Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

ek_prats_ukr

.pdf
Скачиваний:
9
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
1.07 Mб
Скачать

Багатокритеріальні методи - методи, що використовують єдиний показник для виміру продуктивності праці, але отриманий агрегуванням групи приватних показників за

допомогою ранжирування або зважування критеріїв оцінки результатів діяльності.

 

Найпростіший і наочний

метод виміру продуктивності праці - натуральний, при якому

врахована в натуральних

одиницях продукція

(у шт, т, м и т.

д.) відноситься

до

відпрацьованого

часу

в

людино-годинах,

людино-днях,

людино-роках

(до

середньосписочного числа працівників). Ефективність праці при цьому виражається прямо й безпосередньо визначеною кількістю споживної вартості, зроблених в одиницю робочого часу. Натуральний метод одержав широке поширення при вимірі продуктивності праці усередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих ділянках, причому в тих галузях, де виробляється переважно однорідна продукція (електроенергетика, що добувають галузі промисловості).

У тих випадках, коли цех або ділянка випускає продукцію того самого призначення, але розрізняється по одній якійсь ознаці, вироблення визначається в умовних одиницях (умовнонатуральний метод).

Трудовий метод виміру рівня продуктивності праці ґрунтується на використанні даних про трудомісткість продукції, що випускається: обсяг продукції оцінюється в одиницях робочого часу (годинник), потім відноситься до фактично відпрацьованого часу. Таким чином, установлюється прямий зв'язок між кількістю продукції й витратами праці на її виробництво.

Трудовий метод застосуємо до усіх видів продукції незалежно від ступеня її готовності (виробам, напівфабрикатам, незавершеному виробництву) і досить широко використовується на практиці при вивченні відносної зміни продуктивності праці. Він має ряд різновидів, до числа яких можна віднести: а) вимір динаміки продуктивності праці шляхом зіставлення фактичних рівнів трудомісткості; б) визначення ступеня виконання норм виробітку;

в) зміна динаміки продуктивності праці за допомогою фіксованих рівнів трудомісткості. Однак даний метод має ряд недоліків, що обмежують можливість його широкого

застосування.

По-перше, він забезпечує точне порівняння витрат праці і його результатів тільки при добре організованому нормуванні праці (рівноякісності і рівнонапруженості норм). Даний метод вимагає стабільності норм, у той час як останні в міру удосконалювання організаційно-технічних умов трудового процесу постійно змінюються.

По-друге, дотепер немає надійних нормативів трудомісткості на окремі види робіт або виконувані трудові функції, а розрахунки різних видів трудомісткості, крім технологічної, як правило, не практикуються, На практиці найбільш розповсюдженим є вартісний (грошовий) метод виміру

продуктивності праці, заснований на використанні вартісних показників обсягу зробленої продукції. Перевага цього методу складається насамперед у можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як у масштабі окремого підприємства, галузі, так і в масштабі всього народного господарства. Тому він застосовується на всіх етапах планування й обліку як у галузевому, так і в територіальному розрізах.

41

При вартісному методі продуктивність праці (вироблення) розраховується шляхом розподілу обсягу зробленої продукції у карбованцях середньосписочну численність промислово-виробничого персоналу. Вартісний метод виміру продуктивності праці має ряд різновидів у залежності від різних вартісних виражень зробленої продукції (товарна, валова, реалізована, чиста, нормативно-чиста продукція, нормативна вартість обробки).

Показники продуктивності праці, що розраховуються по валовій, товарній, реалізованій продукції, мають в основному подібні достоїнства й недоліки. Головний їхній недолік полягає в тім, що рівень вироблення в даному випадку більше обумовлений витратами минулої праці, чим витратами живої праці. На розмір вироблення, обчисленої по валовій продукції, що спотворює вплив роблять зміни асортименту продукції, що випускається, різної матеріалоємності, обсягу кооперованих постачань, отриманих від інших підприємств, обсягу незавершеного виробництва, а також розходження й динамічності цін на продукцію.

