4. Девіантна поведінка як прояв дезадаптації дітей і підлітків

Залежно від природи і характеру, виділяють|вдачі| дезадаптацію:

– патогенну;

– психосоціальну|;

– соціальну, які можуть бути представлені як окремо, так і в складному поєднанні.

Патогенну дезадаптацію викликають відхилення і патології психічного розвитку і нервово-психічні захворювання, причиною яких є функціонально-органічні поразки центральної нервової системи.

За ступенем|мірі| і глибиною свого прояву|вияву| патогенна дезадаптація може мати:

– стійкі, хронічні форми (психози, епілепсія, шизофренія, олігофренія і т.ін., в основі яких серйозні органічні пошкодження центральної нервової системи) і

– легкі, граничні форми, зокрема так звану психогенну дезадаптацію (фобії, тики, нав'язливі негативні звички, енурез і т.ін.) унаслідок несприятливої соціальної, шкільної, сімейної ситуацій.

У сучасних умовах простежуються негативні зміни здоров'я дитячого і підліткового населення: нестримно збільшується зростання хронічних, соматичних захворювань, знижуються показники фізичного здоров'я. Росте питома вага психічної патології і граничних станів. В даний час соціальна дезадаптація у дітей і підлітків набуває особливої значущості через соціально-психологічну напруженість суспільства. У Україні захворюваність психічними і поведінковими розладами за період 1990-2003г. зросла на 2,8% і склала 265,8 на 100 тис. населення. В цілому (за даними дитячого психотерапевта А.І. Захарова) до 42% дітей дошкільного віку страждають тими або іншими психосоматичними проблемами і потребують допомоги психоневрологій і психотерапевтів. Відсутність своєчасної допомоги приводить до глибших і серйозніших форм соціальної дезадаптації і поведінки, яка відхиляється.

Серед форм патогенної дезадаптації особливе місце|місце-милю| займають|позичають| проблеми соціальної адаптації розумово-відсталих дітей – олігофренів|. У них відсутня фатальна схильність до злочинів і при адекватних їх психічному розвитку методах навчання|вчення| і виховання вони в змозі|спроможний| засвоювати певні соціальні програми, отримувати|одержувати| деякі професії, працювати|працювати| в міру своїх можливостей і бути корисними членами суспільства|товариства|. Проте|однак| розумова неповноцінність цих дітей утрудняє їх соціальну адаптацію і вимагає спеціальних соціально-педагогічних умов і корекційно-розвивальних програм.

Психосоціальна дезадаптація пов'язана з статевовіковими і індивідуально-психологічними особливостями дитини, підлітка, які обумовлюють їх нестандартність, важковиховуваність, виховання таких дітей вимагає індивідуального педагогічного підходу, а в окремих випадках – застосування спеціальних корекційних психологічних програм.

За своєю природою і характеру|вдачі| різні форми психосоціальної| дезадаптації діляться на:

– стійкі;

– тимчасові, нестійкі форми.

Стійкі форми можуть виникнути за рахунок таких індивідуально-психологічних особливостей, як акцентуація характеру, неадекватна самооцінка, порушення емоційно-вольової і емоційно-комунікативної сфери (недостатня емпатія, розгальмованість або патологічна сором’язливість і т.ін.).

До тимчасових нестійких форм психосоціальної дезадаптації можна віднести, перш за все, психофізіологічні особливості кризових періодів розвитку і криза підліткового віку. Як відомо, в підлітковому віці переживається глобальна психофізіологічна і психосоціальна вікова криза, що характеризується прискореним і нерівномірним розвитком кістково-м'язової і серцево-судинної системи, «ендокринною бурею», яка супроводжує статеве дозрівання. У цей період життя підліток виявляє підвищену цікавість до питань статі, прагнення до спілкування з однолітками і самоствердження. У нього активно формуються самооцінка і самосвідомість, він намагається відокремитися від дорослих, вступає з ними в конфлікт. Унаслідок всього цього підлітковий вік – вельми важкий як для тих, хто його оточує, так і для самого підлітка і веде до різних, як правило, тимчасових, проявів дезадаптації. Тимчасові форми психосоціальної дезадаптації можуть бути також викликані різними конфліктними ситуаціями в школі, вдома, з однолітками, переживаннями першої закоханості і т.ін. Подолання психосоціальної дезадаптації підлітка, перш за все, вимагає значного педагогічного такту дорослих, вчителів і батьків, а в окремих випадках – застосування спеціальних психосоціальних і психотерапевтичних технік з корекції самооцінки, формування комунікативних навичок, нейтралізації негативних установок, розвитку емоційно-вольової сфери і т.ін.

