7. Атмосфера
Основні джерела забруднення атмосферного повітря – це промисловість, автотранспорт, сільськогосподарські об'єкти, комунальне господарство.
Рівень забруднення атмосферного повітря конкретної території визначається на підставі зіставлення кількості і складу викидів діючих підприємств з кліматичною оцінкою метеорологічних умов і здатністю територій до самоочищення.
Концентрація шкідливих домішок у приземному шарі визначається показником «потенціалу забруднення атмосфери» (ПЗА), який залежить від метеорологічних умов і має наступні градації:
низький ПЗА – приземна інверсія до 35 % на рік, швидкість вітру 0 – 1 м/с, повторюваність туманів менше 10%;
помірний ПЗА - приземна інверсія до 40% на рік, швидкість вітру 10 –20 м/с, повторюваність туманів до 10%;
підвищений ПЗА - приземна інверсія до 40% на рік, слабкий вітер, повторюваність туманів до 20%;
високий ПЗА - приземна інверсія до 60% на рік, повторюваність слабких вітрів і туманів більше 20%;
Рівень забруднення атмосферного повітря на території поселення визначається в натуральних показниках концентрації шкідливих речовин (мг/м3) або у відносних показниках гранично допустимої концентрації (ГДК); вони поділяються на :
допустимі (нижче за ГДК)
низькі (1,0 – 5,0 ГДК)
помірні (5,0 – 10,0 ГДК)
високі (більше 10 ГДК)
надзвичайно високі (більш 20 ГДК).
При проектуванні міст зони з відповідними показниками ГДК позначаються ізолініями на спеціальній схемі, що відображає стан навколишнього середовища цієї території (рис. 7.11).
Рис. 7.11. Санітарно-гігієнічна оцінка існуючого стану повітряного басейну міста:
А – розподіл концентрації шкідливої речовини по території міста в мг/м3;
Б - розподіл концентрації іншої речовини по території міста в ГДК;
В – районування території міста за ступенем забруднення атмосферного повітря:
1 – до 1 ГДК; 2 – 1-5 ГДК; 3 – 5-10 ГДК; 4 – більше 10 ГДК
З урахуванням показників ПЗА і ГДК застосовуються наступні заходи щодо взаємного розміщення промислової і сельбищних зон:
промислові і сільськогосподарські об'єкти розміщуються з підвітряної сторони по відношенню до сельбищних територій;
не допускається будівництво підприємств І і ІІ санітарного класу на ділянках з високим ПЗА, у глибоких улоговинах, нижче дамб водосховищ, в місцях виникнення туманів і смогів;
не допускається нове житлове будівництво на територіях з рівнем забруднення, що перевищує ГДК;
на ділянках для розміщення курортно-рекреаційних установ, лікарень і т.п. рівень забруднення атмосферного повітря повинен не перевищувати 0,8 ГДК;
для об'єктів, що є джерелом забруднення атмосфери, встановлюються санітарно-захисні зони (санзони) 7.10, ширина яких визначається відповідно до санітарних норм проектування промпідприємств.
Санітарно-захисні зони від промислових підприємств (хімічних, металургійних, машинобудування і металообробки, будівельної і легкої промисловості і т.д.) приймаються для підприємств I КЛАСУ – 1000 м, II КЛАСУ – 500 м, III КЛАСУ – 300 м, IV КЛАСУ – 100 м, V КЛАСУ – 50 м.
Санзона встановлюється між джерелом забруднення і межами розміщення житлової забудови.
Територія санзони не може бути використана для розвитку промпідприємств.
У межах санзони допускається розміщення аналогічного виробництва з нижчим класом шкідливого впливу, а також адміністративно-господарських і науково-проектних закладів.
Санітарно-захисні зони між сільськогосподарськими підприємствами і житловою забудовою також нормуються і можуть бути вширшки від 50 до 1000 м залежно від галузі і потужності підприємства.
При створенні санзони шириною більше 100 м озеленена смуга (деревинно-чагарникова) з боку житлової забудови повинна бути не менше 30 м, а при розмірах санзони – 50 – 100 м не менше 10 м.