Вимір продуктивності праці по реалізованій продукції припускає облік не тільки готової продукції, але і відвантаженої і навіть цілком оплаченої. У цьому випадку ефективність роботи підприємства багато в чому визначається причинами, що не залежать від діяльності колективу, величини його трудових витрат на виробництво продукції за звітний період.

Суть методу виміру продуктивності праці на основі нормативної вартості обробки (НСО) полягає в тому, що для оцінки обсягу продукції, що випускається, приймається не оптова ціна, а тільки та її частина, що умовно характеризує лише витрати живої праці. Показник НСО не включає вартість основних матеріалів, покупних виробів і напівфабрикатів, тому він у відомій мері вільний від впливу асортиментних зрушень, зміни питомої ваги кооперованих постачань, розходжень у рівнях рентабельності (цінах) виготовленої продукції. У нормативну вартість вироблення входять заробітна плата з нарахуваннями, цехові і загальнозаводські витрати, тобто та частина матеріальних витрат, величина яких в основному залежить від діяльності даного підприємства.

Векторні методи - вимір продуктивності праці за допомогою набору приватних

показників.

Фактори й резерви росту продуктивності праці.

Фактори росту продуктивності праці - причини, рушійні сили, під впливом яких змінюються витрати праці на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг). В умовах виробництва — сукупність конкретних мір і заходів, що сприяють підвищенню продуктивності праці .

Резерви росту продуктивності праці - невикористані реальні можливості економії праці, використання яких забезпечує досягнення прогресивних нормативних витрат праці на виробництво одиниці продукції або послуг при визначеному рівні техніки й технології, кадровому складі працівників й інших об'єктивних умов

Як резерви можна виділити матеріально-технічні, організаційні, соціальнопсихологічні, економічні; резерви в економії живої й упредметненої праці; перспективні й поточні й інші.

42

Керування й планування продуктивності праці

Керування продуктивністю праці - процес, що припускає стратегічне й оперативне планування, а також постійний контроль за ефективним упровадженням систем підвищення продуктивності праці.

Процес планування продуктивності праці - послідовність операцій по складанню планів і процедур зміни однієї події іншим, заснована на творчому підході учасників процесу планування.

Інтерактивне планування - планування, засноване на принципі участі і максимальної мобілізації творчих здібностей учасників організації. Воно припускає, що майбутнє підвладно контролеві й значною мірою є продуктом творчих дій учасників. Ціль такого планування - проектування майбутнього.

Планування стратегічне - процес, що забезпечує відповідність між цілями, задачами і потенційними можливостями підприємства (фірми). Воно забезпечує обґрунтування напрямків діяльності підприємства, його задач, цілей структурних підрозділів і координацію функціональних служб, раціональний розподіл ресурсів, вибір альтернативних дій і критеріїв оцінки результатів діяльності.

Проектна трудомісткість - величина витрат праці на виробництво одиниці продукції, установлена на основі найбільш прогресивних організаційно-економічних рішень, прийнятих у проекті.

43

ТЕМА 5 ОЦІНКА ТРУДОВОГО ВНЕСКУ ПРАЦІВНИКІВ

ПІДПРИЄМСТВА

Сутність нормування праці.

Нормування праці - це вид діяльності по керуванню виробництвом, ціль якої складається у встановленні необхідних витрат і результатів праці, а також необхідних співвідношень між чисельністю працівників різних груп і кількістю одиниць устаткування.

Норма праці - міра праці з якої зіставляється трудовий внесок працюючого Тарифне нормування праці - установлення й опис вимог до угруповання робіт із

складності праці, умовам праці на робочому місці, інтенсивності праці, значимості виду діяльності й інших факторів, що враховується при тарифному нормуванні праці, угруповання робіт з названих факторів і кількісне вираження кожної встановленої групи робіт в одиницях праці, прийнятого за еталон (редукція праці).

Сутність і види норм праці.

Трудовий внесок кожного працівника оцінюється, виходячи з його зіставлення з мірою праці, що встановлюється на підприємстві з урахуванням вимог суспільства до даного виду роботи.

Конкретним вираженням міри праці є норми, що відбивають різні сторони трудового процесу.

