь територіального поділу (наприклад, західна Азія, східний район и т.д.); Регіони є продуктом матеріальних сил в історії. Образи регіонів змінюються в результаті як зовнішніх, так і внутрішніх ініціатив. Соціально-економічний (суспільний) регіон можна визначити як частину території держави, виділити за сукупністю різних ознак в адміністративну одиницю. Такі регіони свідомо направлені і координовані для досягнення цілей суспільного розвитку. В умовах країни первинними регіонами є АР Крим та адміністративні області;

• технополіс - одна з форм вільної економічної зони; технополіси створюються для прискорення втілення науково-технічних досягнень та їх ефективного використання; ядро технополіса формує регіональний центр розробки й освоєння виробництва високо-технічної продукції. Технополіси користуються державною підтримкою;

• портово-промисловий комплекс – це об’єднання на одній території морських портів, промислових підприємств, приморських поселень, соціально-виробничої інфраструктури, розміщення яких у прибережній зоні зумовлене експлуатацією природних ресурсів прилеглої території та акваторії, забезпеченням зовнішньоекономічної та інших видів діяльності.

Територіальна організація суспільства — сукупність просторових зв'язків та структур, що визначають вплив природних та соціальних факторів на життєдіяльність суспільства, зокрема на розселення населення, виробництво і природокористування.

Територіальний поділ праці – процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами.

В основі ТПП лежать природні умови й ресурси, різноманітність територій, а також відмінності між народами, що там мешкають, та історично сформованими навичками праці. ТПП як об’єктивний процес має тісні взаємозв’язки двох сторін – спеціалізацію та обмін товарів.

Спеціалізація - найбільш активна сторона цього процесу. Вона проявляється у відокремленні певних видів людської діяльності з метою ефективного її використання.

Задля оцінки ефективності спеціалізації конкретної території розраховують коефіцієнти спеціалізації, локалізації, міжрайонної товарності, душові показники тощо.

Територіальний поділ праці як основа економічного районування має важливе значення в прогнозуванні розвитку господарських комплексів економічних макрорегіонів, проведенні регіональних наукових досліджень перспектив розміщення виробництва та його регіонального розвитку. Найбільш важливими факторами, що впливають на територіальний поділ праці і спеціалізацію економічних районів, є природні і економічні. ТПП в середині країни і між країнами обов’язково передбачає наявність просторових відмінностей у господарстві, розірваність між окремими стадіями виробництва, між виробництвом і споживанням. Враховуючи різноманітність виробничо-територіальних зв’язків, що розвиваються між територіально розділеними підприємствами Ю.Г.Саушкін розрізняв шість видів:

• генеральний (міжнародний) територіальний поділ праці між країнами і великими економічними районами (макрорайонами);

• територіальний поділ праці між окремими центрами (промисловими вузлами, великими містами). Вони виступають опорним каркасом територіальної структури виробництв країни;

• ТПП навколо одного головного економічного центру (міста, великого машинобудівного заводу). При цьому економічний центр виступає своєрідним ядром до якого тяжіють всі суміжні форми зосередження людської діяльності, утворюючи «поле тяжіння»;

• постадійний територіальний поділ праці за якого стадії виробничого процесу територіально роз’єднані і знаходяться в різних пунктах або місцевостях (на приклад заготівля деревини – лісопиляння – деревообробка – виробництво меблів;

• фазовий територіальний поділ праці, який полягає в тому, що одна й таж продукція надходить до центрів протягом року з різних місць за фазовим (сезонним) графіком. Так за фазовим графіком постачаються овочі, фрукти та ін.;

• епізодичний територіальний поділ праці. Коли країни або регіони здійснюють обмін товарами між собою не постійно.

Територіальний поділ праці проявляється в різних масштабах. За масштабами просторового охоплення Ю.Г.Саушкін виділив такі рівні ТПП:

• світовий поділ праці, що охоплює всі держави світу;

• міжнародний поділ праці – в межах певного об’єднання держав;

• міжрайонний внутрідержавний поділ праці – між економічними регіонами будь-якої країни; на основі такого поділу формується спеціалізація господарського комплексу;

• внутрірайонний поділ праці – між спеціалізованими господарськими частинами району (підрайонами);

• внутріобласний поділ праці – між спеціалізованими господарськими частинами адміністративних областей;

• локальний поділ праці – всередині окремих господарських частин області, між містами і приморськими зонами.

Територіальний поділ праці відкриває широкі можливості для виявлення конкретних форм територіального зосередження продуктивних сил і вивчення різних об’єктів – галузей господарства, міжгалузевих комплексів, територіально-виробничих комплексів, регіонів.