5.2. Соціально-економічні наслідки інфляції

Інфляція здійснює негативний вплив на суспільство в цілому. Погіршується економічне становище:

• знижуються обсяги виробництва, оскільки коливання та зростання цін роблять непевними перспективи розвитку виробництва;

• ціни на вироблені товари швидко зростають, при цьому нерівномірно, що спричиняє порушення сформованих в економіці пропорцій;

• відбувається перелив капіталу з виробництва в торгівлю та посередницькі операції, де швидший обіг капіталу та більше прибуток, а також легше ухилитися від сплати податків;

• розширюється спекуляція в результаті різкої зміни цін;

• обмежуються кредитні операції;

• нестійкість грошової одиниці значно збільшує підприємницький ризик і знижує ділову активність;

• зменшуються фінансові ресурси держави;

• порушуються сформовані міжнародні відносини.

Виникає соціальне напруження в зв'язку з тим, що інфляція перерозподіляє національний дохід не на користь найменш забезпечених верств суспільства. Вона знижує реальні доходи (кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальний дохід), а отже і загальний рівень життя населення, якщо номінальний дохід буде відставати від росту цін. Особливо важкою є інфляція для осіб з фіксованими доходами: пенсіями, стипендіями, заробітною платою працівників бюджетної сфери. Крім того, інфляція знецінює заощадження громадян. В зв'язку з цим, щоб стримати різке падіння життєвого рівня, держава здійснює індексацію доходів, та податкових пільг. Розгортання інфляційних процесів призводить до такого загострення економічних та соціальних суперечностей, що держави починають вживати заходів для подолання інфляції та стабілізації грошового обігу.

Якщо інфляція триває досить довго, то сукупність усіх її негативних наслідків призводить до різкого розладу фінансової системи держави і до важкого стану всієї економіки.

Але наслідки, причиною яких стає інфляція, різноманітні і аж ніяк не односпрямовані. За певних умов інфляція вигідна окремим верствам підприємців і державі:

- держава за рахунок інфляції покриває свої, як правило, непродуктивні витрати і фінансує державний сектор економіки (тобто держава оподатковує все населення «емісійним податком», практично безкоштовно вилучає кошти у свого населення);

- на початковому етапі інфляції попит на товари підвищується, а це збільшує ділову активність, що вигідно підприємцям (але ця вигода має місце тільки за умови, що збільшення прибутку випереджає інфляційне зростання цін);

- серед підприємців особливо виграють ті, хто займається експортом своєї продукції, бо витрати на виробництво продукції в умовах інфляції зменшуються (за рахунок зменшення реальної заробітної плати робітників) і це дає можливість знизити ціни на свої товари і зміцнити свої позиції на зовнішньому ринку;

- значні вигоди від інфляції одержують боржники.

Зрозуміло, що позитивний економічний ефект інфляції для окремих верств населення і для держави досягається за рахунок втрат іншої частини громадян.

5.3. Інфляція в Україні та її особливості

В економіці України інфляція виникла ще в період її існування у складі СРСР в 50-60-і роках XX ст. і була пов'язана з різким падінням ефективності суспільного виробництва. Однак вона носила прихований характер і проявлялась в товарному дефіциті та великій різниці в цінах: низьких на кінцеву продукцію і високих на всі види сировини.

Відкритий вибух інфляції відбувся в січні 1992 року, коли були "відпущені" всі ціни. З цього моменту інфляційний процес став швидко розвиватись. Перші роки існування України як незалежної держави супроводжувалися величезним збільшенням цін і характеризувалися високою динамікою їх зростання. Так у 1991 р. інфляція склала 390 % за рік, у 1992 р. – 2100 %, а в 1993 р. – 10256 % за рік. Цей рік став піком інфляційного процесу. Надалі вона почала помітно падати і склала в 1994 р. – 501 %, у 1995 р. – 281,7 %, у 1996 р. – 139,7 %, у 1997 р. – 110,1 %, у 1998 р. – 120 %, у 1999 р. – 119,2 %, у 2000 р. - 125,8 %, у 2001 р. – 106,1 %, у 2002 р. – 99,4 %, у 2003 р. – 108,2 %, у 2004 р. – 112,3 %.

Інфляція в Україні, як і в інших країнах колишнього СРСР, була викликана багатьма причинами, серед яких можна виділити наступні:

- Україна в спадщину від СРСР одержала дуже деформовану економіку, в якій величезна роль належала військово-промисловому комплексу. У 1990 р. у промисловості України приблизно 40 % обсягів виробництва припадало на військове виробництво. Це різко зменшувало можливості економіки щодо задоволення потреб населення і спричиняло величезні непродуктивні витрати.