У сучасних умовах нормування праці - це вид діяльності по керуванню виробництвом, ціль якої складається у встановленні необхідних витрат і результатів праці, а також необхідних співвідношень між чисельністю працівників різних груп і кількістю одиниць устаткування.

Робота з нормування праці включає: аналіз виробничого процесу, розподіл його на елементи, вибір оптимального варіанта технології, прийомів і методів праці, систем обслуговування робочих місць, режимів праці й відпочинку, розрахунок норм й їхнє впровадження.

Норми праці використовуються для керування виробничими й соціальними процесами. Функції норм обумовлені насамперед тим, що вони є основою планування й організації виробництва, оплати праці, стимулювання росту

його продуктивності. Роль норм праці в сучасному виробництві визначається насамперед тим, що необхідні витрати праці встановлюються на основі вибору найбільш ефективних варіантів технологічного й трудового процесів.

При визначенні трудового внеску важливо установити, які витрати часу є необхідними і повинні включатися в норму. Цим цілям служить класифікація витрат робочого часу, на основі якої встановлюється структура норм

часу й аналізується ефективність його використання.

44

У практиці нормування праці робочий час поділяється на підготовчо-заключний, оперативне, час обслуговування робочого місця, час на відпочинок і особисті потреби, і час перерв (регламентованих і нерегламентованих).

Підготовчо-заключним називається час, що затрачається на підготовку до виконання заданої роботи й на дії, зв'язані з її закінченням: одержання інструментів, пристосувань, технологічної й планово-облікової документації; ознайомлення з роботою, кресленням, інструктаж про порядок виконання роботи; установка пристосувань й інструмента; налагодження устаткування; зняття пристосувань й інструмента після виконання роботи; здача пристосувань, інструмента й документації. Особливістю підготовчо-заключного часу є те, що воно затрачається один раз на роботу (партію предметів праці) і не залежить від обсягу роботи, виконуваної за даним завданням. У деяких виробництвах підготовчозаключний час не виділяється.

Оперативним називається час, затрачуване як безпосередньо на зміну форми, розмірів, властивостей предмета праці, так і на виконання допоміжних дій, необхідних для здійснення цих вимірів. Витрати оперативного часу повторюються з кожною одиницею продукції або визначеним обсягом робіт. Оперативний час на основне й допоміжне. Основне (технологічне) час затрачається на зміну предмета праці (його розмірів, форми, складу, властивостей, стани й положення). Допоміжне - це час, протягом якого виробляється завантаження сировини, заготівель, знімання готової продукції, керування устаткуванням, контроль за ходом технологічного процесу і якістю продукції (наприклад, час установки заготівель, час зміни режиму різання на верстаті і т.п.).

Часом обслуговування робочого місця називається час, затрачуване робітником на відхід за устаткуванням і підтримкою робочого місця в нормальному стані. Обслуговування робочого місця підрозділяється на технічне й організаційне. Час технічного обслуговування робочого місця затрачається на відхід за устаткуванням при виконанні даної конкретної роботи. Зокрема, до цієї категорії відноситься час заміни зношеного інструмента, підналагодження устаткування, збирання стружки і т.д. Час організаційного обслуговування затрачається на відхід за робочим місцем, зв'язаний з виконанням роботи протягом усієї зміни. До цієї категорії відносяться витрати часу на розкладку на початку й збиранні

наприкінці робочої зміни інструмента, на чищення й змащення устаткування.

 

 

Час регламентованих перерв включає час на відпочинок й особисті

потреби й

час

об'єктивний неминучих перервам по організаційно-технічних причинах.

Час

на

відпочинок й особисті потреби необхідно для підтримки нормальної працездатності й для особистої гігієни. Тривалість перерв залежить від умов праці. Час на відпочинок включає також час проведення виробничої гімнастики.

Час регламентованих перерв по організаційно-технічних причинах включає час перерв, об'єктивно обумовлених характером взаємодії робітників і устаткування. Час нерегламентованих перерв включає простої устаткування й робітників, викликані порушенням установленої технології й організації виробництва. Ці перерви не включаються в норму часу.

