91. Аналіз для прийняття поточного рішення «виробляти чи купувати».

Це рішення про виробництво комплектуючих виробів на підприємстві або купівлі їх у зовнішніх постачальників.Аналіз для прийняття такого рішення передбачає:-визначення релевантної виробничої собівартості компонента,-деференціальний аналіз затрат,-облік якісних факторів. Припустимо компанії вигідніше виробляти деталь Х,ніж купляти його у іншого підприємства.Однак приймаючи рішення слід також враховувати фактор втраченої можливості.Якщо компанія не має іншої альтернативи для використання площі,котра звільниться внаслідок зупинення виробництва деталі Х,тоді можливі затрати рівні нулю.В цьому випадку зроблений раніше висновок можна вважати правильним.

Але якщо компанія може здати вільну площу в оренду або використати її для виробництва іншої продукції ,тоді розглядаючи альтернативу «виробляти чи купувати»,слід враховувати вигоду (у вигляді орендної плати або маржинального доходу),який втрачає компанія ,продовжуючи виробництво деталі замість його придбання. Релевантнаявиробнича собівартість компонента для прийняття рішення =реальні релевантні затрати на виробництво+вартість втраченої можливості.Кінцеве рішення слід приймати з врахуванням не тільки кількісних показників,але й якісних факторів.Якісні релевантні факторидля прийняття рішення можна розділитина дві групи :зовніші і внутрішні.Прикладомзовнішніхякісних факторів є : -надійність постачальника,- контрольь якості постачальника, - взаємовідносини робочих і адміністрації в компанії постачальника,- стабільність ціни постачальника,- час необхідний для відновлення виробництва деталей,якщо постачальник не виконує обовязки.

Зваживши ці фактори,компанія може відмовитися від пропозиції постачальника навіть у випадку наявності порзитивних деференціальних витрат,якщо вона не має гарантії своєчасного отримання якісної продукції за стабільними цінами.До внутрішніх якісних факторів відносяться:- наявність потужності,- ноу-хау,-завантаженість персоналу,- технологічні зміни. Відсутність достатньої вільної потужності не дозволяє компанії вироблятти деталі,навіть якщо це вигідніше,ніж їх купляти.З іншої сторони ,бажання зберегти секрети виробництва або кваліфікаційні кадри може змусити компанію відмовитися від від вигідної пропозиції купляти деталі замість того,щоб виробляти їх.

92. Оптимальне використання ресурсів в умовах обмежень.

Обмеження-це фактори, які обмежують в-цтво або реалізацію продукції(чисельність і кваліфікація роб. сили,в-нича потужність,мат. ресурси,попит на в-цтво і т.д.).Діючи за умов існуючих обмежень,п-ство змушене обирати ті види продукції або послуг,в-цтво яких найвигідніше.Оптимальне використання обмежених ресурсів-рішення,спрямоване на складання виробничої програми,котра забезпечить максимізацію прибутку за умов наявних обмежень.Аналіз для прийняття таких рішень залежить від к-сті обмежень.

За наявності одного обмеженняаналіз в умовах обмежень базується на показникумаржинальногодоходу на одиницю обмежувального чинника.Це МД на одиницю продукції,що виражена в одиницях обмежувального чинника(машино-годинах,людино-годинах).Формування оптимальної виробничої програми при цьому здійснюється поетапно:1)визнач. МД на одиницю обмежувального чинника,2)проводиться ранжирування видів д-сті за рівнем доходності,визначеному на першому етапі,3)визнач. оптим. програма д-сті з урахуванням обмежувального.При аналізі використання обмеженої к-сті ресурсів необхідно враховувати потреби мінімального забезпечення попиту з усіх видів продукції або дотримання обовязкового асортименту.

Аналіз в умовах 2-ох і більше обмежень зводиться до вирішення задач лінійного програмування.Лінійне програмування-цематематичний метод,використовуваний для оптимізації в-чої д-сті шляхом розвязання серії лінійних рівнянь наявних обмежень.Побудова моделі лінійного програмування залежить від кількості чинників.Якщо їх два,то викор. розвязання простої сисстеми рівнянь або графічний підхід,а якщо три і більше,то викор. симплекс-метод.Процес лінійного програмування має три стадії:1.побудова моделі:-визнач. змінних величин,-побудова рівняння цільової функції,-визначення обмежень в області допустимих значень;2.вирішення моделі;3.аналіз рішення з т. з.впливу обмежуючого фактору на кінцевий результат. У моделі лін. програмування комбінації продукції к-сть кожного її виробу і є змінною величиною.Цільова функція-мета,якої намагається досягти менеджер.Рівняння цільової ф-ції-алгебреїчне зображення мети,якої намагається досягти менеджер у процесі лінійного програмування.Н-д:це максимізація прибутку або маржинального доходу через оптимальну комбінацію виробів.На практиці моделі лін. програмування розвяз. Переважно за допомогою компютера.Графічний підхід до вирішення моделі означає побудову графіка,в якому осі координатвідображають значення змінних величин,і вже за графікомзони можливих рішень(це площа графіка лінійногопрограмування ,окреслена лініями рівнянь наявних обмежень).Оптимальна комбінація виробів-це завжди кут зони можливих рішень.Рішення можливе шляхом:1- спроб та помилок або 2- за допомогою лінії рівноекономічної величин:1-й покаже наймаксимальніше значення показників ці льової функції,визн. оптимальну комбінацію виробів.Для цього визнач. координати кожного кута зони можливих рішень та почергово підставляють у цільову ф-цію; 2-й на графіку проводиться лінія цільової ф-ції,яка перетинає зону можливих ріень,потім ф-цію візуально рухають вгору,кут,який вона пройде останнім і буде оптимальним.Метою аналізу вирішення є визначення чутливості моделі до зміни значень обмепжувальних чинників.Тіньова ціна-це величина зниження значення цільової функції внаслідок зменшеня значення відповідного оьмежувального чинника на одну одиницю.