12.2. Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні

Міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації — це установи, які створені на базі багатосторонніх угод між державами. Всі міжнародні фінансові інститути розділяються на дві групи: всесвітні і регіональні. До всесвітніх відносяться Міжнародний валютний фонд (МВФ), група Світового банку і Банк міжнародних розрахунків. Регіональні створюються за континентальною ознакою: Європейський банк реконструкції і розвитку; Азіатський банк розвитку; Африканський банк розвитку; Міжамериканський банк розвитку та ін.

Міжнародний валютний фонд — це валютно-фінансова організація міжурядового співробітництва. МВФ є ведучим світовим фінансовим інститутом, що має статус спеціалізованої установи ООН. Він був заснований на міжнародній конференції в Бретгон-Вудсе в 1944 р., а почав функціонувати в 1947 р. У створенні МВФ активну участь брав і Радянський Союз. Він повинен був мати третю за розмірами квоту в статутному фонді. Розмір останнього планувався у сумі 8,8 млрд. дол. З них частка США – 2750 млн.дол., Великобританії – 1300 млн.дол., СРСР – 1200 млн.дол., Китаю – 550 млн.дол., Франції – 450 млн.дол. і т.д.

Проте СРСР не підписав угоди з МВФ. Офіційно це було пов’язано з тим, що участь СРСР у цій організації і виконання низки її вимог призвело б до втручання у внутрішні справи Радянського Союзу. Але вимоги до країни-учасниці про необхідність публікації даних щодо видобутку золота, стан платіжного балансу навряд чи можна розцінювати, як втручання у внутрішні справи держави. Причиною відмови від вступу до МВФ стали мабуть дискримінаційні стосовно Радянського Союзу умови МВФ. Так, СРСР, маючи третю після США і Великобританії квоту, на відміну від них не мав би (у разі вступу до МВФ) права вето. З країн соціалістичного табору членом МВФ довгий час була тільки Югославія.

На початок ХХІ ст. до МВФ входило більше ніж 180 країн, а загальна сума квот склала близько 150 млрд.СДР.

МВФ функціонує на підставі свого статуту, який з моменту заснування переглядався тричі. Уперше в 1969 р. у зв’язку з уведенням СДР (спеціальних засобів запозичення). Вдруге у 1976 р. у зв’язку з підписанням Ямайської валютної угоди і остання поправка була введена в дію в 1990 р., вона передбачала припинення участі в голосуванні тих країн, які не погасили своїх боргів перед МВФ.

Відповідно до Статуту МВФ його головними завданнями є:

• сприяти міжнародному співробітництву у валютній сфері через постійно діючу установу, що створює механізм для консультацій та співробітництва з міжнародних валютно-фінансових проблем;

• сприяти розширенню та збалансованому зростанню міжнарод­ної торгівлі і тим самим досягненню і підтримці високого рівня зайнятості та реальних доходів і розвиткові продуктивних ресурсів усіх держав-членів як першочерговим завданням економіки;

• підтримувати стабільний та упорядкований валютний режим держав-членів, а також запобігати конкурентному знеціненню валют;

• надавати допомогу у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між державами-членами, а також в усуненні валютних обмежень, які гальмують розвиток світової торгівлі;

• зміцнювати впевненість держав-членів шляхом тимчасового надання в їх розпорядження за відповідних гарантій загальних ресурсів Фонду і в такий спосіб уможливлювати коректування диспропорцій у їхніх платіжних балансах без застосування заходів, що завдають шкоди національному та міжнародному розвитку;

• відповідно до наведеного вище скорочувати тривалість та зменшувати масштаби нерівноваги у зовнішніх платіжних балансах держав-членів.