Норма тривалості операції визначає відрізок часу, що необхідний для виконання одиниці роботи на даному верстаті (агрегаті)

або на одному робочому місці. Цей час включає тривалість технологічного впливу на предмет праці й величину об'єктивно

45

неминучих перерв, що приходяться в середньому на одиницю роботи. Норма тривалості виміряється в одиницях часу: хвилинах, годинник. Норма трудомісткості

операції визначає необхідні витрати часу одного працівника або бригади (ланки) на виконання одиниці роботи. Норми часу виміряються в людино-хвилинах, людино-годинах. Крім норм часу (тривалості й трудомісткості операцій), на підприємства використовуються також інші види норм праці: вироблення, обслуговування, чисельності, керованості й нормовані завдання.

Норма виробітку визначає кількість одиниць продукції, що повинна бути виготовлена одним працівником або бригадою (ланкою) заданий відрізок часу (годину, зміну). Норми виробітку виміряються в натуральних одиницях (штуках, метрах і т.п.) і виражають необхідний результат діяльності працівників.

Норма обслуговування визначає необхідну кількість верстатів, робочих місць, одиниць виробничої площі й інших виробничих об'єктів, закріплених для обслуговування за одним працівником або бригадою (ланкою).

Норма чисельності визначає чисельність працівників, необхідних для виконання визначеного обсягу роботи, наприклад, для обслуговування одного або декількох агрегатів.

Норма керованості (числа підлеглих) визначає кількість працівників, що повинні бути

безпосередньо підлеглі одному керівникові.

Нормоване завдання визначає необхідний асортимент і обсяг робіт, що повинні бути виконані бригадою (ланкою) за даний відрізок часу (зміну, добу, місяць).

Класифікація нормативів

З класифікацією норм праці тісно зв'язана кваліфікація нормативних матеріалів по праці, що служать для встановлення норм і виражають залежності між необхідними витратами праці й факторами, що впливають на них.

Виділяють два види нормативних матеріалів: нормативи і єдині (типові) норми. Перші виражають нормативні залежності для встановлення складових частин (доданків) норм часу, а також для визначення норм чисельності; другі являють собою залежності безпосередньо між величиною норми (часу, вироблення, обслуговування, керованості) і

факторами, що впливають на неї. Основне розходження між нормативами і єдиними (типовими) нормами часу полягає в ступені диференціації елементів виробничого процесу. Тому іноді єдині (типові) норми розглядають як вид нормативів.

По змісту нормативи по праці підрозділяються на нормативи: режимів роботи устаткування, часу, темпу роботи, чисельності. Нормативи режимів роботи устаткування містять параметри устаткування, на основі яких установлюються найбільш ефективні режими технологічного процесу, що забезпечують задану продуктивність устаткування з мінімальними витратами живої й упредметненої праці. Відповідно до обраного режиму роботи установлюється величина машинного, апаратурного, машинно-апаратурного, ручного часу.

46

Нормативи часу містять регламентовані витрати часу на виконання окремих елементів трудового процесу (трудових рухів, дій, прийомів і т.д.), на виготовлення деталей, вузлів, виробів і на обслуговування одиниці устаткування, робітника місця, одиниці виробничої площі.

Нормативи темпу роботи встановлюють регламентований темп виконання робіт. Нормативи чисельності визначають регламентовану чисельність працівників, необхідних для виконання заданого обсяг роботи.

У залежності від сфери галузевого застосування нормативи по праці підрозділяються на міжгалузеві, галузеві і місцеві (заводські). По сфері територіального застосування нормативи поділяються на республіканські й районні.

Принципи нормування

Система принципів нормування праці встановлюється на основі аналізу вимог економічних законів. Принципами розрахунку норм праці є: комплексність, системність, ефективність, прогресивність, конкретність.

Принцип комплексності означає, що при встановленні норм праці повинний враховуватися комплекс технічних, організаційних, економічних, психофізіологічних і соціальних факторів. Принцип системності означає, що норми праці повинні встановлюватися з урахуванням кінцевих результатів виробництва й залежності витрат праці на даному робочому місці від витрат виробництва на зв'язаних з ним робочих місцях.

