3. Види поведінкових відхилень

Умовно можна виділити три основні підходи до проблеми класифікації поведінкових відхилень - соціально-правовий, клінічний та психологічний.

Соціологи розглядають поведінкові девіації як соціальні явища, в яких стійко проявляються відхилення від соціальних норм. При цьому розрізняють відхилення корисного, агресивного та соціаль­но-пасивного типу.

До соціальних відхилень корисної спрямованості відносять правопорушення і проступки, пов’язані з намаганнями незаконним шляхом отримати матеріальну, грошову та майнову вигоду (грабування, хабарі, крадіжки, шахрайство, тощо).

Соціальні відхилення агресивної орієнтації проявляються в діях, спрямованих проти особистості (образи, хуліганство, побої, згвалтування, вбивство).

Соціальні відхилення корисливого і агресивного типу можуть носити як вербальний (образа сло­вом|), так і невербальний характер|вдачу| (фізична дія) і прояв­ляються| на рівні як ||цебто|у вигляді провини і аморальної поведінки, що викликають|спричиняють| мораль­не| засудження|осуд|, так і у вигляді злочинних кримінально-карних дій.

Відхилення соціально-пасивного типу виражаються в прагненні до відмови від активної життєдіяльності, ухиленні від своїх громадських обов'язків, небажанні вирішувати як особисті, так і соціальні проблеми. До такого роду проявам можна віднести ухилення від роботи, навчання, жебрацтво, вживання алкоголю, наркотиків, токсичних засобів, які занурюють в світ штучних ілюзій і руйнують психіку. Крайній прояв соціально-пасивної позиції – самогубство, суїцид. Особливе розповсюдження як у нас в країні, так і за кордоном отримала така форма соціально-пасивних відхилень як вживання наркотиків і токсичних засобів, що веде до швидкого і незворотного руйнування психіки і організму. Така поведінка отримала на Заході назву – саморуйнівної поведінки.

Розглянутий підхід можна доповнити педагогічним підходом до поведінкових девіацій. В світлі основних педагогічних завдань виховання і навчання школярів, їх поведінка, яка відхиляється, може носити характер як шкільної, так і соціальної дезадаптації.

Психологічний підхід заснований на виділенні соціально-психологічних відмінностей окремих видів поведінки, яка відхиляється.

Психологи девіантну поведінку поділяють на дві великі категорії:

По-перше, це поведінка, яка відхиляється від норм психічного здоров’я, та передбачає наявність явної чи прихованої психопатології. Цю групу складають особи, що мають різні прояви психопатії (патохарактерологічні та психічні розлади).

По-друге, це асоціальна поведінка, що порушує якісь соціальні, культурні, правові норми, норми людського співіснування, що проявляються в різних формах соціальної патології – пияцтво, наркоманія, суїциди, жебрацтво і т. інш. Коли ці вчинки порівняно незначні, їх називають правопорушеннями, Коли вони серйозні, їх називають злочинами і карають в карному порядку. Відповідно говорять про деліквентну (протиправну) і кримінальну (злочинну) поведінку.

Психологічні класифікації будуються на основі наступних критеріїв:

– вид порушуваної норми;

– психологічні цілі поведінки і її мотивація;

– результати даної поведінки і шкода заподіяна нею|спричиняти|;

– індивідуально-стильові характеристики поведінки.

В рамках психологічного підходу використовуються різні типології поведінки, яка відхиляється. Більшість авторів, наприклад Ю.А. Клейберг, виділяють три основні групи поведінкових девіацій: негативні (наприклад, вживання наркотиків), позитивні (наприклад, соціальна творчість) і соціально-нейтральні (наприклад, жебрацтво) [5].

Один з якнайповніших і цікавіших варіантів систематизації видів поведінки, яка відхиляється, на наш погляд, належить Короленко і Т. А. Донських [7]. Автори ділять всі поведінкові девіації на дві великі групи: нестандартна і деструктивна поведінка. Нестандартна поведінка може мати форму нового мислення, нових ідей, а також дій, що виходять за рамки соціальних стереотипів поведінки. Подібна форма припускає активність, що хоча і виходить за рамки прийнятих норм в конкретних історичних умовах, але граючу позитивну роль в прогресивному розвитку суспільства. Прикладом нестандартної поведінки може бути діяльність новаторів, революціонерів, опозиціонерів, першовідкривачів в якій-небудь сфері знання. Дана група не може бути визнана з поведінкою, що відхиляється, в строгому сенсі.

