1. Побудова власного емісійного механізму:

- створення Банкнотно-монетного двору НБУ;

- розробка дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення системи захисту грошових знаків;

- розробка правил випуску в оборот, збереження, інкасації, вилучення з обороту готівки, ведення касових операцій.

2. Формування механізму регулювання НБУ пропозиції грошей:

- відпрацьовування механізму централізованого регулювання банківськими резервами;

- введення механізму рефінансування комерційних банків;

- розвиток операцій на відкритому ринку.

3. Розробка методики і методології грошово-кредитної політики НБУ, нагромадження досвіду практичного застосування інструментів грошово-кредитної політики.

4. Побудова національної платіжної системи:

- створення системи електронних платежів на міжбанківському рівні;

- розробка методичних документів по організації безготівкових розрахунків.

5. Формування механізму валютного регулювання:

- розвиток інфраструктури валютного ринку і формування методичних і організаційних умов здійснення операцій;

- порядок регулювання валютного курсу;

- створення механізму формування і використання золотовалютних резервів;

- формування звітності по платіжному балансу країни.

6. Розробка і застосування на практиці спеціальних заходів щодо подолання гіперінфляції.

Перераховані заходи дали можливість сформувати правові і організаційні основи національної грошової системи ринкового типу.

Третій етап пов'язаний з проведенням 2 – 16 вересня 1996 р. грошової реформи і введенням національної валюти – гривні. До того часу її введення декілька разів відкладалося через загальну економічну нестабільність у країні й потужні інфляційні процеси, що досягли свого піку в 1993 р. і тільки після цього пішли на спад.

На цьому етапі відбувається подальше удосконалювання механізмів і інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі. Важливим було прийняття у травні 1999 р. Закону України «Про Національний банк України».

Уведення гривні означало завершення процесу становлення в Україні власної паперово-грошової системи.

4.5. Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти

Головним результатом функціонування грошової системи є розробка і реалізація грошово-кредитної політики.

Грошово-кредитна (монетарна) політика – це комплекс взаємозалежних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обігу, що здійснює держава через центральний банк.

Об’єктами монетарної політики виступають:

• пропозиція (маса) грошей;

• ставка відсотка;

• валютний курс;

• швидкість обороту грошей.

Головним суб’єктом грошово-кредитної політики є центральний банк, в Україні Національний банк України. Йому належить регулююча роль у розробці і реалізації монетарної політики. Крім того, у розробці грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки – Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Уряд, Верховна Рада України.

Цілі монетарної політики можна розбити на 3 групи:

• стратегічні;

• проміжні;

• тактичні.

Стратегічними є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Це може бути зростання виробництва, зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізовувати їх всі або їх частину. Однак за допомогою заходів тільки монетарної політики одночасно реалізувати всі неможливо через обмеженість і специфіку інструментарію Тому центральний банк вибирає в залежності від конкретної економічної ситуації одну із стратегічних цілей.

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах визначених економічних процесів, що сприяють досягненню стратегічних цілей. Характерною рисою проміжних цілей є те, що установлюються вони на тривалі тимчасові інтервали, протягом яких можуть бути реалізовані і виявити свою ефективність. До проміжних цілей, наприклад, можна віднести пожвавлення ринкової кон’юнктури.

Тактичні цілі – це оперативні завдання банківської системи по регулюванню економічних показників, наприклад, грошової маси, процентної ставки, валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Ознаками тактичних цілей є їх короткостроковий характер, реалізація їх оперативними заходами винятково центральним банком, багатоаспектність, єдність.

Світова практика монетарної політики нагромадила значний досвід використання інструментів грошово-кредитного регулювання економічних процесів. Їх можна розділити на 2 групи:

• інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок і економічні процеси;

• інструменти прямого впливу.

До інструментів опосередкованого впливу відносяться:

• операції на відкритому ринку;

• регулювання норми обов’язкових резервів;

• процентна політика;

• рефінансування комерційних банків;

• регулювання курсу національної валюти.

До інструментів прямого впливу відносяться:

• установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій;

• введення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків;

• установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету;

• прямий розподіл кредитних ресурсів між пріоритетними галузями, регіонами.

Основними індикаторами правильності монетарної політики і ефективності функціонування грошової системи в цілому є стабільність вартості грошей на товарних і валютних ринках і забезпечення економічних суб’єктів достатньою масою платіжних засобів.

В Україні існує проблема монетизації бюджетного дефіциту, яка полягає в пошуку коштів, достатніх для покриття (фінансування) перевищення бюджетних витрат над бюджетними доходами. Якщо необхідні засоби не будуть знайдені, уряд не зможе розрахуватися за своїми зобов’язаннями і виникне прострочена заборгованість його перед економічними суб’єктами (по заробітній платі, пенсіям і т.д.).

Мобілізувати необхідні для монетизації бюджетного дефіциту засоби можна декількома способами:

• збільшити оподаткування суб’єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг;

• дозволити уряду (казначейству) випускати власні боргові зобов’язання (казначейські білети) у розмірі, достатньому для покриття бюджетного дефіциту і надати їм статус законного платіжного засобу;

• дозволити уряду випускати власні цінні папери і реалізовувати їх на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Найбільш доцільним з можливих способів монетизації бюджетного дефіциту є шлях реалізації державних цінних паперів на вторинному ринку, оскільки він не змінює грошову масу і не ускладнює завдання, визначені в монетарній політиці. Але цей шлях можливий тільки за умови, що бюджетний дефіцит не хронічний і не перевищує розмір ВВП.

Таким чином, грошова система забезпечує правову і організаційну базу для розробки і реалізації грошово-кредитної політики держави. Успішна реалізація цілей монетарної політики є одночасним свідченням ефективного функціонування грошової системи.