Принцип ефективності визначає необхідність установлення таких норм, при яких у нормальних умовах праці необхідний результат виробничої діяльності досягається з мінімальними сумарними витратами трудових і матеріальних ресурсів.

Принцип прогресивності означає, що при розрахунку норм праці необхідно виходити з передових науково-технічних і виробничих досягнень, практично застосовуваних на даній ділянці виробництва, з метою економії витрат живої й упредметненої праці й поліпшення його умов.

Принцип конкретності означає, що норми праці повинні встановлюватися в строгій відповідності з параметрами виготовленої продукції, предметів і засобів праці, умовами праці, його складністю, масштабом виробництва й інших об'єктивних характеристик конкретного виробничого підрозділу, що визначають при даній точності розрахунків величину необхідних витрат праці.

Принцип динамічності випливає з принципу конкретності й означає необхідність зміни норм при істотному для даної точності розрахунків змін умов, на які вони були розраховані.

Принцип загальнодержавного підходу означає, що при нормуванні праці необхідно виходити зі спільності принципових положень для всієї країни.

Методи нормування

У нормуванні праці застосовують аналітичні й сумарні методи.

47

Аналітичні методи припускають установлення норм на основі аналізу конкретного трудового процесу, проектування раціональних режимів роботи устаткування й прийомів праці робітників, визначення норм по елементах трудового процесу з урахуванням специфіки конкретних робочих місць і виробничих підрозділів. За методикою одержання вихідних даних аналітичні методи поділяються на аналітично-розрахункові й аналітичнодослідженські.

Упершому випадку за базу розрахунку беруться нормативні матеріали, у другому - дані, отримані при дослідженні трудових процесів на аналізованих робочих місцях.

При сумарних методах норми встановлюються без аналізу конкретного трудового процесу й проектування раціональної організації праці, а на основі досвіду нормувальника (так називаний дослідний метод) або на основі статистичних даних про виконання аналогічних робіт (статистичний метод).

Методи дослідження трудових процесів класифікуються по різних ознаках: мети дослідження, кількості об'єктів, що спостерігаються, способові проведення спостереження, формі фіксації і його даних і т.д. Основною ознакою є мета дослідження, відповідно до якого, виділяються наступні методи: хронометраж, фотографія робочого часу, фото хронометраж.

Хронометраж служить для аналізу прийомів праці й визначення тривалості повторюваних елементів операцій.

Фотографія робочого часу (ФВР) застосовується для встановлення структури його витрат протягом робочої зміни або її частини. Якщо при хронометражі об'єктом вивчення, як правило, є елементи оперативного часу на конкретний вид продукції, то при ФВР фіксуються витрати часу на усі види робіт і перерви, що спостерігалися протягом визначеного відрізка часу.

Фотохронометраж застосовується для одночасного визначення структури витрат часу й тривалості окремих елементів виробничої операції.

Узалежності від задач дослідження й особливостей трудових процесів існують різні форми і способи проведення хронометражу, фотографії робочого часу, фото хронометражу.

Фотохронометраж може проводитися трьома способами: безперервним (за поточним часом), вибірковим і цикловим.

Фотографії робочого часу розрізняються по двох основних ознаках: об'єктам, що спостерігаються, і способам проведення й обробки спостережень.

По першій ознаці розрізняються фотографія використання часу працівників індивідуальна, групова, самофотографія, фотографія часу роботи устаткування і фотографія виробничого процесу.

По індивідуальній фотографії робочого часу спостерігач вивчає використання часу одним робітником протягом робочої зміни або іншого періоду часу.

Групова фотографія робочого часу проводиться в тих випадках, коли робота виконується декількома робітниками, зокрема, при бригадній організації праці. Однієї з важливих задач цього виду ФРВ є вивчення правильності існуючого стану поділу й кооперації праці в бригаді.

Основною метою проведення самофотографії є залучення робітників і ІТП до активної участі у виявленні і установленні втрат робочого часу. Самофотографія проводиться самими працівниками, що фіксують величину втрат робочого часу і причини їхнього виникнення.