Типологія деструктивної поведінки будується відповідно до її цілей. У одному випадку це зовні деструктивні цілі, спрямовані на порушення соціальних норм (правових, морально-етичних, культурних) і відповідно зовнішньодеструктивна поведінка. У другому випадку – внутрішньодеструктивні цілі, спрямовані на дезінтеграцію самої особистості, її регрес, і відповідно внутрішньодеструктивна поведінка.

Зовнішньодеструктівна поведінка, у свою чергу, ділиться на аддиктивну і антисоціальну. Аддиктивна поведінку припускає використання будь-яких речовин або специфічної активності з метою відходу від реальності і отримання бажаних емоцій. Антисоціальна поведінка полягає в діях, що порушують існуючі закони і права інших людей у формі протиправної, асоціальної, аморальної поведінки.

У групі внутрішньодеструктивної поведінки Короленко і Донських виділяють: суїцідальну, конформістську, нарцистичну, фанатичну і аутичну поведінку. Суїцідальна поведінка характеризується підвищеним ризиком самогубства. Конформістська – поведінка, позбавлена індивідуальності, орієнтована виключно на зовнішні авторитети. Нарцистична – направляється відчуттям власної значущості, величності. Фанатична – виступає у формі сліпої прихильності до певної ідеї, поглядів. Аутична – виявляється у вигляді безпосередньої відгородженої від навколишньої дійсності, зануреності в світ власних фантазій.

Всі перераховані форми деструктивної поведінки відповідають, на думку учених, таким критеріям девіантності|, як погіршення якості життя, зниження критичності до своєї поведінки, когнітивні утворення (сприймання і розуміння|походить|), зниження самооцінки і емоційні|емоціональні| порушення. Нарешті|урешті|, вони із|із| значною вірогідністю|ймовірністю| призводять до стану|достатку| соціальної дезадаптації особистості|особистості| аж до повної|цілковитої| її ізоляції.

Змановськая Є.В. класифікує поведінкові відхилення, на підставі таких критеріів, як вид порушуваної норми і негативні наслідки поведінки.

Відповідно до перерахованих критеріїв вона виділяє три основні групи поведінки, яка відхиляється: антисоціальна (делінквентна|) поведінка, асоціальна (аморальна) поведінка, аутодеструктивна| (саморуйнівна|) поведінка [3].

Антисоціальна (делінквентна) поведінка – це поведінка, яка суперечить правовим нормам, становить загрозу соціальному порядку і благополуччю оточуючих людей. Вона включає будь-які дії або бездіяльність, заборонені законодавством.

У дорослих людей (старше 18 років) делінквентна| поведінка виявляється переважно у у формі правопорушень, які спричиняють кримінальну|карну| або цивільну|громадянську| відповідальність і відповідне покарання|наказання|. У підлітків (від 13 років) переважають наступні|слідуючі| види делінквентної| поведінки: хуліганство, крадіжки, грабіж, вандалізм, фізичне насильство, торгівля наркотиками. У дитячому віці (від 5 до 12 років) найбільш поширені такі форми, як насильство по відношенню до молодших дітей або однолітків, жорстоке поводження з тваринами, крадіжка, дрібне|мілке| хуліганство, руйнування майна, підпали.

Асоціальна поведінка – це поведінка, що ухиляється від виконання морально-етичних норм, безпосередньо загрожує благополуччю міжособистісним стосункам. Вона може виявлятися як в агресивній поведінці, сексуальних девіаціях (безладні статеві зв'язки, проституція, спокушання, вуайеризм, ексгібіціонізм і ін.), залученості до азартних ігор на гроші, жебрацтво, утриманство.

У підлітковому віці найбільш поширені втечі|догляди| з|із| дому|дому|, жебрацтво, шкільні прогули або відмова від навчання|вчення|, брехня, агресивна поведінка, |безладні статеві зв'язки, граффіті (настінні малюнки і надписи непристойного характеру|вдачі|), субкультуральні девіації (сленг, татуювання).

У дітей частіше зустрічаються втечі|паростки| з|із| дому|дому|, шкільні прогули, агресивна поведінка, лихослів'я, брехня, крадіжки, здирство (жебрацтво).

