Тема 11. Комерційні банки

11.1. Основи організації діяльності комерційних банків

11.2. Ресурси комерційного банку

11.3. Організація і форми банківського кредитування

11.4. Контроль і регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку

Ключові слова: універсальні банки, спеціалізовані банки, мінімальний статутний фонд, місцеві кооперативні банки, регіональні банки, міжрегіональні банки, регулятивний капітал, пасивні операції комерційних банків, активні операції комерційних банків, депозити, лізинг, факторинг, форфейтинг, процентний ризик, кредитний ризик, валютний ризик

 

Перелік рекомендованої літератури: 5, 6, 7, 9, 14, 17, 19, 23, 24.

11.1. Основи організації діяльності комерційних банків

Взагалі, банк – це установа, призначена для акумуляції тимчасово вільних коштів і їх розміщення від власного імені на умовах повернення, строковості і платності. Сучасні банки виконують багато функцій:

- акумуляція тимчасово вільних коштів населення, господарюючих установ, державних органів;

- надання позики тим, хто має в ній потребу;

- організація розрахунків між господарюючими суб’єктами;

- створення кредитних засобів обігу.

Перша функція має ту особливість, що дозволяє суспільству сконцентрувати значні ресурси і використати їх як додатковий потенціал розвитку суспільного виробництва.

Друга функція є логічним продовженням першої і перетворює банк на фінансового посередника. Реалізовуючи цю функцію, банк вирішує протиріччя суспільного виробництва, яке полягає в тому, що в одних членів суспільства є тимчасово вільні кошти, а в інших їх немає, але є нагальна потреба в них та ще й чітко сформульована як у часі, так і в обсягах. Банк має можливості з меншими витратами, ніж власник коштів визначити платоспроможність і надійність позичальника і тим самим суттєво зменшити економічний ризик для того, хто віддає в користування свої тимчасово вільні кошти.

Особливістю третьої функції є то, що переказуючи гроші з рахунка одного клієнта банку на рахунок іншого клієнта, банк не тільки істотно зменшує їх витрати на організацію розрахунків і прискорює їх, але й гарантує виконання розрахунків, отже, зменшуються ризики для учасників суспільного виробництва. З боку держави розрахунки між клієнтами за допомогою банку забезпечують повну прозорість і контрольованість грошового обігу.

Остання функція банку полягає в тому, що в процесі депозитно-чекової емісії комерційний банк створює нові платіжні засоби, що помітно підвищують здатність грошової системи реагувати на зміни в суспільному виробництві, які не так просто врахувати і на які не завжди може відреагувати центральний банк шляхом емісії грошей. Такі обставини найчастіше складаються через зміни в окремих регіонах. У цьому випадку депозитно-чекова емісія посилює еластичність системи грошового обігу.

Усі перелічені функції мають загальний характер, бо на практиці комерційний банк надає велику кількість послуг (наприклад, операції з цінними паперами, довірчі (трастові) операції, надання консультацій, тощо). У країнах з розвинутою банківською системою таких послуг налічують до 200, а в Японії – до 300. У нашій державі, наприклад, один із найбільших банків – Ощадбанк виконує для своїх клієнтів усього близько 70 операцій і послуг.

Комерційні банки мають певну типологію, яка визначається залежно від ознаки, покладеної в основу групування. Їх можна класифікувати:

1. За видами операцій, які вони здійснюють:

• універсальні (надають клієнтам різноманітні послуги);

• спеціалізовані (зосереджуються на якихось окремих операціях).

На даний час у світі має місце тенденція до спеціалізації банківських установ. Але в Україні поки що немає спеціалізованих банків, окрім Ощадбанку. Проте в новій редакції Закону України „Про банки та банківську діяльність” така спеціалізація передбачена. Це будуть ощадні, інвестиційні, іпотечні та розрахункові банки, хоча в законі ще навіть визначення останніх трьох банків немає.

2. За територіальною ознакою:

• місцеві кооперативні;

• регіональні;

• міжрегіональні.

3. За формою власності:

• акціонерні (відкритого або закритого типу) (в Україні їх частка становить близько 90%);

• товариства з обмеженою відповідальністю;

• банки з участю іноземного капіталу;

• банки, капітал яких цілком належить іноземному власнику.

4. За видами власності:

• приватні;

• державні (Ексімбанк, Ощадбанк).

Формування власної системи комерційних банків України як незалежної держави почалося з 1990-х років. Правову основу утворення і функціонування всієї банківської системи нашої держави було закладено в Законі України „Про банки та банківську діяльність” (1991 р.).

На 1 січня 1999 р. в Україні зареєстровано 214 банків, у тому числі 2 державних і 14 банків з іноземним капіталом. На кінець 2002 р. кількість банків становила 185, у тому числі 31 банк за участю іноземного капіталу. На початок 2005 р. в Україні було зареєстровано 182 банки.

Створення комерційного банку – це досить складний процес, який завершується внесенням його у відповідний реєстр Національного банку України. При цьому однією з найважливіших умов реєстрації комерційного банку є виконання вимоги НБУ щодо розміру мінімального статутного фонду. Цей розмір НБУ періодично підвищує з метою зміцнення і розвитку банківської системи. Якщо на початок 1992 р. розмір мінімального статутного фонду дорівнював 5 млн. крб., то на 1999 р. він піднявся вже до 1 млн. екю. З 2002 р. НБУ вводить категорію регулятивного капіталу, який складається з основного й додаткового і встановлює мінімальний розмір регулятивного капіталу. У 2003 р. розмір регулятивного капіталу повинен був дорівнювати для кооперативних банків 1,3 млн.євро, для регіональних та міжрегіональних 5 млн. євро. У 2007 р. місцеві банки повинні мати регулятивний капітал 1,5 млн.євро, регіональні – 5 млн.євро, міжрегіональні – 8 млн.євро.

Реєстрація комерційного банку дає йому можливість приступити до реалізації своєї функціональної ролі і досягнення цілей. Головним призначенням банку є забезпечення ролі посередника в організації руху тимчасово вільних коштів.

Метою роботи комерційного банку є одержання прибутку. Цей стимул виступає вирішальним як для організації його діяльності, так і для забезпечення її ефективності.

Загальна організація функціонування банків ґрунтується на певних принципах:

• комерційний банк повинен здійснювати свою діяльність у межах тих ресурсів (банківського капіталу), які він реально має (до складу банківського капіталу належать власний капітал банку, залучені тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб);

• банк повинен бути економічно самостійним;

• усю сукупність своїх взаємовідносин з господарюючими суб’єктами банк може будувати тільки на ринкових умовах (повинен керуватися прагненням отримати прибуток і зменшити ризики);

• діяльність банку в системі регульованої ринкової економіки може направлятися з боку держави переважно економічними методами.