- Народне господарство України, як і інших країн СНД, характеризувалося високим рівнем монополізації економіки. Так, тільки серед 380 найбільших підприємств України в 1990 р. більше половини являли собою одне єдине підприємство з виробництва відповідного товару. В умовах спаду виробництва ця обставина теж сприяла помітному зростанню цін.

- Уряд виділяв величезні кошти на підтримку неефективно працюючих підприємств. До них належала більша частина колгоспів, окремі підприємства промисловості і навіть цілі галузі, наприклад вугільна.

- Загальний стан економіки у поєднанні зі складнощами перехідного до ринку періоду призвів до значного скорочення обсягів як промислового, так і сільськогосподарського виробництва. За 1991 – 1999 рр. валовий внутрішній продукт країни зменшився в 2,5 раза.

- За довгі роки у населення була сформована стійка психологія споживання. У поєднанні з масовою безгосподарністю і марнотратством усіх видів ресурсів вона ставала причиною нераціонального використання наявного потенціалу і скорочувала товарну масу. Це призводило до істотного тиску на споживчий ринок і порушувало співвідношення між грошовою і товарною масами.

- Значно були підвищені ціни на російські енергоносії. Тільки за 1992 р. ціни на нафту, газ і нафтопродукти зросли в 300 разів. У зв’язку з цим Україна, яка не має великих запасів енергетичних ресурсів, з її залежністю від одного постачальника, потрапила в надзвичайно скрутний стан, і це стало одним зі значних чинників гіперінфляції в нашій державі.

- За перші роки незалежності в Україні виявилося деформування попиту. Ті групи населення, що почали отримувати великі доходи, стали пред’являти підвищений попит на іноземні товари і на вітчизняні товари підвищеної якості. Це призвело до посилення диспропорцій в економіці саме через зміну попиту.

- Усі ці явища в економіці України як у дзеркалі знайшли свій відбиток у величезному дефіциті державного бюджету, покриття якого значною мірою здійснювалось за рахунок емісії грошей. Так, за 1992 – 1995 рр. частка кредитів уряду в загальному обсязі чистих внутрішніх вимог, куди, крім кредитів уряду, входять прямі кредити комерційним банкам і кредити цим банкам, що розміщувались через кредитні аукціони, склала біля 90 %. У 1993 р. за рахунок збільшення грошової маси інфляція забезпечувалася приблизно на 85 %. В останньому її приріст був наслідком перш за все зміни швидкості обігу грошової маси і падіння виробництва.

- Прямий імпорт інфляції з Росії. У 1991 р. правлячі кола Росії, намагаючись закріпитись при владі, пішли на нечувану емісію грошей. Тільки за 1991 р. Центральний банк Росії випустив в обіг грошей на 32 % більше, ніж за попередні 30 років (1961 – 1990 рр.). Унаслідок цього грошова маса в Росії за 1991 р. зросла в 2,26 рази, а в Україні – тільки в 1,44 рази. За наявності прозорих кордонів цей надлишок грошей з Росії хлинув в Україну, змітаючи з полиць наших крамниць товари і посилюючи дисбаланс між товарною і грошовою масами.

- Росія оголосила себе правонаступником загальносоюзного майна багатьох державних інституцій. І серед них – активи Державного банку колишнього СРСР, що були представлені золотим і діамантовим фондами, валютними резервами й іншими активами. Якби Україна й інші колишні республіки Радянського Союзу відстояли своє право на частину тільки цього спільного майна (не говорячи про правомірність поділу всіх флотів, а не тільки Чорноморського), інфляція в цих республіках була б значно меншою.

Таким чином, можна констатувати, що в Україні інфляція була викликана цілою низкою причин, що в поєднанні з повною руйнацією господарчого механізму, економічних зв’язків призвело до дуже тяжких наслідків. Цей важкий інфляційний період тривав практично до грошової реформи 1996 р., після якої інфляція значно зменшилась.

З 1999 р. фаза депресії припинилися і настало пожвавлення в суспільному виробництві. В 1999 р. спад ВВП був найменшим за всі попередні роки, в 2000 р. уперше зріс на 5,9 %, а в 2001 р. зріс на 9,2 %. Ці позитивні зміни в поєднанні з виваженою політикою монетаризму суттєво вплинули й на динаміку інфляції. Вона помітно вщухає.