81. Система калькулювання повної с/в – попроцесний метод

Система калькулювання повної с/в (попроцесний метод) базується на основі групування в-т в межах окремих процесів чи стадій. Його складність залежить від к-сті процесів і технологій обробки, наявності і величини незавершеного вир-ва. процес ускладнюється, коли під-во виготовляє різні види продукції і постійно має значний обсяг незавер. вир-ва. Тоді облік організовують по кожному виду продукції, а кальк-ня с/сті кожного виду здійснюють з урахуванням залишків незав.вир-ва.Тобто фактична с/в має наст. вигляд: нез.вир-во _{на поч.місяця} + в-ти на вир-во продукції за міс. - нез.вир-во_{на кін.місяця.}

При попроцесній кальк-ції необхідно розрах-ти с/в продукції стільки разів, скільки переробок в технолог. процесі. Виділяють 2 базові моделі технол.процесу: 1)лінійна послідовна модель – продукція попереднього періоду є напівфабрикатом наст. періоду, тобто елемент прямих матер.в-т крім основних включає напівф-ти попереднього періоду; 2)паралельна модель – комплектуючі вироби виготовляються одночасно в д-кох цехах і об’єднуються з додаванням матер.в-т та в-т оброки , наприклад, виготовлення фломастерів.

Розрахунок с/сті пов'язаний з розрахунком об’єму умовних одиниць продукції, які припадають на даний період. Це к-сть повністю готових виробів, виготовлених при даних в-тах. Як правило, вважається, що в-ти обробки викор. у вир-ві лінійно в часі. Для розрах-ку умовного об’єму вир-ва викор. ступінь завершеності виробу.

Виділяють 2 елементи з-т: прямі матер.в-ти, в-ти обробки та додані або конверсійні в-ти (прямі трудові

+ списані ЗВВ). Оскільки матеріали і праця випускаються у вир-во по-різному, то і розрах-ся вони окремо. Прямі матеріали, за звичай, відпускаються на початку технолог.процесу, тому ступінь заверщеності приймають за 100% і умовний об’єм вир-ва у частині матеріалів дорівнює к-сті виробів початих обробкою. Ступінь завершеності в частині в-т обробки визнач. спеціалістами чи приймають рівним 50% в кінці звіт. періоду.

Якщо розрах. с/в вир-ва продукції відрізняєтся від фактичних в-т за період, то в кінці періоду виконують корегування розрахункових в-т до фактичних. Якщо на початок періоду є незавершене вир-во, то воно врах-ся із застосуванням методу FIFO, незалежно від методу розрах-ку. При цьому вважається, що вироби з попереднього періоду закінчуються в першу чергу.

На практиці викор. 2 базових методи кальк-ня за принципом FIFO: 1) метод FIFO – до в-т незаверш. вир-ва з минулого періоду додаються в-ти звіт.періоду до повного їх закінчення, але для цього потрібно якимось чином виділити в-ти на доробку виробів із аг. в-т звіт. періоду. Звичайно вимагається ведення окремого обліку по завершенню обробки виробів. Це дорого, тому на практиці часто викор. метод усереднення; 2)Метод усереднення – вироби розпочаті в поперед. періоді вважаються розпочатими і закінченими в даному звіт. періоді. В-ти незавер.вир-ва з попереднього звіт.періоду додаються до в-т даного періоду.

82. Система калькулювання змінних затрат. Концепція маржинального доходу.

Калькулювання змінних витрат передбачено включати в собівартість продукції тільки змінних виробничих витрат. Всі виробничі накладні витрати розподіляються між виробами і включають у собівартість незавершеного виробництва та готової продукції. В умовах використання системи калькулювання змінних витрат не лише операційні витрати, але і постійні виробничі витрати розглядаються як витрати періоду і списуються за рахунок прибутку. В результаті в собівартість незавершеного виробництва і готової продукції включають тільки змінні виробничі витрати. Система калькулювання змінних витрат дозволяє визначити маржинальний дохід. Маржинальний дохід– це різниця між доходом від реалізації продукції і змінних витрат. Маржинальний дохід відображає сигмент у покриття постійних витрат і формування прибутку.

МД=постійні витрати +прибуток

Звіт, побудований на основі калькулювання змінних витрат, відображає маржинальний доход або кілька показників маржинального доходу.

Переваги калькулювання системи зміннихвитрат:

• Звіти, складені на основі калькулювання змінних витрат відповідають інтересам керівників підприємства, оскільки дають змогу приймати поточні рішення і здійснювати оцінку окремих сегментів діяльності (підрозділів, регіонів, категорій замовників тощо);

• Спрощується калькулювання собівартості продукції, а оцінка запасів здійснюється відповідно до поточних витрат, необхідних для виготовлення певних виробів;

• Величина операційного прибутку перебуває у прямій залежності від обсягу реалізації.

Недоліки:

• Звітність підприємства, складена на основі калькулювання змінних витрат не відповідає загальноприйнятим принципам підготовки фінансової звітності та вимогам податкової системи;

• Для розділу витрат на змінні й постійні потрібні додаткові розрахунки, які не завжди забезпечують точний результат;

• Для прийняття стратегічних рішень необхідна інформація про повні витрати підприємства, що потребує додаткових витрат на розподіл постійних накладних витрат позасистемним шляхом.