Соціальна дезадаптація виявляється в порушенні норм моралі і права, в асоціальних формах поведінки і деформації системи внутрішньої регуляції, референтних і ціннісних орієнтації, соціальних установок.

Залежно від ступеня і глибини деформації процесу соціалізації можна виділити дві стадії соціальної дезадаптації підлітків:

– педагогічна і

– соціальна занедбаність.

При педагогічній занедбаності, не дивлячись на відставання в навчанні, пропуски уроків, конфлікти з вчителями і однокласниками, у підлітків не спостерігається різкої деформації ціннісно-нормативних уявлень. Для них високою залишається цінність праці, вони орієнтовані на вибір і отримання професії (як правило, робочої), для них небайдужа думка оточуючих, збережені соціально-значущі референтні зв'язки.

Через школу проходять всі діти. У виникненні і формуванні порушених форм поведінки можна виділити три етапи:

1. Шкільна декомпенсація;

2. Шкільна дезадаптація;

3. Соціальна дезадаптація.

Перший етап – шкільної декомпенсації – характеризується ослабленням інтересу до шкільних занять, небажанням відвідувати деякі уроки, але збереженням зв'язків з класним колективом. Другий – шкільної дезадаптації – відмовою від відвідин школи і делінквентним (у перекладі з латинського языка- правопорушник) поведінкою. Третій – соціальної дезадаптації, відмовою від відвідин школи і протиправними діями.

Досвід|дослід| співпраці|співробітництва| з|із| педагогами дозволяє говорити про наступні|слідуючі| найбільш поширені поведінкові відхилення, що поєднуються|сполучаються| з|із| шкільною дезадаптацією: дисциплінарні порушення, прогули, гіперактивна, агресивна, опозиційна поведінка, куріння, хуліганство, крадіжка, брехня.

Як правило, діти і підлітки потрапляють у поле зору психіатра на другому або третьому етапах. Тоді як на першому етапі – шкільної декомпенсації, такі діти і підлітки найбільш піддаються корекції і шляхом спільної роботи з педагогами, шкільними психологами і батьками можна запобігти розвитку шкільної і соціальної дезадаптації.

При соціальній занедбаності разом з асоціальною поведінкою різко деформується система ціннісно-нормативних уявлень, ціннісних орієнтації, соціальних установок, формується негативне відношення до праці, установка і прагнення до нетрудових доходів і до «красивого життя» за рахунок сумнівних і незаконних коштів для існування. Їх референтні зв'язки і орієнтації характеризуються глибоким відчуженням від всіх осіб і соціальних інститутів з позитивною соціальною спрямованістю [1].

Ознаками соціальної дезадаптації в шкільному віці можуть виступати|вирушати|: регулярне вживання|вжиток| психоактивних речовин, сексуальні девіації, проституція, бродяжництво, скоювання злочинів. Останнім часом спостерігається поява щодо|відносно| нових форм поведінки школярів, яка відхиляється, пов'язаних із залежністю від латиноамериканських серіалів, комп'ютерних ігор або релігійних сект.

Слід зазначити, що соціальна дезадаптація – процес зворотний. З цією метою вдаються до спеціально організованого процесу ресоціалізації або реабілітації дезадаптованих дітей. Ресоціалізація – це організований спеціально педагогічний процес відновлення соціального статусу, втрачених або несформованих соціальних навичків, переорієнтація соціальних установок або референтних орієнтацій через включення дітей і підлітків в нові позитивно орієнтовані стосунки і види діяльності.

Таким чином, соціальна дезадаптація і соціально-психологічне не­благополуччя|, можуть бути викликані|спричиняти| причинами як зовнішнього, так і внут­рішнього| характеру|вдачі|, або їх складним поєднанням. Так при розгляді соціальної дезадаптації дітей і підлітків| разом з|поряд з| несприятливими психобіологічними і психосоціаль­ними| особливостями можуть посилювати ситуацію сімейне|родинне| неблагопо­луччя|, шкільна неуспішність, конфлікти в сім'ї, школі, з|із| однолітками|.