48

Фотографія часу використання робочого устаткування являє собою спостереження за елементами його роботи й перервами в ній. Вона проводиться з метою одержання вихідних даних для визначення або уточнення часу обслуговування робочого часу і причини їхнього виникнення.

При фотографії виробничого процесу одночасно проводиться вивчення витрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування й режимів його роботи. Цей вид фотографії іноді називається двостороннім спостереженням, тобто процес спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один працює за робітником, іншої – за устаткуванням.

Розрізняються два методи проведення ФРВ: метод безпосередніх вимірів часу й метод моментальних спостережень.

Перегляд норм і оцінка їхньої якості

Важливим аспектом керування нормуванням праці є перегляд норм. Необхідність перегляду норм обумовлена: по-перше, зміною організаційно-технічних і санітарногігієнічних умов виробництва; по-друге, ростом кваліфікації і спеціалізованих навичок робітників; по-третє, наявністю норм, при встановленні яких були допущені помилки.

До основних показників, що характеризують стан нормування праці на підприємстві (в об'єднанні), відносяться: середній коефіцієнт (відсоток) виконання норм по аналізованій сукупності працівників, їхній розподіл по даному показнику, частка працівників, праця яких нормується (у тому числі по групах робітників та службовців), загальне кількість застосовуваних норм, питома вага технічно обґрунтованих (науково обґрунтованих) норм у цілому і по групам працівників, частка норм, розрахованим по міжгалузевих і галузевих нормативах, частота перегляду норм, економія від зниження трудомісткості продукції в результаті удосконалювання нормування праці.

В даний час найбільше практичне значення має середній коефіцієнт виконання норм виробітку робітниками-відрядниками (Кв.). У залежності від конкретних виробничих умов Кв може встановлюватися різними способами.

49

ТЕМА 6. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ

Наукова організація праці (НОТ), її сутність і принципи.

Організація трудової діяльності полягає у встановленні взаємодії працюючих із засобами виробництва й предметами праці ( організація виробництва), у формуванні визначених трудових відносин між учасниками спільної або взаємозалежної діяльності (організація керування).

Організація виробництва включає рішення ряду проблем : організацію умов праці. оплати праці. зайнятості і т.д.

Під організацією керування розуміється створення систем виконання відповідних функцій і формування організаційних структур керування. Сюди відноситься оперативна діяльність по координації й забезпеченню взаємодії людей і колективів структурних ланок у процесі спільної праці.

Основою визначення форм організації праці є поділ праці як відокремлення різних видів трудової діяльності, функцій працівників і їхнє розмежування в процесі спільної діяльності., і кооперація праці – спільна участь працівників у загальному процесі трудової діяльності по виробництву визначених видів продукції, виконанню робіт або. послуг.

Поділ праці буває функціональним, професійно-кваліфікаційним.і технологічним. Наукова організація праці (НОТ) - сукупність практичних прийомів і методів планування

й керування кадрами, працею й заробітною платою на всіх рівнях керування, господарського керівництва.

Виділяють задачі наступні задачі НОТ : економічна ( сприяти підвищенню ефективності виробництва, росту продуктивності праці), псіхо-фізіологічна ( полегшувати, оздоровляти умови праці, зберігати працездатність),, соціальна.(сприяти росту задоволеності працею).

НОТ будується на наступних принципах: системності, комплексності , безперервності , ритмічності, пропорційності, погодженості:

виробничого досвіду, відповідності технічного рівня виробництва організації праці.

Колективні форми організації праці. Поняття бригади.

Колективна праця при правильній його організації є ефективним, сприяє кращому використанню устаткування й матеріалів Основним елементом колективної форми організації праці на виробництві є бригада

Бригада - це первинна ланка керування виробництвом, організаційно-технологічне і

соціально-економічне об'єднання працівників

однакових або різних професій на базі

відповідних виробничих площ, устаткування,

оснащення, інструмента, спрямоване на

випуск високоякісної продукції з найменшими витратами праці і матеріальних ресурсів на основі колективної зацікавленості і матеріальної відповідальності.

До бригад висувають наступні вимоги: застосування єдиного убрання, оплата праці за кінцевими результатами,

застосування госпрозрахунку й підряду,

50

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]