Структура органів управління МВФ представлена Радою керівників. У цій раді кожна країна-учасник представлена керівником і його заступником, які призначаються на 5 років. Рада збирається один раз на рік і є вищим керівним органом МВФ. Більшу частину своїх повноважень рада передає Виконавчій раді, яка займається поточними справами. Сім членів Виконавчої ради призначаються країнами, що мають у МВФ найбільші квоти (США, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Китай, Саудівська Аравія). Останні 17 членів цієї ради обираються керівниками від інших країн. Виконавча рада (директорат) обирає керівника, який і організовує повсякденну діяльність МВФ. Він обирається на 5 років з правом переобрання на наступний термін.

Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається встановленою квотою. Розмір такої квоти, що переглядається з періодичністю у три- п’ять роки, розраховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн (експорт й імпорт країни, її золотий запас, національний доход) у світовому господарстві. Відносно розміру квот визначається «вага» голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Квота України становить 0,73%. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України було визначено у розмірі 997,3 млн дол. США. Згідно з існуючим положенням з визначеної суми лише 25 % виплачується у вільно конвертованій валюті або золоті, а решта — у національній грошовій одиниці.

Кожна держава дістає 250 голосів незалежно від розмірів її квоти плюс один голос на кожні 100 тис. її квоти. Рішення приймаються більшістю голосів, а з деяких питань — більшістю у 70% або 85%. Таким чином, величина квоти визначає можливості країни впливати на політику МВФ. Зараз найбільша частка капіталу МВФ належить США, а відтак, вони мають і більшу частку голосів (близько 20 %).

Країна-член МВФ має перед Фондом певні зобов’язання. Вони стосуються проведення певної валютної політики та надання інформації.

Діяльність МВФ охоплює три основних напрямки: кредитування, регулювання міжнародних валютних відносин, постійний нагляд за світовою економікою.

Кредитні операції МВФ здійснює тільки з офіційними установами країни: Казначействами, Центральними банками, або стабілізаційними фондами. Кредити, які країна-учасниця може отримати у МВФ, лімітуються і оформляються згодою про резервний кредит, або угодою «стенд-бай». За цією угодою країна може отримати кредит у розмірі своєї резервної частки (25 % квоти) і понад це у розмірі 100 % квоти, у цілому – 125 % своєї квоти. Заставою виступає національна валюта, які після погашення кредиту викупається країною-позичальницею через погашення кредиту в конвертованій іноземній валюті. Підставою для отримання кредиту може бути порушення платіжного балансу, серйозні збої у сфері виробництва, торгівлі і т.ін.

Крім того, країна може отримати кредит зі спеціальних фондів, створення яких практикує МВФ. До їх числа можна зарахувати, наприклад, Фонд компенсаційного кредитування, призначений для кредитування країн у разі дефіциту їх платіжного балансу, викликаного різким падінням світових цін. Уведенням обмежень на торгівля і т.ін. Важливу роль відіграє Фонд підтримки структурних перетворень, що здійснює кредитування країн, економіка яких переходить на ринкові засади. Підтримуючи функціонування цих фондів і створюючи нові, МВФ сприяє подальшому розвитку міжнародних валютно-кредитних відносин.

Другим основним напрямом діяльності МВФ урегулювання валютних взаємовідносин. У сучасних умовах, коли курси валют є плаваючими, а не фіксованими, роль Фонду складається в узгодженні валютної політики країн-членів Фонду. Передусім, кожна країна повинна, відповідно статуту МВФ, співробітничати з Фондом і з іншими країнами з метою забезпечення і підтримки стабільних валютних курсів. Її економічна і фінансова політика має прямувати на забезпечення економічного зростання при розумній стабільності цін. Недопустимим є валютне маніпулювання з метою отримання певних переваг в міжнародній торгівлі. При цьому МВФ встановлює певні валютні обмеження. Так, країни-члени Фонду не можуть без його згоди вводити обмеження за платежами і переказами по поточних міжнародних операціях, використовувати дискримінаційні валютні способи, застосовувати систему декількох видів валютних курсів.