Межі|кордони| асоціальної поведінки особливо мінливі, оскільки вона більш за інші поведінкові девіації перебуває під впливом культури і часу.

Аутодеструктивна (саморуйнівна поведінка) – це поведінка, яка відхиляється від медичних і психологічних норм, загрожує цілісності і розвитку самої особи. Саморуйнівна поведінка на сучасному етапі виявляється в наступних основних формах: суїцидальна поведінка, харчова залежність, хімічна залежність (зловживання психоактивними речовинами), фанатична поведінка (наприклад, залученість в деструктивно-релігійні культи), аутична поведінка, віктимна поведінка (поведінка жертви), діяльність з вираженим ризиком для життя (екстремальні види спорту, перевищення швидкості при їзді на автомобілі і ін.).

Специфікою аутодеструктивної| поведінки (аналогічно попереднім формам) в підлітковому віці є|з'являється| її опосредкованість| груповими цінностями. Група, в яку включений підліток, може породжувати наступні|слідуючі| форми аутодеструкції|: наркозалежну поведінку, самопошкодження|, комп'ютерну залежність, харчові аддикції|, рідше – суїцидальну поведінку.

У дитячому віці мають місце куріння і токсикоманія, але|та| в цілому|загалом| для даного вікового періоду аутодеструкція| є мало характерною|вдача|.

Отже|цебто|, бачимо, що різні види поведінки, яка|осо відхиляється, розташовуються на єдиній осі «деструктивна поведінка», з|із| двома протилежними напрямами|направленнями| – на себе або на інших.

За спрямованістю і ступенем прояву деструктивність можна представити як поведінку, яка відхиляється на наступній шкалі: антисоціальна (активно-деструктивна) – просоціальна (відносно деструктивна, адаптована до норм антисоціальної групи) – асоціальна (пасивно-деструктивна) – саморуйнівна (пасивно-аутодеструктивна) – самознищувальна (активно-аутодеструктивна).

Виділення окремих видів поведінки, яка відхиляється, і їх систематизація за схожими ознаками є|з'являються| умовним, хоча і виправданим в цілях наукового аналізу. У реальному житті окремі форми нерідко|незрідка| перетинаються, а кожен конкретний випадок поведінки, яка відхиляється, виявляється|опиняється| індивідуально забарвленим |пофарбованим| і неповторним [3, с. 33-34].

Отже, узагальнюючи вищезазначене, можна говорити про такі види девіантної поведінки:

1. Особистісні розлади (патохарактерологічна поведінка - психопатії).

2. Агресивна поведінка.

3. Аддиктивна поведінка:

• хімічна аддикція: тютюнопаління, алкоголізм, токсикоманія, наркоманія;

• нехімічна аддикція: колекціонування, ігрова (комп’ютерна) залежність, кліптоманія, дромоманія, трудоголізм, переїдання, культи і ін.

4. Протиправна (делінквентна) поведінка:

• порушення дисципліни;

• проступки;

• злочини.

5. Суїцідальна поведінка.

6. Проституція.

7. Жебрацтво.

Девіантна поведінка пов’язана із невідповідністю людських вчинків, дій, видів діяльності нормам, правилам поведінки, ідеям, стереотипам, очікуванням, установкам, цінностям, ролям. Деякі явтори вважають, що девіантними можуть бути не тільки вчинки і дії, але й ідеї (погляди), що отримало назву десидетство, інакомислення і ін. На думку А. Коена поведінка, яка відхилється – це «такое поведение, которое идет вразрез с институциализированными ожиданиями, то есть с ожиданиями, разделяемыми и признаваемыми законными внутри социальной системы».

Оскільки девіантна поведінка визнається як поведінка, яка не відповідає соціальним нормам і очікуванням, які є різними в різних соціумах та в різний історичний час, то поняття «загальновизначена норма» є достатньо відносним, відповідно, відносною (релятивною) є і девіантна поведінка.

Поведінка дітей і підлітків, яка відхиляється, є результатом несприятливого психосоціального розвитку і порушень процесу соціалізації, які виражаються в різних формах дитячо-підліткової дезадаптації вже в ранньому віці, наприклад, в утрудненнях в засвоєнні соціальних ролей, навчальних програм, норм і вимог соціальних інститутів (сім'ї, школи і т. ін.), які виконують функції інститутів соціалізації.