Виступаючи ведучим міжнародним фінансовим інститутом, МВФ здійснює постійний нагляд і спостереження за світовою економікою. Він формує значний масив інформації як загалом по світовій економіці, так і в розрізі окремих країн. Щомісячний збірник фінансової статистики, який видається МВФ, включає дані про динаміку економічного зростання і цін, грошовий оборот, експорт і імпорт, стан платіжного балансу, величину офіційного золотого запасу, рівень валютних резервів, розміри зарубіжних інвестицій, динаміку валютних курсів і ін. Країни-члени Фонду зобов'язані без перешкод надавати всю необхідну Інформацію.

Нагляд за макроекономічною і валютною політикою країн здійснюється передусім за допомогою консультування. МВФ детально аналізує податкову, грошово-кредитну і валютну політику і стан платіжних балансів країн. На основі аналізу готується доповідь, яка пред'являється країні, в якій формулюються певні рекомендації відносно виготовлення і коректування економічної, фінансової і валютної політики. Важливою формою нагляду є також публікація і всебічна обговорення доповіді «Світовий економічний огляд». На основі аналізу існуючої інформації розробляються середньострокові економічні прогнози, які дають можливість координувати макроекономічні політики країн-членів Фонду.

Зі вступом у МВФ Україна взяла на себе великі зобов’язання як країна-член фонду з валютного регулювання. Ці зобов’язання полягають у тому, що наша держава не може здійснювати будь-які маніпулювання валютним курсом для забезпечення власної переваги перед іншими країнами Сюди ж належить і зобов’язання при здійсненні валютної політики суворо дотримуватись основних положень МВФ і не допускати таких дії, які були б руйнівними для інших країн.

Після вступу до МВФ наша держава розпочала активне співробітництво з цією міжнародною валютно-кредитною організацією. Ця співпраця є перспективною і нині зосереджена на таких напрямках:

• надання різноманітних послуг і фінансової підтримки приватизованим підприємствам;

• підтримка фінансового сектору країни для посилення стабільності банківської системи й укріплення небанківських кредитних установ;

• розвиток сільськогосподарського виробництва і розбудова інфраструктури села.

Для реалізації цих напрямів МВФ надає нашій державі кредити. Вони використовуються для покриття дефіциту державного бюджету тв. Інших цілей. Починаючи з 1994 р., Україна отримує фінансову підтримку від МВФ при вирішенні багатьох своїх економічних проблем. Спочатку це була допомога, спрямована на подолання величезних труднощів, викликаних зростанням цін на енергоносії, які Україна імпортувала з Росії. Потім у 1005-1999 рр., коли наша держава мала дефіцит рахунка поточних операцій платіжного балансу, цей дефіцит на 66,3 % покривався за рахунок кредитів МВФ. Загальна сума такого кредитування з боку МВФ за цей період досягла 3,3 млрд.дол.

У вересні 1998р. з МВФ узгоджено виділення Україні позички в межах Програми розширеного фінансування ("EFF") на підтримку широкомасштабної макроекономічної та структурної стабілізації на період 1998-2001 pp. на загальну суму 2,3 млрд. дол. США, з яких протягом 1998р. отримано 345 млн. дол. США. Крім того, у 1998 р. отримано 51 млн. дол. США в межах кредиту "стенд-бай", на фінансування програми макроекономічної стабілізації та структурних, перетворень, реалізацію якої розпочато в 1997 р.

Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ, є НБУ. Отримання цих ресурсів обумовлено виконанням українською стороною погоджених з МВФ критеріїв ефективності, таких як рівень чистих міжнародних резервів НБУ, монетарні показники та дефіцит консолідованого бюджету тощо.

Фінансові ресурси МВФ надаються Україні на досить пільгових умовах: строк сплати 3-5 років, початок оплати - через три роки, процентні ставки за кредит - від 5,75% до 7 %.

Оцінюючи в цілому значення кредитів МВФ як позитивне для України явище, слід зазначити й певні негативні моменти. Серед них головне місце посідає суттєве зростання нашого боргу перед МВФ. Загальна заборгованість України перед МВФ досить велика і продовжує збільшуватись. Це ставить питання про розробку стратегії наших відносин з цією організацією.